Богдан Хмельницький - Коляда Ігор (серии книг читать бесплатно .txt) 📗
Так учасники Переяславської ради прийняли рішення про підданство Війська Запорозького російському цареві. Щоправда, у роботі цієї ради брали участь козаки не всіх полків України. За підрахунками українських істориків, участь у раді взяло 200 представників старшин та козаків Війська Запорозького. На раді не були представлені лише три полки (Уманський, Паволоцький, Кальницький, козаки котрих мали охороняти українські землі в умовах відступу через їхню територію татарських чамбулів). Крім того, у схваленні рішень ради не брали участі представники населення Волинського, Подільського, Руського, Белзького воєводств (тобто більше третини території тогочасної України). На раду також не було запрошено представників ні духовенства, ні міщан, ні селян (щоправда, останні на той час взагалі не мали рівних прав з козаками). Отже, вважається, що рішення про підданство під руку московського государя було прийнято розширеною козацькою радою, оскільки у ній дозволялось брати участь усім присутнім на той час у Переяславі мешканцям України.
Після козацької ради настав час їхати до соборної церкви, щоб присягнути на рішенні ради. До карети разом посідали гетьман і російські посли. У церкві їх зустріли протопіп Григорій, а також прислані російським урядом для цього церемоніалу казанський преображенський архімандрит Прохор і протопіп Андрій. У церкві стався інцидент, який міг зірвати укладання україно–московського союзу. Б. Хмельницький став вимагати від російських представників присяги від імені царя у тому, що будуть дотримуватися права та вольності козацтва. На що бояри відповідали, що це суперечить самодержавним традиціям — царі своїм підданим не присягають. Такої традиції у Московській державі немає і бути не може. У цій критичній ситуації на подвір'ї П. Тетері гетьман зібрав раду старшини для вирішення питання: «Як чинити далі?» І тільки тоді, коли московські посли заявили, що всі права і вольності Війська Запорозького будуть підтверджені окремими грамотами, Б. Хмельницький і старшина склали присягу на вірність московському государю: «Щоб перебувати із землями та містами під государевою високою рукою на віки вічні».
Після присяги гетьман з послами поїхали до їхнього помешкання. Прибувши туди, боярин В. Бутурлін вручив Хмельницькому передані царем клейноди: знамено, булаву, ферязь і шапку, а також платню соболями та проголосив спеціально підготовлену промову. Старшинам було також вручено платню. Потім під розгорнутим знаменом гетьман з булавою в руці, одягнутий у ферязь і в шапці, пішки вирушив до свого двору.
Так завершився цей короткий січневий день 1654 року, якому судилося стати тим історичним Рубіконом, що визначив долю України на майбутні більш як 300 років і який ось уже протягом більш як 350 років кожне покоління українців оцінює по–різному. У більшості своїй оцінки ці породжені державними і політичними реаліями, що складалися у той чи інший період історії України.
Разом з тим є дані, що не всі козаки, духовенство та міщани хотіли присягати на вірність україно–московському союзу. Якщо вірити повідомленням чорнобильського протопопа й королівського ротмістра Павші, частина міщан Переяслава, Києва та Чорнобиля присягнула лише під тиском козаків. Траплялися й прояви невдоволення рішенням Переяславської ради серед козаків і старшини Уманського, Брацлавського, Полтавського та Кропивницького полків. Відомо також, що митрополит Київський С Косів та архімандрит Києво–Печерського монастиря Й. Тризна відмовлялися 17–19 січня 1654 р. послати слуг присягнути на вірність Московії. Є дані, що відмовлялося присягати й духовенство під тим приводом, що не має на це дозволу константинопольського патріарха. Загалом же на другу половину лютого 1654 р. було завершено прийняття присяги населенням 17 полків. За даними записних книг, її склали 127 338 чоловік, із них козаків — 64 659, решту становили міщани, до яких було внесено й мешканців сіл. Але, як свідчить навіть побіжне знайомство із зафіксованими назвами міст і сіл, жителі яких принесли присягу, присягали мешканці не всіх населених пунктів, а лише тих, список яких подав В. Бутурліну Б. Хмельницький; у них проживали козаки, які, ймовірно, підлягали безпосередньо козацькій адміністрації (міста й вільні військові села).
Прибувши в середині січня 1654 року до Чигирина, Хмельницький безпосередньо зайнявся розробкою умов, які б визначали статус козацької України в складі Московії, затвердження яких мало добиватися посольство, спеціально надіслане до Москви. На середину лютого вони були сформовані й 17 лютого викладені в «Проханні» до Олексія Михайловича, з яким відправилися до Москви гетьманські посли — старшини С. Богданович–Зарудний і П. Тетеря. Гетьман домагався збереження республіканської форми державного устрою козацької України, яка на час Переяславської ради була фактично самостійною державою зі своїм спеціальним устроєм. Так, за Військом Запорозьким мало залишитися право вільного вибору гетьмана, до чого російський уряд не повинен був утручатися. Б. Хмельницький домагався, щоб після смерті гетьмана «Войско Запорожское само меж себя гетмана обирали, а его царскому величеству извещали».
Незмінними мали зберегтися адміністративно–судова система та соціальна структура українського суспільства. Першорядної ваги надавав гетьман збереженню повноважень козацьких військових судів; мали продовжувати функціонувати земські та міські суди з участю тих урядників, яких обере собі місцева шляхта, «как и перед тем». Також у містах, зазначав гетьман, урядники мали бути з українців.
Посли отримали повноваження домагатися, щоб російський уряд не призначав в Україну воєвод. Навіть для збору податків заборонялося приїздити воєводам.
Хмельницький домагався від царя збереження великих повноважень за гетьманською владою. Привертає увагу така деталь: вибори нового гетьмана могли відбутися лише після смерті його попередника. Таким чином він хотів, по–перше, забезпечити пожиттєве володіння гетьманською булавою особам, обраним на посаду правителів козацької України (можливо, навіть установлення спадкоємного гетьманату), а по–друге, не допустити спроб можливого втручання російського уряду з метою усувати з цієї посади небажаних для себе осіб руками відповідно настроєних козацьких мас. Просив «на булаву гетманскую», для різних витрат і потреб, передати Чигиринське староство. Під його керівництвом мало перебувати 60–тисячне реєстрове козацьке військо. В руках гетьмана передбачалося залишити вирішення всіх як внутрішніх, так і зовнішніх проблем Української держави.
Як уже йшлося, гетьман намагався зберегти в козацькій Україні існуючі права українського населення. Найпершою його турботою було узаконення привілейованого становища козацтва та шляхти, яка служила Війську Запорозькому. Тому він переконливо просив царя зберегти споконвічні права та вольності «наши войсковые». І щоб «имених казатцких земель нихто не отбирал… Вдовы козатцкие и дети их, чтоб в такой же вольности жили, как отцы их». Уважав, що за службу як старшині, так і козакам належить одержувати платню: гетьману — Чигиринське староство; військовому писарю — 1 тис. злотих і млин; осавулам військовим — по 400 злотих і млин; обозному — 400 злотих; суддям військовим — по 300 злотих і млин і т. д.
Першорядну увагу Хмельницький приділяв розробці основних принципів правового статусу України в складі Росії. Гетьман чітко й однозначно заявив російському уряду, що проведення соціально–економічної політики на українських землях — прерогатива гетьманського уряду. Так, висунувши вимогу, щоб привілеї царські були написані на хартіях «с печатьми выслыми, один на вольности казатцкие, а другой на шляхетцкие пожаловал».
Не забув Б. Хмельницький і про інтереси православного духовенства: ставив вимогу підтвердити йому всі права, «наданне из веков от княжат и королей». В усній формі посли мали клопотатися про справи митрополита.
Не виключаємо, що посли отримали настанову остерігатися можливих заходів царського уряду, спрямованих на погіршення становища селянських мас.
