Небесний народ - Бонзельс Вальдемар (читать книги онлайн бесплатно серию книг TXT) 📗
Спочатку Бонзельс був одружений із Карлою Бранденбург, сестрою одного зі співзасновників друкарні, проте з народженням другого сина вони розлучилися. Кілька років по тому він одружується з Елізою Остенмаєр, її батько допоміг колись Вальдемару влаштуватися на роботу в Базельську місію. У цьому шлюбі в Бонзельса також народилося двоє синів. На початку 1910 року сім’я перебралася у будинок друга та співвласника друкарні Іземанна. Будинок розташовувався у Шлясгаймі, коло Мюнхена. Саме там письменник написав «Пригоди бджілки Майї». Як уже згадувалося, повість вийшла з друку в 1912 році, була перекладена понад сорока мовами і зробила Бонзельса відомим у цілому світі. Того ж 1912-го Бонзельс виходить зі згаданого видавництва, яке він колись заснував з однодумцями.
Коли вибухнула Перша світова війна, Якоба Ернста Вальдемара, як військового кореспондента, посилають спочатку в Галіцію, а пізніше — в Балтійський регіон. 1918 року письменник купує будинок в Амбаху, що примістився на східному березі Штарнберґського озера. Там Бонзельс прожив аж до самої смерті. Його дружина та сини, проте, не переїхали в Амбах: батько сімейства хотів жити сам. Таким чином, сім’я розпалася.
У 20-х роках письменник був одним з найбільш читаних авторів Німеччини. Аж до 40-го року він плідно працює, а ще виступає з лекціями і читає свої книги у Німеччині, Австрії, Швейцарії та США.
Коли до влади приходить Гітлер, друг юнацьких років Ганнс Йост, котрий був у той час президентом міністерства літератури та письменності Третього Рейху, допомагає Вальдемарові стати членом цієї установи. Під час Другої світової війни Бонзельс працює видавцем «Мюнхенського журналу польової пошти». 1943 року накладом у 100 примірників та «не для широкого загалу» виходить роман Бонзельса «Грек Дозітос». Після закінчення війни письменник потрапляє до американо-британської окупаційної зони і йому забороняють друкуватися. 1947-го він виступає свідком захисту у процесі денацифікації проти Генрієтти фон Шірах.
Близько 1948 року письменник переробляє свій твір «Дозітос» і друкує його у видавництві «Корона» у Нойштадті (Гаардт; французька окупаційна зона). 1952-го він перейменував роман, назвавши своє творіння «Забуте світло».
1949-го Бонзельс захворів на лімфогранулематоз (хвороба Годжкіна). Наступного року він одружується з Розе-Марі Бахофен, яка вже довший час була його супутницею в житті. 31 липня 1952-го року письменник помирає у своїй садибі в Амбаху, урна з його прахом похоронена в садку коло будинку.
1932 року в місті Аренсбурзі, де народився письменник, вулицю назвали його іменем. В Обершлайсгаймі, місті, де Якоб Ернст Вальдемар написав «Пригоди бджілки Майї», одна з вулиць також має його ім’я. Вулиця Бонзельса є також і в Кілі. Тут, як уже мовилося, письменник навчався у гімназії. Попередньо зареєструвавшись, можна відвідати його будинок та кімнату пам’яті з експонатами, що нагадують про письменника.
Більшість творів Бонзельса написано у неоромантичному стилі. В творах, серед іншого, червоною ниткою проходить тема здобуття свободи від обмежувальних суспільних рамок з їх прив’язками та умовностями. Проблему свободи особистості ми знайдемо і в «Бджілці Майї», і в пізніших творах письменника також. 1933 року всі книги літератора (за винятком «Пригоди бджілки Майї», «Небесного народу» та «Подорожі в Індію») спалила націонал-соціалістична студентська спілка через небажані еротичні сцени.
Фонд Вальдемара Бонзельса та Мюнхенський літературний дім провели 3 та 4 березня 2011-го року літературні дні «Бджілці Майї 100 років — літературна творчість Вальдемара Бонзельса та її спадок».
А тепер зупинімося докладніше на повісті «Небесний народ».
Перед цим, на додаток до всього сказаного вище, хочеться зазначити, що завжди були письменники, які писали на догоду своєму читачеві. Немало таких і сьогодні. А були і є такі, котрі хочуть поділитися з книголюбами відчутим та побаченим. Це певною мірою стосується і Вальдемара Бонзельса. У згаданому творі митець розкриває нам своє, направду оригінальне бачення природи та її взаємозв’язку з вірою і християнським ученням про любов до ближнього.
Звичайно, автор не дає читачам вичерпної відповіді на всі запитання щодо самоусвідомлення та ставлення до тих, хто нас оточує, краю, де ми живемо, довколишньої природи й віри в Бога. Митець лише окреслює шляхи, якими можемо піти, а можемо й оминути.
Загалом, «Небесний народ» — повість філософська, хоча й читається, як казка. Та й справді — у ній звірі й рослини говорять, радіють і страждають. Крім того, діє зовсім казковий персонаж — ельф. Однак автор зумів, здавалось би, через прості життєві ситуації, через взаємини тварин і рослин заглибитися в суть нашого плинного життя, зазирнути в душі земних істот і висвітлити там найпотаємніше.
Є в повісті й кілька тремких сюжетів, де діють люди. Це «Ассапа та Єн», «Трауль», «Помираюче дитя» й «Царство». Як не парадоксально, але ці розділи, мабуть, сприймаються найважче. Можливо, від того, що такі вже ми, люди, м’яко кажучи, недосконалі, а подекуди й жорстокі. А може, тому, що змушують кожного зазирнути собі в душу і чесно визнати, де діємо по совісті, а де йдемо лукавими стежками.
Особливо хочеться виділити розділ «Царство», в якому біблійний сюжет подано з такою експресією (на межі надриву), що аж мурашки по тілу бігають. Тому, хоч-не-хоч, задумуєшся про вічність: а як там далі, чим треба платити в небі за свої земні справи?
Тобто — повість, з одного боку, розповідає про життя мешканців лісової галявини, а з другого — через їхні відчування та переживання осягаємо сенс нашого буття в цьому, такому непростому, білому світі.
Слід зауважити, що в «Небесному народі» автор не цурається мальовничих описів природи та всього живого. Він просто милується та чудується власними героями! І не важливо — чи це лис Райнер зі своїми хижими повадками, чи добродушний їжак Гассан, чи це стара і мудра сова Уку, чи сам головний персонаж — ельф. Усі вони мають риси, притаманні людям. Тож мимоволі забуваєш, що це, по суті, безмовні створіння, і вважаєш їх рівними нам істотами.
Ось так майстерно автор веде читача хитромудрими сплетіннями фантазій, оповідок, бувальщин та реальних подій, щоби показати нам нас ізсередини, показати нашу велич, а подекуди, як не прикро, й нашу жалюгідність.
Ну, що ж, якою б не була гіркою правда, на неї не нарікають. Просто треба пам’ятати слова маленького ельфа, що «…Людина суттєво відрізняється від усіх інших. У неї є те, що ставить її вище над усіма земними створіннями, — це свобода дії… вона наділена здатністю вибирати й творити добро. Коли вона так чинить, то стає подібною до Творця».
Ось такою життєвою мудрістю наповнені сторінки книжки. Тож читаймо, думаймо, вникаймо і вирішуймо кожен за себе…
Від редакції
