Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
На всіх цих земельних угіддях працювали тисячі коротульок, які вирощували бавовну для Спрутсівської мануфактури, цукрові буряки для його цукрових заводів, а також величезну кількість місячного жита й пшениці, якими пан Спрутс широко торгував.
Почувши про успіхи нового акціонерного товариства, пан Спрутс викликав до себе, свого головного управителя пана Крабса і сказав:
— Послухайте, пане Крабс, що це ще за нове товариство з'явилося? Якісь там гігантські рослини. Ви нічого не чули?
— Аякже, чув, — відповів пан Крабс. — Я вже давно придивляюся. На чолі цього товариства стоять Мига й Жуліо — два дуже спритні шахраї із світовим ім'ям. Один з них, а саме Мига, не раз сидів у тюрмі за шахрайство. Думаю, що все їхнє акціонерне товариство — дурниця, бо, по-моєму, ніякого космічного корабля нема, отже, ніякого гігантського насіння теж нема.
— Добре, якщо нема. А якщо є?
— Ну, якщо є, то обидва шахраї прекрасним чином наживуться і стануть багатими й поважними коротульками.
Спрутс нетерпляче махнув рукою.
— Я не про те! — сказав він. — Ніякої біди не буде, якщо вони наживуться. У нас нікому не забороняється збагачуватись за рахунок інших. Але що буде, якщо у нас тут і справді з'являться ці гігантські рослини?
— Що буде? — промимрив пан Крабс. — Я, признатися, про це ще не подумав.
— А ось подумайте. Якщо кожен нещасний бідняк почне вирощувати на своїй невеличкій ділянці гігантські рослини, то зможе прогодуватися й не вирощуючи бавовни, чи пшениці, чи цукрових буряків для нас. Хіба не так?
— Мабуть, так, — погодився пан Крабс.
— Хто ж захоче в такому разі працювати на наших фабриках? — вів далі Спрутс. — Кожен поїде в село й почне вирощувати гігантські плоди для себе. Що буде тоді з нашими прибутками? З кого ми будемо вибивати фертинги, якщо ніхто не захоче на нас працювати?
— О, то це ж катастрофа! — вигукнув пан Крабс. — Може, треба скупити якнайскоріше всі ці прокляті акції і затримати будівництво літального корабля?
— Гадаю, що це не вихід, — відповів Спрутс. — Як тільки ми почнемо скуповувати акції, вони зразу ж почнуть підніматися в ціні, й тоді у нас не вистачить грошей, щоб скупити їх усі. До того ж, якщо ми тільки затримаємо будівництво літального апарата, хтось його й без нас побудує і до насіння, зрештою, таки добереться. По-моєму, треба умовити цих двох пройдисвітів Мигу й Жуліо втекти куди-небудь разом з грішми, тоді всі побачать, що все то була звичайна шахрайська витівка, і перестануть мріяти про це прокляте насіння.
— Геніально придумано! — вигукнув пан Крабс. — З вашого дозволу я зараз же сідаю в автомашину і їду в Давилон на переговори з Мигою та Жуліо.
— Їдьте, їдьте, пане Крабс! Я на вас покладаюся.
Наслідком цієї розмови було те, що наступного ранку пан Крабс з'явився у конторі Товариства гігантських рослин. Купивши про людське око кілька акцій, він відкликав Мигу та Жуліо і сказав:
Я приїхав з міста Грабунберга за дорученням відомого підприємця Спрутса, щоб поговорити з вами. Чи не могли б ми зустрітися якось увечері?
Мизі й Жуліо надзвичайно цікаво було узнати, чого хоче від них знаменитий фабрикант, і вони одразу погодилися на зустріч. Як тільки робота в конторі закінчилась, вони поїхали в готель, де мало відбутися побачення з Крабсом. Пан Крабс запропонував їм повечеряти разом, і за хвилину всі троє сиділи в ресторані за столиком.
За звичкою, властивою усім діловим коротулькам, пан Крабс повів розмову здалека. Поцікавившись, чи бували Мига та Жуліо в місті Грабунберзі, і дізнавшись, що їм уже довелось бувати там, він почав усіляко розхвалювати це місто і його жителів, що то, мовляв, найрозумніші, найдобріші й найчесніші коротульки на світі і що пан Спрутс, який є корінним грабунбержцем, теж найрозумніший, найдостойніший і найчесніший коротулька, а до того всього має таке колосальне багатство, яке багатьом і не снилося.
Згадка про багатство пана Спрутса змусила розпливтися у найширшій усмішці пухлі, рум'яні щоки пана Крабса, а його трохи витрішкуваті, блискучі очі аж зажмурилися. Тріпнувши головою і ніби прокинувшись від приємного сну, пан Крабс вирішив, що вже достатньо привернув своїх співрозмовників до Спрутса, і сказав:
— Ви вже, напевне, догадуєтесь, про що мені доручив поговорити з вами пан Спрутс?
— Думаю, мова піде про купівлю великої партії гігантських акцій, — висловив припущення Мига.
Але помітивши з виразу обличчя Крабса, що він помилився у своєму здогаді, Мига додав:
— На жаль, повинен сказати, що з цього нічого не вийде, бо майже всі акції уже розпродані. Не сьогодні-завтра наша контора закриється і замість неї буде відкрито конструкторське бюро по проектуванню літального апарата.
— Оце саме те питання, яке дуже цікавить пана Спрутса, — відповів Крабс. — Пан Спрутс вважає, що вам зовсім нема потреби затівати будівництво літального апарата. Це надзвичайно невигідно, бо вимагатиме величезних затрат. Ви розпорошите всі гроші, котрі так важко виручили, продавши акції, і залишитесь ні з чим.
— Пан Спрутс помиляється, — відповів Мига. — Затрати будуть не такі вже й великі, і в той же час появиться джерело нових прибутків. Будівництво такого незвичайного літального апарата викличе цілком певний інтерес у всіх коротульок. У всіх газетах можна буде вміщувати звіти про хід робіт, ознайомлювати читачів з різними проектами та конструкціями. Все це ми будемо робити не безплатно. Наші газети дуже ласі до всіляких новин і не пошкодують коштів на оплату такої інформації. А телебачення? А кіно? Ви уявляєте, який вигідний контракт можна буде укласти із студією телебачення на показ підготовки до цього нечуваного польоту. А що буде в час старту літального корабля чи коли почнуться перші досліди по вирощуванню гігантських рослин? Тисячі телеглядачів сидітимуть біля своїх телевізорів, як приковані. Гроші річкою потечуть у наші кишені. Це поза всяким сумнівом!
— Може, пан Спрутс хотів би сам узятися будувати літальний корабель і нажитися на цьому? — висловив припущення Жуліо.
— Ні, ні! — вигукнув пан Крабс. — Пан Спрутс вважає, що це невигідна й надзвичайно шкідлива справа. Ви уявляєте, що може трапитись, коли на нашій планеті з'являться ці гігантські рослини? Продуктів харчування стане дуже багато. Все буде дешеве. Зникнуть злидні! Хто ж тоді захоче працювати на нас з вами? Що станеться з капіталістами? Ось ви, наприклад, стали тепер багатими. Всі дивляться на вас заздро. У вас багато грошей. Ви можете задовольнити всі свої примхи. Можете найняти собі шофера, щоб возив вас на автомашині, можете найняти слуг, щоб виконували всі ваші накази: прибирали ваші житла, доглядали вашого собаку, вибивали килими, одягали вам гамаші, та хіба мало що! А хто має робити все це? Все це має робити для нас біднота, яка потребує заробітку. А який бідняк піде вам слугувати, якщо він ні в чому не відчуває нестатку? Адже вам доведеться самим усе робити. Навіщо ж тоді вам усе ваше багатство? Тепер ви розумієте, яка біда загрожує всім багачам від цих гігантських рослин? Якщо й настане такий час, коли всім буде добре, то багачам неминуче буде погано. Зважте на це.
Мига й Жуліо так замислились, що спочатку навіть не знали, що сказати. Жуліо почав терти рукою лоба, ніби це помагало йому зібратися з думками, й нарешті буркнув сердито:
— Що ж, по-вашому, ми повинні відмовитись від нашого вигідного діла?
— Але ж ви самі бачите, що це діло зовсім не вигідне, — сказав Крабс.
— Що ж нам робити?
— А нічого й не треба робити, — весело усміхаючись, відповів Крабс. — Вам треба просто зникнути.
— Як — зникнути? Отак просто зникнути? Задарма?! — закричав Мига.
— Ну, навіщо ж задарма? — спокійним голосом сказав Крабс. — Беріть із собою п'ять мільйонів, які ви встигли виручити, продавши акції, і тікайте кудись подалі.
— Дякуємо, що дозволяєте нам узяти наші ж гроші! — сердито пробурчав Мига. — Ми збиралися виручити значно більше.
— Ну, куди вам більше? Це ж п'ять мільйонів!
