Кирило Розумовський - Милько Володимир Іванович (читаем книги .TXT) 📗
Граф Розумовський і наприкінці життя лишався одним із найбагатших людей імперії. Так, одружившись із Катериною Наришкіною, Кирило Григорович отримав великий посаг, імператриці Єлизавета та Катерина ІІ дарували йому численні маєтки в Україні, а після смерті брата Олексія йому відійшов його величезний спадок. Навряд чи хтось, окрім графа М. Шереметьєва, міг з ним змагатися за розмірами своїх статків.
Але треба зауважити, що багатству Розумовського дорівнювала його щедрість, яка не раз супроводжувалась курйозами. Так одного разу, в той час, коли Розумовський був ще гетьманом, правом безкоштовно пообідати у Кирила Григоровича скористався збіднілий офіцер, що перебував у столиці у судових справах і не мав достатньо грошей для нормального харчування. Користуючись такою гостинністю та відсутністю суворості у гетьманському палаці, офіцер взяв за звичку щодня обідати у гетьмана. І досить скоро він настільки озвичаївся у гетьманських апартаментах, що одного разу після обідньої трапези, зайшов до однієї із внутрішніх кімнат палацу, в якій за звичай у післяобідній час граф Кирило грав у шахи зі своїми друзями. Граючи цього разу, Кирило Григорович припустився невірного ходу, це помітив незваний гість і не зумів стримати вигуку. Гетьман звернувся до нього за роз’ясненнями. Зніяковілий офіцер пояснив гетьману його помилку. Після цього випадку офіцер став званим гостем гетьманських обідів та постійним партнером гетьмана під час гри у шахи. Але одного разу офіцер не з’явився і граф Кирило Григорович наказав своїм ординарцям дізнатися про причину відсутності його нового приятеля та партнера по шахам. Через деякий час вдалося з’ясувати, хто був цей офіцер і що він тяжко захворів. Гетьман відразу надіслав до нього свого особистого лікаря та опікувався ним, купуючи ліки, до його повного одужання. Кирило Григорович не полишився осторонь і судових тяжб офіцера. Після одужання він також фінансово допоміг у вирішенні судових справ на його користь.
Не менш курйозним виявився випадок під час обіду у К. Розумовського австрійського посла графа В. Естергазі. За трапезою закордонний гість дістав оздоблену коштовним камінням табакерку, яку йому подарувала імператриця Катерина ІІ. Всі присутні були захоплені її красою, і табакерку почали передавати навколо столу, щоб кожен мав можливість потримати її в руках та оглянути. По закінченні обіду австрійський гість захотів скористатись своєю табакеркою, але не міг її відшукати. Присутні опинились у незручному становищі, при цьому більшість з присутніх гетьман особисто навіть і не знав. Посол став натякати на крадіжку дорогоцінної речі. Тоді граф Кирило вирішив особистим прикладом засвідчити порядність присутніх на його обіді. Вставши із-за столу, він дістав все, що було у його кишенях, звернувшись до присутніх: «Господа, я подал добрый пример, надеюсь, что все ему последуют и таким образом успокоят господина посла». За прикладом господаря всі присутні за обіднім столом вчинили так само. Лише один бідно вдягнутий похилого віку гість, що сидів на кінці столу, якось зніяковів і не бажав вивертати кишені. Зі сльозами на очах він попросив гетьмана вийти з ним до сусідньої кімнати, щоб поговорити з господарем віч-на-віч. Всі присутні подумали, що ось і є крадій. Коли господар і гість опинилися наодинці, останній сказав: «Ваше сиятельство, я в крайней бедности и единственно прокармливаю себя и семейство свое вашими обедами; мне стыдно было в этом признаться перед всеми вашими гостями, не взыщите: я честный человек и живу своими трудами». Після цих слів старий почав виймати різний харч із своїх кишень, але табакерки там не було. У цю мить до кімнати зайшов лакей і повідомив, що загублена річ знайшлася у австрійського посла за підкладкою каптана. Пересвідчившись у чесності свого гостя, гетьман знову виявив притаманну йому щедрість, призначивши йому довічну пенсію.
Як бачимо, Кирило Григорович мав добрий характер, був надзвичайно щедрою і веселої вдачі людиною.
Однак постійне життя при дворі далеко від маєтностей, неможливість безпосереднього втручання у діяльність управителів досить швидко розладнали цей статок. Керівництво маєтками потребувало постійного перебування графа в Україні. Але Катерина II понад 11 років не дозволяла Розумовському навіть з’явитися в Україні. Спогади про династичні проекти гетьмана, мабуть, не давали спокою імператриці. Тому, Кирило Григорович у 1772 р. доручив управління маєтками старшому сину Олексію. Ознайомившись із ситуацією, Олексій Кирилович пообіцяв навести лад у фінансових справах і швидко розрахуватися з батьківськими боргами. Але це йому не вдалося.
Ситуація ускладнювалася ще і тим фактом, що сусіди, користуючись відсутністю гетьмана, його непевним становищем при дворі, розв’язали з ним численні судові тяжби щодо законності володіння тими чи іншими землями. А враховуючи тогочасну певну безконтрольність у виданні актів на володіння та нечіткість встановлених меж маєтків з приписаними до них селами і селянами, такі процеси легко можна було організувати і зробити досить затяжними.
У цей час у імператриці Катерини ІІ з’являється нове захоплення – Григорій Потьомкін, вплив якого на імператрицю перевершив навіть влив колишнього фаворита графа Г. Орлова. Блискучий розум, широкі перспективи та бажання Г. Потьомкіна діяти були симпатичними К. Розумовському і сприяли його зближенню з новим генерал-ад’ютантом. Граф вирішив скористатись своєю дружбою із всесильним фаворитом, щоб за його підтримки при першій-ліпшій нагоді подати Катерині ІІ прохання про дозвіл від’їхати до України. І така нагода скоро трапилась. У Москві урочисто святкувалась перемога Росії у війні з турками та укладання вигідного Кючук-Кайнарджійського миру. Під час цих святкувань К. Розумовський через Г. Потьомкіна подав імператриці прохання про дозвіл на поїздку в Україну. У цьому проханні серед причин відпустки він назвав не тільки необхідність вирішення майнових справ, але і пораду лікарів змінити клімат, щоб покращити стан свого здоров’я.
Виконуючи прохання свого фаворита Григорія Потьомкіна, Катерина ІІ задовольнила прохання К. Розумовського. Після цього він продає ряд будинків, що належали йому у Петербурзі (Анічков палац, що дістався йому у спадок від брата Олексія, Цесарів будинок) та подарований імператрицею Катериною ІІ маєток в Україні. Повіреним у цих справах він вибирає князя Потьомкіна. А тим часом, доки вирішувалися ці майнові справи, на початку 1776 р. К. Розумовський уже був у Батурині.
За період його відсутності ситуація в Україні зазнала значних змін. Новим очільником краю був призначений імператрицею Президент Малоросійської колегії граф Петро Рум’янцев, і Кирилу Григоровичу доводилось розраховувати вже далеко не на першу роль. Багато з тих, хто десять років тому перед ним тремтіли, нині навіть не знімали капелюха для привітання, розв’язуючи проти нього численні судові процеси. Головним позивачем був один із найбільших землевласників в Україні, представник давнього старшинського роду І. Скоропадський, який колись за гетьманським наказом мчав на коні до Петербурга із звісткою про народження у Кирила Григоровича третього сина. Ситуація була не на користь колишнього гетьмана ще і тому, що з новим очільником краю Рум’янцевим взаємини у графа були далеко не кращими, а на початку перебування у Батурині навіть ворожі.
Не зважаючи на всі ці неприємності, Розумовський залишався людиною добродушною та щирою, хлібосольною та дбайливою у ставленні до простого люду. У ті часи кріпаки і навіть заможні козаки добровільно йшли у «кабалу» до Кирила Григоровича, рятуючись від свавілля інших українських поміщиків.
Розв’язати цей заплутаний клубок проблем допоміг екс-гетьману його нинішній друг Григорій Потьомкін. Саме за його сприянням всі судові справи було улагоджено на користь Кирила Григоровича. Він же допоміг графу вирішити службові проблеми його улюбленого сина Андрія, якого було призначено послом у Неаполь.
Нові відвідини графом Кирилом України припадають на 1781 р., і вони також були пов’язані з вирішенням різних майнових справ. Безпосереднє керівництво маєтками, контроль за діями управителів дозволили досить швидко екс-гетьману повністю розрахуватись з боргами та навести у своїх численних володіннях бездоганний лад. Маєтки, які він отримав від дружини та брата, не лише не були «умалены, но еще присовокуплены». Тому старіючий граф вирішив не зволікати і поділив між своїми нащадками володіння, що нараховували більше 37 000 селян. Зокрема, на кожного із п’яти синів припало більше 6 000 душ, чотири дочки отримали по 2 000 душ відповідно і по 40 000 крб. посагу. У 1784 р. турботливий батько подав відповідний акт на підписання Катерині ІІ, полишивши за собою право передати синам спадкове майно лише з його волі.
