І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько - Рауд Эно Мартинович (читать книги онлайн полностью без сокращений TXT) 📗
— І не забудьмо про купальні простирадла, — додав Муфтик. — Ви тільки уявіть, як приємно на березі моря обгорнутися купальним простирадлом!
Півчеревичок уже відкрив рота, щоб повести мову про значення спорту, як зненацька помітив відділ іграшок і вмить забув про спортивні обладунки.
— Здорово! — захоплено прошепотів Півчеревичок. — Дивіться, які чудові іграшки!
— А навіщо вони нам, — буркнув Муфтик.
Одначе Півчеревичок не слухав його, а вже пробирався до відділу іграшок. Так що Мохобородьку й Муфтикові не зосталось нічого іншого, як похмуро плентатись услід за своїм другом. Вони виявили Півчеревичка біля прилавка з надувними гумовими звірятками.
Півчеревичкові очі блискотіли від захвату.
— Ви лиш погляньте! — скрикнув він, простягаючи руку до гумових іграшок. — Погляньте, які милі!
— Ну то й що? — насторожено запитав Мохобородько. — Чи не збираєшся їх зараз же купувати?
— А знаєш, оце думаю, — продовжив Півчеревичок. — Надувні іграшкові звірі — це саме те спорядження, що знадобиться коло моря. Ми, звичайно, можемо Заритись у пісочок і попивати лимонад, але без гумових звіряток такий відпочинок швидко нам набридне.
Муфтик і Мохобородько замислились. Невже Півчеревичок таки має рацію? Біля одноманітної морської синяви, мабуть, справді ці іграшки урізноманітять життя-буття, тим паче, що, надуті, вони гарно тримають на воді…
Ну, гаразд, — погодився Муфтик. І звернувся до продавщиці:
— Будь ласка, мені крокодила.
— А мені лева, — попрохав Мохобородько.
— А мені слона, — радісно сказав Півчеревичок. — Тільки з якомога довшим хоботом, якщо є.
Продавщиця розуміюче кивнула.
— Чудовий вибір, — похвалила вона. — Це все звірі жарких країн і добре пасують один до одного.
Потому на хвильку задумалась і додала:
— Відверто кажучи, у нас є один прекрасний комплект — тільки сьогодні надійшов у продаж, а вже майже розпродано. Зараз покажу.
Вона дістала з-під прилавка велику коробку і, відкриваючи її, вела далі:
— Будь ласка, ось вони, трійко малесеньких чоловічків, які порятували наше місто від пацюків.
Звично й швидко продавщиця понадувала іграшки й поставила на прилавок рядком.
— Який гарний! — вигукнув Муфтик і зграбастав надувного Муфтика, щоб роздивитися зблизька.
— Авжеж, — кивнула продавщиця.
Вона хотіла щось додати, але раптом оніміла і широко розплющеними очима поглядала на трьох пустунів.
— Послухайте лишень! — вигукнула зрештою вона. — Адже вони — це ви самі!
— І справді, який збіг, — стримано всміхнувся Мохобородько.
Та за мить його усмішка відбилася на обличчі продавщиці.
— Вітаю щиросердо, — сказала вона розчулено. — Я ще раз наголошую, що вас дуже добре купують.
Трійця теж посприяла цьому, бо як усе-таки не придбати подібних собі гумових чоловічків.
— Мені, будь ласка, одного Муфтика, — попрохав Муфтик.
— Мені Мохобородька, — пристав Мохобородько.
— А мені десять Півчеревичків, — одповів Півчеревичок. — Принагідно даруватиму знайомим.
— Справді, — погодилася продавщиця. — Кращого дарунка важко й уявити.
Вона загорнула покупки в папір, кумедні чоловічки заплатили і ввічливо попрощалися з привітною продавщицею.
— Ну, так, — сказав Муфтик. — Тепер почнемо вибирати спорядження для відпустки. Перш за все купальні простирадла, а потому — все інше.
Але Півчеревичок уже простував до іншого прилавка, де продавали заводні іграшки.
— Зачекай, Півчеревичку, — суворо наказав Мохобородько. — Цього разу іграшок у нас вдосталь!
— Безумовно, — ствердив Муфтик. — Більше ніяких іграшок! Тепер на черзі купальні простирадла.
Півчеревичок зупинився і пильно поглянув на друзів.
— Не забувайте, що в мене було важке дитинство, — зронив він. — Мене ніколи не пестили і не засипали іграшками. І тепер, коли я маю нарешті можливість придбати собі заводну іграшку, ви забороняєте мені!
Муфтик і Мохобородько примовкли. Та й що вони могли на це відповісти? І в їхньому становищі й справді не зосталося нічого іншого, як змиритись і споглядати за Півчеревичком: він наближався до прилавка із заводними іграшками.
— Що вам? — звернулася до нього продавщиця.
Півчеревичок ковзнув очима по всіх полицях. Заводні автомашини, автобуси, трактори, качки, кури, жаби… Вибір справді великий, нічого не скажеш.
— Що б ви мені порадили? — безпорадно запитав Півчеревичок.
Продавщиця уважно поглянула на маленького чоловічка:
— А, вам?
Якусь хвильку подумала і вирішила:
— Знаєте, — зізналася вона, переходячи на шепіт. — У мене ще є Півчеревичкове заводне мишеня. Я, правда, збиралася приберегти для своїх знайомих, проте віддам вам. У мене чомусь таке відчуття, що саме вам це мишеня чудово підійде.
Сказавши це, вона дістала з-під прилавка бляшане мишеня, завела його й пустила на прилавок. І, ледь попискуючи, воно забігало кружкома. Півчеревичок спостерігав за звірятком мов зачаклований.
— Здорово! — видихнув він. — Який сюрприз…
— Ну, бачите, — всміхнулась продавщиця. — Відразу ж вирішила, що вам буде до вподоби.
І після цього Півчеревичок не міг уже стримувати свого неабиякого захвату. Він заплескав у долоні і необачно застрибав.
— Який сюрприз! — повторював він. — Який сюрприз!
Та ось Муфтик і Мохобородько наблизилися до Півчеревичка і мусили зізнатися, що заводне мишеня їхнього друга вельми гарне і схоже на справжнє.
А Півчеревичок усе підстрибував, та ще з таким запалом і натхненням, що його сорочка висмикнулася зі штанів. І зненацька…
Щось упало на підлогу. Це було Півчеревичкове іграшкове мишеня… Справжнє іграшкове мишеня, на маленьких коліщатах. Воно вже зносилося і потьмяніло. Зате справжнє. На мить запала цілковита тиша. Півчеревичок стояв непорушно. Тоді схилився й підняв з підлоги своє іграшкове мишеня.
— Моє золотеньке, — прошепотів він. — Як же це я міг про тебе забути?!
Він підняв своє мишеня і торкнувся його устами. І тієї миті заводне іграшкове мишеня на прилавку зупинилося.
ПРИБУТТЯ ДО ГОТЕЛЮ
Купівельний запал кумедних чоловічків несподівано згас. Заводне мишеня вони так і не придбали. І все інше — теж.
— Почуття важливіші за речі, — сказав Мохобородько. — Цього ніколи не можна забувати.
Вони вийшли з універмагу і повернулись до фургончика.
— А тепер газуй на всю! — порадив Півчеревичок, тайкома, крізь сорочку, голублячи своє іграшкове мишеня. — Сонце, повітря і вода зачекалися на нас!
Автомобіль рушив.
Трійця ледве досягла найближчого перехрестя, як люди неждано-негадано висипали на дорогу, так що Муфтик змушений був натиснути на гальма.
— Наші малесенькі! — чулися голоси. — Наші славні визволителі! Наші малесенькі хоробрі улюбленці!
Далі продовжувати поїздку не було ні найменшої змоги.
Півчеревичок помахав людям рукою з вікна, і це вмить викликало неабияку хвилю радощів. Заклацали фотоапарати. Хтось тицьнув у вікно великий кошик із яблуками.
Якийсь хлопчик намалював крейдою на капоті усміхнені личка кумедної трійці.
А вони самі навіть не усміхались.
— Коли ж ми тепер виберемося з міста? — неп коївся Муфтик.
— Принаймні не так швидко, — припустив Мохої бородько. — Образно кажучи, нас оточує мур слави)
— Справді, — погодився Півчеревичок. — Ми — в’язні слави.
При цьому він знову махнув рукою, і з натовпу про лунали захоплені вигуки.
— Що це ти розмахався, — зауважив Муфтик Півчеревичкові. — Це ще більше розпалює людей.
Та все-таки Півчеревичок невдовзі змахнув знову.
— Облиш це, нарешті, — розсердився Мохобородько. — Ти ніби не маєш нічого проти, щоб сидіти у полоні за мурами слави.
Півчеревичок не відповів, але помахувати рукою припинив. І про себе мусив визнати, що у зауваженні Мохобородька є вагома частка правди. Усередині щось приємно лоскотало і, звичайно, це спричиняло не що інше як слава.
