Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Документальная литература » Биографии и мемуары » Тиміш та Юрій Хмельницькі - Мицик Юрій (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗

Тиміш та Юрій Хмельницькі - Мицик Юрій (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Тиміш та Юрій Хмельницькі - Мицик Юрій (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗. Жанр: Биографии и мемуары. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Доля дітей Тимоша Хмельницького невідома. Оскільки про них не згадують джерела, ймовірно, вони померли ще малими. Хоча в історії всяко буває… Роксанда зі своїми служницями (українками та молдаванками) тривалий час жила в Суботові. Є дані, що до неї сватався у червні 1654 р. претендент на молдавське господарство Михай Петрашкевич (племінник Костянтина Щербана), а у 1657 р. — Юрій Немирич, старшина з найближчого оточення Івана Виговського, але до шлюбу справа не дійшла. Свекор подарував Роксанді три маєтності, одна з яких — поблизу Рашкова — сотенного міста Подністровського полку, і вона переїхала туди у 1658 р., вже по смерті Богдана Хмельницького. На той час її батька Василя Лупу вже не було серед живих. Він хотів добитись повернення собі молдавського престолу, але турецький султан Мухамед ІV замість підтримки кинув його у в’язницю, де Василь і помер. Сучасна польська дослідниця Ілона Чаманська вважає, що Роксанда вдруге вийшла заміж, цього разу за якогось козацького полковника Яна (Івана) Антоновського.

Того ж 1658 року Г. Стефана було скинуто з престолу, яким оволодів брат Роксанди — Стефаниця. Останній вирішив захопити Рашків і забрати сестру до Ясс, наміряючись у перспективі схопити Костянтина Щербана, однак зазнав поразки, більше того, дав привід козакам здійснити ще один похід на Ясси. Роксанда й потім жила у Рашкові і на початку 1660 р. послала свого слугу Георгія Каріазі до московського царя Олексія з тим, щоб він підтвердив її права на три маєтності (подаровані свого часу свекром). У травні 1660 р., а також у березні і травні 1664 р. вона знову писала до царя, просячи матеріальної допомоги і натякаючи на своє бажання жити в Москві, бо в Рашкові дійсно не припинялися воєнні тривоги, а всі її родичі повмирали. Просила вона і за чоловіка однієї із своїх служниць Василя Колачинського, який їздив до Москви у складі посольства Юрія Хмельницького, але через перехід останнього на польський бік Колачинського було арештовано і посаджено у в’язницю в Нижньому Новгороді.

Наступного року козаки промосковськи налаштованого полковника Василя Дрозда пограбували продовольчі запаси Роксанди, і вона була змушена звернутися до польських військ, але її листа було перехоплено. Дрозд прибув до Рашкова і наказав побити Роксанду, а все її майно конфіскувати. Але невістка гетьмана вижила після тяжких побоїв. Відомо, що вона листувалася з гетьманом Петром Дорошенком, а у травні 1666 р. повідомляла його про важливі новини у Молдавії. Вона зверталася й до царя з проханням про матеріальну допомогу у 1671 році. У 1679 р. її племінник став Вселенським (Константинопольським) патріархом під іменем Яків і перебував на патріаршому престолі майже 11 років із перервами (1679–1682, 1685–1686 і 1686–1690 рр.). Очевидно, ця обставина спонукала Роксанду повернутися в рідні молдавські краї. Певною мірою про це свідчить і її розписка на 100 лей, дана у 1686 р. ігуменові Галатського монастиря у Яссах. Роксанда осіла у місті Нямц, відомому славним Нямецьким монастирем, але й тут їй не вдалося уникнути лихої долі. Ян ІІІ Собеський відновив у 1689 р. війну проти Османської імперії, польські війська спробували повернути Молдавію під протекторат Речі Посполитої. Запалали молдавські міста… За свідченням молдавського літописця Йона Некулче, «зарізали тоді ляхи пані Роксанду, дочку воєводи Василя, у фортеці Нямц» (це сталося до травня 1689 р.). Про смерть Роксанди і пограбування майна свідчив і її племінник — Константинопольський патріарх Яків у грамоті від 10.05. (30.04.) 1689 р. та молдавський господар Костянтин Кантемир у грамоті від 11(1).05.1689 року.

Тиміш Хмельницький прожив коротке, але яскраве життя. Про це свідчить і велика увага до його постаті тогочасних літописців та хроністів, як українських (Самовидець, Григорій Грабянка, Самійло Величко та ін.), так і зарубіжних. До постаті гетьманича не раз зверталися українські письменники, наприклад Михайло Старицький (трилогія «Перед бурею», «Буря», «Після бурі»), Павло Загребельний («Я, Богдан»), Роман Іваничук («Мальви»), а деякі навіть робили його головним героєм своїх творів: О. І. Рогова «Тиміш Хмельницький» (1918), Олексій Пахучий «Тиміш Хмельницький, син Богдана» (1992), Юрій Радзикевич та ін.

Юрій Хмельницький

Наймолодший із усіх українських гетьманів Юрій Хмельницький був чи не найменшою дитиною національного героя України Богдана Хмельницького та його першої дружини Ганни Сомко. Він народився у 1640 або 1641 році (деякі історики вказують навіть 1643 рік!), про що посередньо свідчать різні джерела. Так, відомий польський хроніст Веспазіян Коховський писав, що під час Чуднівської битви 1660 р. йому було 20 років.

Перші згадки про Юрія належать до сумнозвісного нападу Чаплинського на Суботів у 1647 році. У своїй скарзі на ім’я великого коронного гетьмана Миколи Потоцького від 13 березня 1648 р. Богдан Хмельницький писав: «Цей же п. Чаплинський образив мене, наказавши своїй челяді зловити на ринку мого сина, ще малого хлопця, а татаринові своєму — побити його, так що хлопець ледве живий лишився». Наслідком цього тяжкого побиття став хворобливий стан здоров’я гетьманича, на що він нарікав протягом усього свого життя, пізніше у нього виявилася епілепсія. Поза сумнівом, побої завдали майбутньому гетьману і тяжкої психічної травми…

Юрій Хмельницький дістав добру домашню освіту, у деяких своїх пізніших листах він постає як добрий знавець Святого Письма, охоче цитує, наприклад, 50–й псалом царя Давида, послання св. апостола Павла до коринтян тощо. Він міг читати й писати не лише українською, але й церковнослов’янською, польською, грецькою та латинською мовами, хоча й поступався щодо цього батькові. Він добре володів пером, мав літературні здібності, що видно з образного стилю його листів. Учився Юрій Хмельницький у Києво–Могилянській академії (тоді ще колегіумі), але недовго, бо через погіршення його здоров’я Богдан повернув сина до Чигирина. По смерті батька гетьманич начебто знову вчився у Києво–Могилянській академії, яка отримала такий статус за умовами Гадяцького договору 1658 року. Пізніше, вже як гетьман, Юрій Хмельницький ствердив батьківський привілей академії, зазначивши, що він сам був колись її учнем. Відомо також, що одним з учителів гетьманича був там видатний український письменник, філософ і теолог, ректор Києво–Могилянської академії у 1658–1659 рр. Йоаникій Галятовський. Повернувшись додому, Юрій Хмельницький продовжив свою науку. В одному з документів 1656 року називається ім’я домашнього вчителя гетьманича — ченця Києво–Печерської лаври Іларіона Добродіяшка.

Про зовнішність Юрія Хмельницького можна судити з двох пізніших портретів, один з яких подавався у німецькій друкованій хроніці другої половини XVІІ ст. «Teatrum Europaeum» («Театр Європи»), а другий — у літописі Самійла Величка. Не суперечить цим портретам і словесний опис зовнішності Ю. Хмельницького. Один із сучасників (Е. Трейнер) змалював Юрія «чорнявим юнаком 18 літ, скромним, мовчазним, що виглядав швидше монастирським послушником, ніж козацьким гетьманом і сином знаменитого Хмеля». Сорокарічного Юрія Хмельницького описали детальніше і в дещо інший спосіб: людина невелика на зріст, зграбна. Юрій мав дещо видовжене обличчя з невеликими, глибоко посадженими очима, які робили погляд гострим і дещо насмішкуватим, гострий ніс, маленький рот, чисте обличчя, невеликі вуса. Він був одягнений у жупан, шапку, оперезаний польським пасом, мав при собі шаблю, самопал і пістолі. Самійло Величко назвав у своєму творі гетьманича євнухом («з натури євнух»), але такий відгук літописця, що був вороже налаштований до Юрія Хмельницького, не є достовірним. Якщо наприкінці 50–х років він був ще зовсім молодою людиною, яка відзначалася побожністю, то на останньому відтинку свого життя, очевидно, надолужив роки аскетизму. Деякі джерела недвозначно натякають на нестримність його особистого життя у цей період.

Відомості про гетьманича все частіше з’являються з 1649 року, коли він (ще 8–літнім!) бере участь (звичайно, символічну) у прийомі зарубіжних посольств у Чигирині. Чим старшим ставав Юрій, тим поважнішу роль він відігравав, йдучи слідами свого брата Тимоша. У королівській інструкції послам Речі Посполитої до Гетьманщини М. Зацвіліховському та З. Чорному від 30.08.1652 р. йшлося про те, щоб гетьман Богдан Хмельницький на доказ своєї щирості і безпеки польських «комісарів» на мирних переговорах дав у заручники свого сина Юрія та кількох старшин. Характерно, що ці заручники мали б бути на боці короля Яна Казимира. Однак під час аудієнції послам у Чигирині Богдан Хмельницький рішуче відкинув такі домагання, мотивуючи це молодістю свого сина. Коли ж той підросте, гетьман обіцяв віддати його на королівську службу (така обіцянка була, очевидно, не більш як красивим дипломатичним жестом). Пізніше у листі до Богдана Хмельницького цю проблему порушив і польний гетьман литовський, князь Януш Радзивілл. Він пропонував гетьману Війська Запорозького віддати Юрія у заручники, щоб той завжди був на боці короля, а «потім він міг би стати великою людиною при дворі». Радзивілл пропонував таке і незаміжнім дочкам Богдана Хмельницького, спокушаючи їх вигідними шлюбами за «великими людьми». Хотіли дістати Юрія у заручники польські дипломати (Шумовський) і на початку 1656 року. Але ані золота клітка, ані обіцянки блискучої кар’єри при королівському дворі не вплинули на Богдана Хмельницького — правителя незалежної Гетьманщини, який зовсім не прагнув наражати на смертельну небезпеку своїх дітей, тим більше єдиного спадкоємця. Після загибелі старшого брата Тимоша у 1653 р. Юрій лишився єдиним сином Богдана, і старий гетьман, стан здоров’я якого погіршувався, все частіше подумував про передачу йому своєї булави. Через це кількість згадок про Юрія Хмельницького в історичних джерелах зростає, Юрія трактують уже поважно, як значну фігуру в політичній грі.

Перейти на страницу:

Мицик Юрій читать все книги автора по порядку

Мицик Юрій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Тиміш та Юрій Хмельницькі отзывы

Отзывы читателей о книге Тиміш та Юрій Хмельницькі, автор: Мицик Юрій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*