Князі Острозькі - Хаврук Ярослав Ярославович (читаем книги онлайн TXT) 📗
Аналіз тексту Острозької Біблії значною мірою підтверджує свідчення передмови Василя-Костянтина до цієї книги. Використовуючи вже наявні старослов’янські переклади, укладачі Біблії звіряли їх із Септуагінтою – так цього вимагала традиція східних церков. Вибраний текст був близький як до слов’янського, так і до єврейського тексту.
Отже, простежувалося бажання подати такий текст, який би максимально був наближений до обох традицій. З певністю можна твердити, що Василь-Костянтин та острозькі книжники послуговувалися такими фундаментальними виданнями Септуагінти, як Альдінська Біблія та Комплютенська Поліглота. Вони могли мати й рукописний грецький текст, придбаний у Константинополі. Окрім того, використовувалися ними й Вульгата (старозавітний текст у перекладі латинською мовою), тексти різних слов’янських та неслов’янських перекладів, можливо, також і староєврейський текст.
Щодо Нового Заповіту, то острозькі редактори використали загальновживаний грецький текст. І хоча трапляються відхилення від нього, однак у переважній більшості можна знайти грецькі рукописи, які мають подібне прочитання.
Аналізуючи текст Острозької Біблії, слід мати на увазі, що в той час не існувало наукових критичних видань біблійних книг. Власне, вивчення біблійних текстів, їх порівняння лише робили перші кроки. Сьогодні в науковому світі вважається недоречним творити біблійний текст, де змішані грецька й єврейська традиції. Однак у ХVІ ст. таких застережень не існувало. Острозькі вчені й власне Василь-Костянтин діяли згідно з традиціями свого часу. Вони підготували переклад високої якості, який у своїй основі не лише не поступався кращим тодішнім перекладам, а й перевищував їх. Їхню працю можна окреслити як спробу вивести з оригінальних текстів виправлений переклад Святого Письма старослов’янською мовою. Подібну роботу в той час робила лише римо-католицька церква, яка підготувала Сиксто-Клементинське видання Вульгати. Але це видання вийшло в 1590—1592 рр., через десять років після появи Острозької Біблії.
Про те, хто здійснював укладання й редагування Острозької Біблії, на жаль, ми не маємо достатньої інформації. Висловлювані з цього приводу міркування переважно мають гіпотетичний характер. Ймовірно, ця робота здійснювалася під керівництвом Г. Смотрицького. Саме він виступає автором прозової та віршованої передмов до Острозької Біблії. Також можна припустити, що Г. Смотрицький є автором вірша-присвяти на герб князів Острозьких, яким і відкривається Біблія. Низка дослідників вважає, що він є автором передмови, написаної від імені В.-К. Острозького.
Важливу роль в укладенні Острозької Біблії відіграв Іван Федоров. Він є автором післямови до цього видання, де говорить, що надрукував книги Старого й Нового Заповіту. Із післямови випливало, що друкар не просто виконував технічну роботу, друкуючи Біблію, а й переймався тим, щоб не було помилок у книзі. Отже, міг виконувати якусь редакторську працю. Щоправда, нам важко встановити, до чого вона зводилася.
Видання цієї книги стало результатом колективної праці своєрідного «друкарського цеху». Іван Федоров писав, що працював разом з помічниками й однодумцями.
Збереглося два типи примірників Острозької Біблії з різними колофонами (вихідними даними на останній сторінці). На одних стоїть дата 12 липня 1580 року, на інших – 12 серпня 1581 року. Трапляються також примірники з обома колофонами.
Незважаючи на те, що Острозька Біблія до друку готувалася різними фахівцями (знавцями сакральних мов та біблійних текстів, ученими-філологами, майстрами друкарської справи), головну роль у її появі все-таки відіграв В.-К. Острозький. Саме він зумів зібрати вчених редакторів, запросив до себе друкаря Івана Федорова. За його завданням збиралися біблійні тексти з різних країн. Зрештою, він виділив великі кошти для роботи над Біблією і для її друкування. Мотиви видання Острозької Біблії (принаймні частково) були пояснені в передмові, написаній від його імені. Князь говорив, що наважився на видання Святого Письма, сподіваючись на милосердя Боже, знаючи, як нелегко людям спастися. Для В.-К. Острозького видання Біблії передусім було богоугодною справою.
Водночас князь звертає увагу на справи земні, власне, на міжконфесійну боротьбу, що точилася в той час на українських землях, ведучи мову про переслідування «Христової церкви», тобто православ’я. Зазначені мотиви подані в передмові з суб’єктивної позиції. Можна не сумніватися, що мотиви особистого спасіння, яке князь сподівався отримати завдяки здійсненню богоугодних справ, у тому числі й друку Біблії, а також намагання зміцнити позиції православної церкви, покровителем якої в Речі Посполитій він офіційно вважався, стояли на першому місці.
Певну роль у цій справі міг відіграти й «магнатський гонор». Князеві важливо було зробити таку справу, завдяки якій про нього заговорили б, зріс би його престиж і він залишив би про себе пам’ять нащадкам. Про це (хай навіть дещо завуальовано) також ідеться в передмові.
Острозька Біблія набула значного поширення. Після 1581 р. окремі її примірники додруковувалися Іваном Федоровим у Львові та Кузьмою Мамоничем у Вільнюсі. Оскільки Біблія швидко розійшлася, з’явилася потреба її перевидання. Дещо перероблене видання цієї книги планував здійснити київський митрополит Петро Могила. У 1638—1639 рр. над її текстом працював колектив учених ченців на чолі з Сильвестром Косовим. У цей же час Петро Могила доручив ченцю-граверу Іллі виготовити близько 500 ілюстрацій для майбутнього видання Біблії. Багато з них були зроблені в першій половині 40-х рр. ХVІІ ст. Але обставини не дали змоги реалізувати цей проект.
Перевидання Острозької Біблії вийшло в Москві. Сталося це в 1663 р. за царя Олексія Михайловича. Біблія була передрукована з невеликими виправленнями у правописові, також були зроблені зміни наголосів. Це мало на меті наблизити текст до російського варіанта старослов’янської мови. Ще в тексті вираз «народ руський» замінили на «народ великороссийский». У наступні десятиліття в Росії постійно зверталися до питань виправлення тексту Острозької Біблії та її видання. З приводу цього виникали різноманітні дискусії.
18 грудня 1751 року з’явився друком виправлений В. Лящевським та Г. Слонімським текст Острозької Біблії. Це видання дістало назву Єлизаветинської Біблії від імені цариці Єлизавети, яка правила в Росії в той час. Воно неодноразово перевидавалося, зокрема було взято за основу для Почаївської Біблії 1798 р., яку надрукували греко-католики. Ця Біблія вийшла в п’яти томах великого формату. Текст Біблії, але вже з ілюстраціями, був перевиданий у Перемишлі в 1859 р. До сьогодні Єлизаветинська Біблія залишається тим старослов’янським біблійним текстом, яким користується Російська православна церква. Таким чином, Біблія, видрукувана в Острозі в 1580—1581 рр. князем В.-К. Острозьким (хай у дещо видозміненому вигляді), стала канонічною для Російської православної церкви, а також інших православних церков, які використовували старослов’янську мову, і навіть для українських греко-католиків.
Тому є сенс говорити, що Острозька Біблія була найуспішнішим релігійно-культурним проектом князя, який не лише пережив свого фундатора, а й став яскравим явищем європейської культури.
З підготовкою до друку Острозької Біблії пов’язана поява в Острозі друкарні. Першими її виданнями, ще до того, як була надрукована Біблія, став Буквар (1578) та «Новий Заповіт із Псалтирем» (1580). Останнє видання призначалося не лише для богослужбового застосування, а й для домашнього читання. У колофоні зазначено, що книга «почата і закінчена» за вказівкою В.-К. Острозького. Очевидно, було сподівання, що «Новий Заповіт із Псалтирем» стане підручною книжкою для українського духовенства і навчальним посібником для молоді.
Своєрідним доповненням до «Нового Заповіту із Псалтирем» можна вважати видання «Книжки, собрание вещей нужнійших…» (1580). Часто цей твір розглядають як перший в історії кириличного книговидання алфавітно-предметний покажчик. І це дійсно так. Водночас «Книжка…» Тимофія Михайловича – якісно новий в українській літературі текст, що вміло поєднав західноєвропейські впливи із традиціями давньоруської книжності.
