Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
Знайко мав рацію. Щоб подолати силу земного тяжіння, ракета мала б набути початкову швидкість близько дванадцяти кілометрів на секунду, а щоб розвинути таку величезну швидкість, потрібна була така кількість реактивного пального, яка в багато разів перевищувала б вагу самої ракети. У зв'язку з цим космічний корабель доводилось робити багатоступінчастим, тобто з кількох з'єднаних між собою ракет. Перша, найбільша ракета, була вщерть заповнена пальним. До неї приєднувалась друга ракета, яка теж була заповнена пальним. До другої приєднувалась третя така ж ракета. Нарешті йшла ракета, в якій, крім запасів пального, містились різна апаратура, прилади керування, запаси харчів і самі мандрівники.
При запуску такого багатоступінчастого космічного корабля в роботу спочатку включалася перша ракета, але як тільки все пальне в ній вигоряло, вона відокремлювалась од корабля і працювати починала друга ракета. Тепер вага корабля була менша, і швидкість його зростала. Тільки-но кінчалось пальне у другій ракеті, вона теж відокремлювалась од корабля і падала вниз. Корабель ставав іще легшим. У роботу включалася третя ракета. Таким чином поступово досягалася швидкість, достатня для того, щоб останній ступінь корабля долетів до Місяця за інерцією, тобто з вимкнутим реактивним двигуном. А досить значний запас пального в останньому ступені був потрібен для маневрування та гальмування корабля при посадці на Місяць, і для повернення на Землю.
Хоч яке важке було б завдання, Знайко, Фуксія і Рибка, а також професор Зірочка одразу ж заходилися проектувати міжпланетний корабель. Вони не спали цілу ніч, і на ранок космічний корабель був спроектований, але, звісно, тільки в чорновому варіанті, тобто у формі начерка чи ескіза олівцем. За пропозицією Зірочки корабель був розрахований на дванадцять мандрівників. Розраховувати його на більшу кількість космонавтів не можна було — адже це збільшило б вагу останнього ступеня, бо всередині його мало лишитись місце не тільки для пасажирів, а й для місячного каменя, запаси якого конче треба було доставити на Землю при поверненні з Місяця.
За пропозицією Знайка останній ступінь ракети повинен був мати подвійне керування, а саме: керування для польотів в умовах вагомості й керування для польотів у стані невагомості. Знайко сподівався, що, прибувши на Місяць, вони знайдуть десь у печері поклади місячного каменю. А маючи хоч невеличкий шматочок цього каменя, неважко буде зробити прилад невагомості, що дуже полегшить польоти ракети навколо Місяця і пошуки Незнайка та Пончика.
Закінчивши роботу над ескізом, Фуксія і Рибка одразу ж пішли в Наукове містечко. Там до роботи взялася ціла група інженерів-конструкторів, які почали виконувати докладні креслення окремих вузлів ракети. Креслення ці одразу відсилали на різні заводи для виготовлення окремих відливок, поковок, штамповок, а також різної апаратури для керування космічним кораблем.
Загальний нагляд за виконанням усіх деталей Фуксія і Рибка доручили інженерові Клепці. На своєму швидкохідному автомобілі, що стрибав, плавав і пірнав, він гасав по всьому Сонячному місті як навіжений, і встигав скрізь, де потрібна була його присутність. У цьому відношенні Клепка був, як кажуть, коротулька незамінний.
Незважаючи на всі вжиті заходи, робота йшла все ж не так швидко, як хотілося, і Знайко буквально знемагав від нетерплячки. Розробляти окремі вузли йому було нецікаво, до того ж цю роботу фахівці-конструктори могли виконати значно краще й швидше, ніж він. Знічев'я Знайко почав думати про відкрите ним явище невагомості, стараючись знайти теоретичне обгрунтування процесів, що відбувалися при взаємодії енергії, яку виділяв місячний камінь, із звичайною магнітною енергією.
Своїми думками Знайко звичайно ділився з професором Зірочкою, з яким він за останній час дуже подружив. З коротульками так часто буває: спершу вони посваряться, часом навіть поб'ються, а після цього подружать так, що й водою не роззіллєш. Так сталося і цього разу. Цілими днями обидва вчені не розлучалися один з одним і все обмірковували різні наукові проблеми. Траплялося, звісно, що й тепер вони гостро сперечалися, але при цьому не втрачали поваги один до одного, розуміючи, що без суперечок у науці ніяк не обійтися. Істина, як любив казати професор Зірочка, народжується в суперечках.
Професор Зірочка дуже цікавився Місяцем і всім, що було з ним зв'язане, в тому числі й місячним каменем, відкриття властивостей якого дало можливість Знайкові перемогти абсолютно непереборну (як це здавалося спочатку) силу тяжіння. Оскільки єдиний зразок місячного каменя, яким можна було користуватися під час дослідів, полетів з необережності Незнайка назад на Місяць, професор Зірочка був позбавлений можливості вивчати властивості місячного каменю, так би мовити безпосередньо й тому розпитував Знайка про всі проведені ним спостереження над цією дивовижною речовиною.
Діставши деякі відомості про цей мінерал, а також про умови, в яких його знайшли на Місяці, професор Зірочка порівняв цілу низку фактів, відомих йому з геології, мінералогії і кристалографії, зробив потрібні обчислення і дійшов висновку, що цей камінь — дуже поширена на Місяці речовина й запаси його, напевне, досить значні. Це повідомлення дуже втішило Знайка, який сподівався, що поклади місячного каменю можна буде використати для багатьох потреб як на Землі, так і на самому Місяці.
Нічого, звісно, й казати, яке велике було нетерпіння Знайка та Зірочки, як хотілося їм скоріше вирушити на Місяць і перевірити свої гіпотези, тобто свої наукові припущення, не кажучи вже про те, що треба було надати допомогу Незнайкові й Пончикові. Минуло, однак, цілих два місяці, поки перші деталі ракети почали надходити в Космічне містечко. Ще два місяці потрібно було для того, щоб усі ці деталі зібрати, припасувати одну до одної, пригвинтити, спаяти чи зварити між собою, встановити на ракеті різні прилади і перевірити їх. Обидва ці останні місяці промайнули для Знайка та професора Зірочки значно швидше, бо вони брали безпосередньо участь у складанні ракети й перевірці всіх її вузлів. Кожен знає, що коли ти чимось зайнятий, то час минає швидше.
Невдовзі Знайко знову міг милуватися з вікна своєї кімнати ракетою, яка, виблискуючи на сонці, гордо височіла над стартовим майданчиком посеред Космічного містечка. Перший і другий ступені ракети були схожі на видовжені стальні циліндри, вставлені один в один. Третій ступінь являв собою такий же циліндр з закругленою верхівкою і довгою, мов у пляшки, шийкою. Те, що здавалося здалеку шийкою пляшки, й було четвертим, тобто останнім ступенем ракети, в якому містилися кабіна для космонавтів, запаси продовольства і прилади керування. Кожному, хто дивився на ракету збоку, було ясно, що тепер уже недалеко той час, коли вона нарешті здійметься вгору і, подолавши силу тяжіння земної кулі, помчить у космічний простір.
Розділ двадцять дев'ятий
ЗНАЙКО ПОСПІШАЄ НА ДОПОМОГУ
Знищивши Товариство гігантських рослин, пан Спрутс одразу відчув велику полегкість. Тепер він уже був певен, що бідняки не вийдуть з покори у багачів, бо не зможуть використати гігантське насіння, яке назавжди лишиться на поверхні Місяця в ракеті. Однак він дуже скоро зрозумів, що коли жителі далекої планети Землі послали на Місяць один космічний корабель, то вони можуть послати і другий. Поклявшись, що не допустить на Місяць ніяких земних прибульців з їхнім проклятим, як він висловився, насінням, пан Спрутс покликав до себе найкращих місячних астрономів і запитав, чи можуть вони за допомогою своїх астрономічних приладів виявити наближення до Місяця космічного корабля.
Астрономи сказали, що кожне, навіть невеличке космічне тіло, як-от метеор чи міжпланетний корабель, можна виявити за допомогою гравітонного телескопа. За допомогою іншого приладу, який називається гравітонним локатором, астрономи можуть вимірювати відстань до космічного корабля, а також швидкість і напрям його руху.
