Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола (книги бесплатно без регистрации полные txt) 📗
Тим мотивам повинні бути підпорядковані повністю і виключно методи нашої діяльності на територіях, на яких розміщене українське населення у Польщі.
Особливою основою польської політичної й економічної діяльності повинні бути застосування принципів єдності цих земель з цілою Польською Державою, зміцнення цього зв'язку і категорична протидія всім різнорідним відцентровим тенденціям. Імовірне створення Української держави поза межами Польщі — у тому політичному укладі, який формується, неможливе — є зовсім відмінною проблемою від нашої внутрішньої української справи. Нам належить об'єднувати ці справи і робити залежними від них наші цілі у внутрішній національній політиці.
Польське населення Східних Земель
Польське населення на Східних Землях є фактором, який найсильніше зв'язує ці землі з Польською Державою, й існування його на цьому терені є найповнішою гарантією нерозривності тих територій з цілим державним організмом.
Поширювані націоналістично-українською пропагандою переконання, які вдалось передати навіть окремим польським чинникам, нібито поляки на Південно-Східних Землях становлять кількісно слабкий і процентно низький елемент, є фальшивими, не відповідають справжньому стану справ і є дуже шкідливими. Кількість поляків на території чотирьох південно-східних воєводств (Львівського, Тернопільського, Станіславського і Волинського) дорівнювала у 1931 р. приблизно 3 309 000 осіб, а в 1939 р. — щонайменше 3 600 000, що становить більше, ніж усе населення таких держав, як Норвегія, Литва чи Латвія, і майже стільки, скільки Фінляндія чи Данія. Це населення розміщене на всій території Південно-Східних Земель і становить в одних повітах меншість населення, а в ряді інших (розташованих на схід від Сяну і Бугу) — навіть абсолютну більшість, сягаючи 60–70 % населення.
Мішаний характер Східних Земель
Поляки і українці на Південно-Східних Землях Речі Посполитої становлять такий змішаний між собою з точки зору розміщення елемент, що не існує жодного кордону, яким можна було б два народи один від одного відділити.
На схід від Сяну не тільки немає суто польських повітів, ані суто українських, але навіть у кожній гміні чи селі мешкають віками поруч і поляки і українці. Внаслідок постійно створюваних від найдавніших часів так званих мішаних шлюбів між представниками обох народів кордон, який відділяє польський елемент від українського на Південно-Східних Землях, мусив би проходити через «середину окремих господарств і окремих родин».
З огляду на особливе значення на цих територіях польського елементу навіть там, де він становить лише меншість населення, — з точки зору польського державного інтересу — мішаний національний характер держави повинен бути збережений.
Висунуті окремими українськими чинниками проекти здійснення такого роду переселень польського і українського елементу, щоб утворити на території Польської Держави якийсь суто український національний простір, не повинні братись нами до уваги за будь-яких умов.
З точки зору польського державного інтересу було б кориснішим ще більше змішування польського і українського населення на території всієї Польської Держави шляхом відпливу певної кількості українського населення з Південно-Східних Земель на територію західної і північної Польщі, а особливо до промислових центрів, як ми це спостерігали перед війною на території ЦП О (Центрального промислового округу).
На користь цієї концепції говорять і економічні аргументи, передусім необхідність оздоровлення сільськогосподарської структури цих територій шляхом ліквідації карликових господарств, не здатних утримати родини.
Неоднорідність українського елементу в Польщі
Наступним фактом, з існуванням якого мусимо реально рахуватись, є велика неоднорідність за різними ознаками українського елементу в Польщі.
Мусимо також — для уникнення принципової помилки в оцінці ситуації — враховувати часто дуже глибоку відмінність між різними верствами українського народу. Почуття національної відмінності, національних потреб, ставлення до Польської Держави — все це має у різних верствах українського суспільства дуже відмінні прояви, і в різних напрямках відбувається кристалізація цих понять. Одні тенденції розвитку мають ті всі поняття серед сільського населення, інші — серед інтелігенції. Один характер мають устремління української молоді, а інший — старшого, більш урівноваженого і більш критично налаштованого суспільства.
Важко також забувати про те, що навіть сама назва народу — український — в цілому не була перед війною повсюдно прийнята у цьому суспільстві, і певна група цього народу вживала свою стару назву: русин. Треба пам'ятати, що це була не лише проблема вживання того чи іншого слова, тієї чи іншої назви, бо різниця між українцями і русинами мала глибшу понятійно-ідеологічну основу. Нині, внаслідок військових дій і політики двох чергових окупантів, назва «українець» прийнята майже всюди, але було б передчасно вважати, що ідеологічні принципи, зв'язані з давнім поняттям русина, повністю зникли, тим більше, що з деяких територій Східної Малопольщі надходить інформація про певні ознаки відродження «староруського» руху.
Цю неоднорідність українського елементу в Польщі, різнорідність тенденцій, які панують у ньому, треба нам правильно оцінити і відповідно взяти до уваги, тим більше, що вона може бути фактором, який серйозно зменшує протистояння відцентровим тенденціям деяких націоналістичних українських чинників.
Однак найглибші відмінності — у характері, настроях і устремліннях українського населення у Польщі — зв'язані з територіальним розміщенням.
Внаслідок розмаїтої низки причин, у тому числі й історичних, на Південно-Східних Землях виник ряд окремих регіонів, які живуть своїм власним специфічним життям. Такими окремими регіонами є на цьому терені передусім Полісся, Волинь і Східна Малопольща, крім того, Східна Малопольща поєднує в собі також кілька територій, дуже різних за характером.
Населення Полісся має надзвичайно слабко розвинуте почуття національної приналежності. Боротьба білоруських, українських, а також російських впливів на цій території створювала вже перед війною значний понятійний хаос, так що визначення своєї національної приналежності як «тутешня» більшістю сільського населення на цій території при проведенні перепису населення у 1931 р. насправді найкраще відповідає справжньому стану справ.
Цей хаос поглибили ще чергові експерименти, здійснювані на населенні Полісся під час нинішньої війни. Під час радянської окупації більшість Полісся було приєднано до так званої Білорусі, і по-чиновницьки його мешканців перетворювали на білорусів.
Якою хисткою і сумнівною була «білоруськість» цієї території, найкраще засвідчує те, що наступний окупант, німецький, визнав за правильне у свою чергу приєднати більшість Полісся до так званого Рейхскомісаріату України. Отже, українізація тамтешнього населення відбувається на державному рівні.
Належить зауважити, що нинішня концепція, як і попередня, є фальшивою концепцією, яка не відповідає сутнісному національному обличчю тамтешнього населення. На Поліссі українці були і далі перебувають у незначній кількості, а місцеві українські «діячі» рекрутуються виключно з прибулого елементу. Немає жодних причин, щоб у майбутньому утримувати нинішній штучний стан. Полісся повинне у майбутньому утворювати, як це і було перед війною, окрему адміністративну одиницю, а державна політика, яка проводиться на цій території, має бути пристосована до її особливостей.
Також окрему відособлену цілісність являє собою Волинь. Українське населення на цій території становить безумовну більшість, яка дорівнює приблизно 70 %. Однак настрої і устремління цього населення дуже принципово відрізняються від настроїв українського населення у Східній Малопольщі. Відмінностей між одним і другим населенням є багато, виділимо лише дві — з політичної точки зору найбільш суттєві.
