Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
«Який прекрасний світ і яке хороше життя! — подумав він. — Чому я досі не помічав цього? Чому ніколи не ходив у ліс і не бачив усієї цієї краси? Клянусь, якщо лишуся живим, якщо вирвуся звідси, обов'язково щодня ходитиму в ліс, дивитимусь на дерева, на квіточки, слухатиму ніжний шепіт листочків, і радісне щебетання птахів, і веселе цвіркотання коників. І на метеликів дивитимусь, і на бабок, і на милих працелюбних мурашок, і на гусей, і на качок, і на індиків, і на все, на все, що тільки є на світі! Ніколи мені це не набридне!»
Поплакавши, Скуперфільд трохи заспокоївся. Настрій його поліпшився, і він сказав сам собі:
— Не будемо, однак, втрачати надії. Хтось, зрештою, прийде і звільнить мене.
І він почав мріяти, як винагородить свого рятівника.
«Я нічого не пошкодую, — казав подумки. — Я йому дам п'ять фертингів, от… Так… Хай я провалюся на цьому самому місці, якщо не дам п'ять фертингів… Хоча, якщо сказати по правді, п'ять фертингів забагато. Дам я йому краще три фертинги або один. Мабуть, одного вистачить».
Раптом він невдало ворухнувся, і вірьовка з такою силою вп'ялася йому в бік, що він мало не завив од болю.
— Ні, ні, краще дам п'ять фертингів, — сказав він. — Для такого діла шкодувати не треба. Доведеться на чомусь іншому заощадити.
Час минав, але ніхто не з'являвся, щоб виручити з біди Скуперфільда. Тому він сказав:
— Дідько з ним, дам десять фертингів. Аби тільки хтось прийшов. Бо так тут і гигнути можна.
Минуло півгодини, й він підвищив ціну за свій порятунок до двадцяти фертингів, потім до тридцяти, до сорока, до п'ятдесяти. За годину він нагнав ціну до ста фертингів і на цьому зупинився.
— Дурні! — лаяв він своїх майбутніх рятівників. — Ходять десь, пороззявлявши роти, і жоден телепень не може прийти сюди, щоб одержати сто фертингів. Неначе сто фертингів на дорозі валяються! Та скажи мені, що десь можна одержати задарма сто фертингів, я, здається, побіжу на край світу. І навіть далі! Чесне слово, щоб я провалився на місці!
Деякий час він прислухався, затамувавши подих, але жоден сторонній звук не долетів до нього, жодна гілка не тріснула під ногою рятівника.
— Дурні, осли, ідіоти! — втрачав витримку Скуперфільд. — Отаке недбальство! Хотів дати сто фертингів, а тепер дулю вони від мене дістануть! Можуть і не з'являтися! Отак завжди буває! Самі пальцем не хочуть ворухнути, щоб заробити гроші, а потім кажуть, що в усьому багачі винуваті! Щоб вони всі провалилися на місці!
Рішення не платити грошей повернуло Скуперфільду гарний настрій, проте ненадовго, бо в ту ж хвилину він відчув, що хоче їсти. Знічев'я Скуперфільд почав обдумувати, що б з'їв на обід, якби раптом опинився в їдальні. Уява малювала йому найсмачніші страви, і за п'ять хвилин він так розпалився, що готовий був заплатити за своє звільнення тисячу фертингів.
«Даю тисячу фертингів! — подумки заволав він. — Дві тисячі даю! Три! Мало?.. Десять тисяч даю, щоб вам провалитися на місці!»
Однак поступово почуття голоду притупилося. Скуперфільд уже шкодував, що так високо підняв ціну, але ось його почала мучити спрага.
— Сто тисяч даю, — сказав Скуперфільд і навіть здивувався власним щедротам.
Якийсь час він роздумував, чи не підняти ціну до мільйона, потім сказав:
— Ні, краще здохнути, ніж такі гроші платити!
Саме в цю мить з дерева впав на нього дикий клоп і сильно вкусив його за шию.
— А-а! — заверещав Скуперфільд. — Даю мільйон! Даю!
Та клоп не звернув на ці обіцянки уваги й куснув Скуперфільда вдруге.
— Два мільйони даю! — закричав Скуперфільд.
Клоп укусив його третій раз.
«Ах ти, звіря чортове! — подумки вилаявся Скуперфільд. — Мало тобі двох мільйонів? Три даю, щоб тобі провалитися на місці!» І раптом він відчув, що клоп і справді провалився йому за комір, почав кусати за спину. Почуваючи себе безсилим розправитись із нікчемною комахою, Скуперфільд просто оскаженів.
— Ну стривай, дай мені тільки звільнитися! — пригрозив він. — П'ять мільйонів даю за звільнення! Все багатство віддаю! Не потрібні мені ніякі гроші, щоб вони провалились тут же на місці!
І одразу ж, наче у відповідь на його благання, в лісі почулися чиїсь кроки. Скуперфільд підвів голову й побачив трьох коротульок. Один з них видався йому схожим на Крабса. Однак Скуперфільд не встиг як слід роздивитися, тому що коротулька зараз же зник за деревом. Двоє інших тим часом підійшли до Скуперфільда. Читач, безумовно, вже догадався, що ці двоє були Мига й Жуліо.
Зупинившись за два кроки від Скуперфільда, Мига й Жуліо уважно оглянули його, тоді Мига спитав:
— Пан Скуперфільд, якщо не помиляюся?
— М-м! М-м! — радісно промимрив Скуперфільд і закивав головою.
У місті стало відомо, що ви попали до рук розбійників, які вимагають за ваше звільнення великий викуп. Ми прийшли, щоб урятувати вас, — сказав Мига.
— М-м! М-м! — знову промимрив Скуперфільд.
— Гадаю, що спочатку слід було б розв'язати йому рота, — сказав Жуліо. — Інакше ми від нього нічого не доб'ємося.
— Резонне зауваження, — погодився Мига.
Підійшовши до Скуперфільда впритул, він розв'язав хустку, що стягувала йому рота. Скуперфільд виштовхнув з рота язиком ганчірку й, відплювавшись, сказав:
— Фа-фі-фо! Ця фанфіфка, фанфіфка фрофлята! Кха!.. Тьфу! Фанфіфка фрофлята! Фанфіфка фрофлята!
— Нехай мене уб'ють, коли я хоч що-небудь розумію! — вигукнув Мига.
— Мабуть, він каже: «Ганчірка проклята», — догадався Жуліо. — Думаю, що мова йде про ганчірку, яка була у нього в роті…
— Фак! Фак! — зраділо закивав головою Скуперфільд. — Фанфіфка, фанфіфка фрофлята! Фанфіфка фрофлята! Фак! Тьфу!
— Ну добре, добре, — почав заспокоювати його Мига. — Це нічого. Це природно у вашому становищі. Спробуйте, однак, узяти себе в руки. Потренуйтеся трохи. Я гадаю, коли язик у вас розімнеться, ви зможете говорити правильно.
Скуперфільд почав вимовляти різні слова для практики. Скоро язик у нього й справді розім'явся, тільки літера, «р» ніяк не виходила. Замість неї він вимовляв літеру «ф».
— Ну, це не така вже й велика біда, — сказав Мига. — Думаю, ми можемо продовжити переговори. Ви як діловий коротулька, повинні розуміти, що нам нема ніякої рації виручати вас з біди безплатно. Правда?
— Пфавда, пфавда! — підхопив Скуперфільд. — Скільки ж ви хочете взяти з мене?
— Три мільйони, — відповів Мига.
— Що? — вигукнув Скуперфільд. — Три мільйони чого?
— Ну, не три мільйони старих калош, звичайно, а три мільйони фертингів.
— Знову тфи мільйони фефтингів? Це грабіж, щоб я пфовалився на цьому місці! — закричав Скуперфільд.
— Соромтеся, пане Скуперфільд! Який же це грабіж? Ми ж не пристаємо до вас з ножем до горла. У нас з вами звичайна ділова розмова. Як кажуть: ми вам, ви нам. Ми чесні підприємці, а не якісь розбійники.
— Так, не фозбійники! — пробурчав Скуперфільд. — Може, ви і є найспфавжнісінькі фозбійники! Звідки я знаю!
— Соромно, соромно, пане Скуперфільд. За що ж ви нас ображаєте? Ми теж могли б сказати, що ви розбійник. Чесних коротульок у лісі не прив'язують.
— Ну гаразд, — пробурчав Скуперфільд. — Все одно тфи мільйони дуже кфупна сума.
— Скільки ж ви хочете заплатити нам? — спитав Жуліо.
— Скільки? Ну я міг би дати вам п'ять… ні, я можу дати тфи фефтинги.
— Що? — заволав Жуліо. — Три фертинги? За кого ви нас маєте? Ми не старці, і ваших подачок не потребуємо. Ви, мабуть, не хочете, щоб вас порятували. Ну що ж, насильно нікого звільняти не збираємось.
— Як так не хочу? — заперечив Скуперфільд. — Мені, повіфте, нема ніякої фадості тут стифчати.
— То чого ж ви пропонуєте три фертинги? Це ж курям на сміх.
— Ну гафазд, хай буде п'ять фефтингів. П'ять фефтингів теж добфі гфоші, запевняю вас.
— Ходімо звідси! — сказав Мига зі злістю. — Він, очевидно, не хоче, щоб його врятували.
Мига й Жуліо рішуче рушили геть.
— Гей! — закричав Скуперфільд. — Що ж ви так ідете? Хочете десять фефтингів? Гей! Стійте! Двадцять даю!.. Не хочете, ну й дідько з вами, щоб ви провалились на місці! Мене хтось інший дешевше вфятує!
