Зоряний Корсар - Бердник Олесь Павлович (книги полные версии бесплатно без регистрации txt) 📗
Хлопець довго гуляв по набережній, бездумно прислухався до гомону людського, намагався втишити незбагненний жар тіла. Та таємне хвилювання не проходило. Він повернувся на квартиру десь після одинадцяти. Старі слали. Грізно хропів уві сні дід Микита. Григір навшпиньках пробрався до себе, ліг, не роздягаючись, у ліжко. Довго вовтузився, не міг заснути.
І в безсонні він почав жити в дивному небувалому світі.
Григір жив на іншій планеті. Звали той світ Ара, що означало в старовинній етимології Єдність. І звали Григора Меркурієм. Та найдивніше те, що він звично сприймав ті нові враження. Навіть думки в нього не виникало про Землю, про свій земний фах, про знайомих людей. Психіка жила новою інформацією, новими враженнями.
Ара не була у звичайному розумінні слова планетою. Меркурій знав, що вже давно людство минуло періоди планетарної еволюції. Тепер схема центральної системи мала такий вигляд: довкола зірки оберталися гігантські сфери, спіралі, супутники, які повністю забирали її енергію для потреб населення та буйної рослинності. На Головній Спіралі був розташований Координаційний центр, який керував життям системи Ари. Там перебували вчені, космонавти і Космократори — деміурги нових світів. їх очолював Аріман — Головний Координатор. Меркурій був наближений до Арімана і мав звання космослідчого, функції якого полягали у виявленні порушень злагодженого, гармонійного життя системи. Як тільки десь в одній з ланок Ари виникала суперечність, протиріччя або незадоволення, Меркурій брав повноваження від Арімана, сідав на магнетон — корабель з позачасовою функцією дії, і прямував до потрібного пункту. Справи були розмаїті: то якийсь житель системи втрачав смак до життя і намагався щезнути з координат самосвідомості в стан небуття; то юні аряни виводили з ладу якісь енергетичні споруди. З дітьми було легше — мислячі біоінструктори отримували програму ліквідувати пошкодження, а винуватців певний час тримали в мікро-Тартарі, де ними займалися спеціальні вчителі. А в мікро-Тартарі були рослини, тварини, будівлі, літаючі апарати, школи, але вийти за обмежене гравітаційне коло юні правопорушники не могли. Минав недовгий час, злочинці затямлювали науку гармонійного життя і знову виходили з Тартара, щоб продовжувати своє безсмертне життя під променями світила.
Так, безсмертне. Наука Ари вже давно-давно розгадала таємниці старіння, подолала межу смерті і вивела мислячі істоти у світ нескінченного буття. Численні біоревізори пильно стежили за плином життя людей, контролювали їхні думки та наміри і перешкоджали будь-якій спробі вийти з усталеного режиму харчування, поведінки та праці. Але казуси траплялися. Правопорушники навчилися уникати опіки дбайливих біоревізорів, і тоді по каналах зв’язку системи Ари лунала тривога: небезпека!
Найтяжчими були випадки самогубства. Втрата смаку до життя вважалася злочином, замахом на саму ідею буття. Щоб ця патологія розуму не розповсюджувалась, Координаційний центр ухвалив найсуворіше карати самогубців: повертати їх до життя, але замикати на дуже довгий час у індивідуальну гравітаційну шкаралупу, звідки вони все могли бачити й чути, але де не можна було ні рухатись, ні діяти. Така непорушність, така «смерть за життя» мала пробуджувати — за задумом космолікарів — інтерес до свідомого існування.
Допустити право людини на смерть Координаційний центр не міг — це породило б ланцюгову реакцію самогубств. Статистики-психологи вже давно надсилали до центру тривожні сигнали про збайдужіння психіки жителів Ари до праці і навіть До розваг, про деградацію мислення. Психосиноптики відзначали пониження рівня психоенергії людства, а це свідчило про інволюцію системи. Координатори дивувалися, збиралися на симпозіуми, конгреси, наради. Спочатку це явище вважалося закономірною флуктуацією в межах певного статистичного закону, але порівняльні цифри кількох десятків циклів показали: Ара вступила в смугу занепаду.
Про це знали лише вчені, Космократори та Координатори. Шукали нові шляхи еволюції. Меркурій знав про все, був у вирі подій. Сам думав про космічну загрозу, дивувався, не міг збагнути причин деградації розуму при таких неосяжних можливостях.
Справді, енергетичні ресурси Ари були майже необмежені. Космократори творили нові сонця, системи, мандрували до інших галактик. Учені Ари вміли творити нові еволюції, синтезувати життя, моделювати процеси мислення і творчості, передбачати події і зупиняти їх. Але дати людині смак до життя аряни не могли. Знайти смисл існування, якого вимагав пробуджений розум, неспроможні були ні координатори, ні філософи, ні Космократори.
Так наступила для Ари криза буття. Тоді вирішено було скликати Вселенський Конгрес Мислителів. Він збирався на Головному Секторі, в особистому Тартарі Арімана. Система нічого не знала про конгрес, Головний Координатор розпорядився вимкнути навколо Тартара всі канали зв’язку, оточив місце конгресу сторукими аргусами — біослугами, настроєними на психіку Арімана.
Майбутні учасники з’їзду були повідомлені по індивідуальних психоканалах. Так дістав повідомлення і Меркурій. Він саме розглядав факт правопорушення.
Переглядав на стереоекрані запис, так би мовити «свідчення об’єктивного спостерігача». З хвилюванням стежив, як у школі першого циклу розвивалася драма між учнями і біоревізором. Зчинилась суперечка.
Перед тим як дати рекомендації Головному Координатору, Меркурій пробував розмовляти з дітьми. Вони були мовчазні, ворожі, насуплені. Поблискували оченятами з-під брів, відповідали скупо, неохоче.
Космослідчий терпляче викликав одного за другим, намагався збагнути приховане зерно дитячого бажання порушити усталений порядок співжиття. Ось перед ним зупинилася блакитноока золотокоса дівчинка. Кирпата, веснянкувата. На ній срібні шорти, бордова курточка з короткими рукавами. Худі рученята складені на грудях, дивиться гостро й незалежно. І навіть трохи зневажливо. Звідки це в неї?
— Як тебе звати?
— Хай скаже біоревізор, — насмішкувато відповіла дівчинка. — Він усе знає…
— Я питаю тебе, — гостро заперечив Меркурій.
— Тигриця, — відповіла дівчинка.
— Неправда, — озвався біоревізор класу, засяявши багровими очицями. — Твоя відповідь алогічна. її ім’я Рона.
— Ні, Тигриця, — гордо сказала дівчинка, відкинувши за спину жмут сонячних кіс.
— Ні, Рона, — твердо заявив біоревізор, піднімаючи вгору тонкий вказівний палець. — У моїй пам’яті зберігається неосяжна інформація.
Дівчинка наїжачилась.
— Мене звати Тигрицею! Правда, друзі?
— Правда! — Дружно гукнули інші правопорушники. — її звати Тигрицею. Вона лідер загону червоношкірих. У неї хоробре серце і мужня душа!
— Чуєте? — гнівно запитав біоревізор. — Навіть моя штучна психоструктура вібрує на межі допустимого. Можна уявити собі, як реагуєте ви, космослідчий, на таке порушення усталеного закону?
— Заждіть, — махнув рукою Меркурій. — Я ще не скінчив. Я мушу знати причини їхньої поведінки…
— Патологічна розбещеність, — пробурмотів біоревізор. — У Тартар їх. Там отямляться.
— А твоє ім’я? — поцікавився Меркурій, викликаючи сусіда Рони-Тигриці.
— Орлине Крило, — спокійно відповів хлопець, заклавши руки в кишені шортів. — А ще — Зміїне Око!
— Бреше, — Пояснив біоревізор. — Його ім’я Бен!
— Сам ти Бен, — чмихнув хлопець. — Я Орлине Крило!
— А я Горлиця! — почулося з гурту дітей.
— Я Дубовий Листок!
— Я Усмішка!
— Я Стріла!
— Я Левиний Рев!
— А я Багряний Схід!
«Ого, — подумав Меркурій. — Це вже не спонтанне генетичне відхилення, а свідоме повстання проти усталеного правопорядку. Просто ізоляцією в Тартарі не обійдешся. Що ж діяти? Як доповісти Координаційному центрові? І як знайти взаєморозуміння з дітьми?»
— Я не хочу, щоб мені давали ім’я, — гордовито заявила Рона-Тигриця. — Я сама собі хочу вибрати ім’я.
— Чому? Чим погане ім’я Рона? — поцікавився Меркурій.
— Хто сказав — погане? — Знизала плечима дівчинка. — Але я не хочу його. Мені приємніше ім’я Тигриця.
