Роксолана - Рощина Наталия (читаемые книги читать txt) 📗
Розробляючи риси характеру Роксолани, Ольга намагалася якомога глибше зануритися в атмосферу тих часів. Сучасній жінці важко уявити страхіття незахищеної дівчини, яка в одну-єдину мить втратила любов, свободу, Вітчизну і при тому не зламалася й вистояла в нерівній боротьбі. Треба було відтворити на екрані натуру сильну, мужню, але не позбавлену негативних рис характеру: ревнощів, жорстокості, підступності.
Таким чином, у 1996 році режисер Борис Небієрідзе представив на розгляд проект про життя відомої на весь світ галичанки як серйозний фільм, заснований на реальних історичних подіях. У 1997 році серіал вийшов на телевізійний екран України, у 2000-му був показаний на каналі ОРТ.
Зацікавленість глядачів була величезною. По-перше, жанр телесеріалу сам по собі дає змогу акцентувати увагу на детективній (політичній) інтризі. По-друге, на новий підхід до образу мали вплинути вже згадані історичні обставини, власне саме суспільство, що явно зажадало національних героїв. Але в більшості своїй глядацька аудиторія сприйняла фільм з точки зору непоінформованості щодо подій XVI століття, щодо літературних баталій, які відбувалися з цього приводу. Простіше кажучи, глядацька аудиторія була готовою спожити саме той і тільки той продукт, що його запропонує їй телевізійний екран. По-третє, добре підібраний акторський ансамбль – Ольга Сумська (Роксолана), Анатолій Хостікоєв (Сулейман), Тетяна Назарова (валіде – мати Сулеймана),
Раїса Недашковська (мати Насті-Роксолани) – мав стати тією точкою відліку, з якої бере початок цікавість екранними подіями.
Майстри кінематографа намагались відтворити «неоднозначну, мінливу, але дуже сильну фігуру, особистість, яка двічі подолала кордони стереотипного сприйняття жіночого українського – як власне жінка і як носійка української ментальності» (4).
Не можна говорити, що серіал був невдалий. Можна критикувати акторську гру, зйомки масових сцен, спецефекти, костюми, що не виглядали розкішними, – все це можна зрозуміти й віднести до фінансових труднощів, нового досвіду у знімальному процесі. Це сьогодні наші екрани наповнені не тільки бразильськими й мексиканськими серіалами, а й російськими, а тоді, наприкінці дев'яностих, «Роксолана» стала «проривом», а через те – культурним явищем.
На відміну від тих багатосерійних картин, що вже були показані на екранах, глядачі стали свідками подій, які відбуваються з людьми, цікавими для них. Сюжет серіалу базувався на реальних історичних подіях з реальними персонажами. На відміну від Рози, Маріанни, Ізаури, Роксолана існувала й значно перевершувала розумові можливості всіх жіночих персонажів будь-яких серіалів.
З екранів не можна було не побачити, як султан, сп'янілий від любові, ставав досить слухняним знаряддям у руках Роксолани. Це і є основною логікою прочитання цього образу. За ходом розвитку сюжету українська Роксолана навіть ставала схожою на персидську Шехерезаду, бо всі свої «важливі завдання» вирішувала виключно ночами, нашіптуючи після любовних утіх свої спогади, побажання, оголошуючи вимоги (4). Невже не вочевидь, що Роксолана не могла б так довго протриматись як улюблена дружина, коли б це залежало тільки від її чарівності?!. Адже Сулейман прожив з нею не один десяток років. Значить, було щось інше?..
Українська дослідниця Оксана Забужко пропонує розглядати це питання з точки зору феномена колоніальної психології. Вона називає це «клінічним комплексом другорядності – коли привабливість «своєї» жінки для чужаків автоматично підвищує в очах чоловіка як її власний сексуальний статус, так і, ео ipso, статус репрезентованої нею «материнської» спільноти» (5), водночас називає Анастасію Лісовську «жінкою, безумовно, видатною, з усіма ознаками типово “ренесансної” особистості» (5). Талановитій письменниці притаманний особливий погляд на будь-які проблеми, тож її точка зору має право на існування, як і будь-яка інша.
У цілому погляди на картину з точки зору пересічного громадянина розділилися на два протилежних табори: одному серіал сподобався, представники другого називають його «провальним». Чи варто дивуватися саме такому коментарю, якщо згадати, про яку особистість, про які часи йдеться?! Роксолана залишається вірною собі – вона досі крізь віки викликає і захоплення і зневагу, несумісний коктейль емоцій, який відповідає неоднозначності ролі цієї визначної жінки у світовій історії.
Мабуть, майстрів кіно все ж не задовольнила реакція глядача щодо першого телевізійного відтворення образу Роксолани. Може, річ у тім, що історія в серіалі була незавершеною. Тому абсолютно природно, що з'явилася пропозиція зняти продовження фільму. Виходячи з цілої низки причин, на здійснення цієї мети знадобилося майже десять років. Зйомки «Роксолани-2» відбувалися у 2002—2003 роках на студії «Укртелефільм». У двадцяти серіях фільму показано продовження історії славетної жінки аж до її смерті. Сценарист фільму – Денис Тесленко, режисер – Борис Небієрідзе, оператор – Павло Небера, художник – Олексій Родіонов, композитор – Евген Станкович, продюсер – Олександр Еміршах. Фінансувалося виробництво російською телевізійною компанією «Наше кіно». Серед нових акторів – Георгій Хостікоєв, Дмитро Лаленков, Ігор Дмитрієв, Борис Хмельницький, Дар'я Хмельницька та інші. На березень 2006 року було заплановано прем'єрний показ картини. Через обставини, що склалися, фільм залишається на полиці. Весь творчий колектив сподівається, що, попри всі труднощі економічного та будь-якого характеру, серіал не є втраченим для глядача.
Безумовно, для того щоб з'ясувати для себе історичну істину, недостатньо самого лише перегляду серії за серією. Тож рекомендуємо використати для цього всілякі літературні й науково-популярні джерела. Ніякої конкретики, жодної рекомендації заради того, щоб не викликати підозру в симпатії до тієї чи тієї думки.
«Та, що приносить радість», велика Хасекі, відома жінка – наша спільна історія, яку ми повинні пам'ятати і шанувати, і допоки існуватиме світ, образ Роксолани не потьмяніє. Залишаємо читачам велике право вибору: захоплюватися, сумніватися, зневажати й робити свої висновки щодо Роксолани, її особистості, її впливу на хід історії. Скільки людей, стільки й думок. Але, звичайно, мало хто буде заперечувати безумовний вплив таких видатних жінок на хід всесвітньої історії. Він відбувається за своїми неписаними законами.
Література
1. Корманчук І. Г. Дещо про Роксолану і не тільки // Живе слово. – 1999.
2. Загребельний П. Роксолана. – К., 2000.
3. Українська література XX століття / Під ред. Ю. С. Яремчика. – Львів, 2001.
4. http://www.intersoft.alIkiev.com.ua/roksolana/main.html Роксолана как символическое историческое женское. Ненаписанное против непрочитанного. Стяжкіна В. Донецький національний університет, Україна.
5. Забужко О. Хроніки від Фортібраса: Вибрана есеїстика 90-х років. – К.: Факт, 2001. – С 168.
6. http://www.gaidai.kiev.ua/l_p.shtm.
7. Роксолана П. Загребельного. Реферат, Коломийський коледж права і бізнесу.
8. http://www.intersoft.allkiev.com.ua/roksolana/main.html
9. http://www.citylife.com.ua, Роксолана: міф чи гордість? Інформаційний журнал № 5 від 12.06.2005.
10. Назарук О. Роксоляна.
11. Жінки України: Біогр. енцикл. словник / Укладачі: Л. Г. Андрієнко та ін. – К.: Фенікс, 2001. – С. 3.
12. Усманова А. Женщины и искусство: политики репрезентации // Введение в тендерные исследования: Учеб. пособие / Под ред. И. Жеребкиной. – Ч. 1. – Харьков; СПб.: Алетейя, 2001. – С. 465—492.
