Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
За порадою Гандальфа сурмачі час від часу повторювали оголошення: «Володар Гондору повернувся! Беззаконні загарбники, йдіть геть!»
- Треба говорити точніше, - запропонував Імраель. - Не «володар Гондору», а прямо - «король Елессар». Нехай [146] він поки що і не коронований, на Ворога це ім'я справить більше враження!
З цього дня вони тричі на день оповіщали ліси Ітіліену про повернення короля Елессара. На виклик ніхто не відгукувався, вони просувались, здавалося, без перешкод, однак тривога з кожною пройденою милею сильніше гнітила всіх, від воєначальників до останнього солдата. Під кінець другого дня шляху від Роздоріжжя вперше з'явився ворог: велика банда орків і східних варварів спробувала напасти на передову охорону; це сталося на тому самому місці, де Фарамир нападав на харадримів - дорога тут урізалася в гори вузьким коридором. Але розвідники, досвідчені вояки з Еннет-Аннун, вчасно помітили засідку, і вона перетворилася на пастку для орків: кіннота обігнула їх по широкій дузі і поклала більшість на місці; недобиті розбіглися. Але командири не особливо зраділи з цього успіху.
- Це було навмисно зроблено, - сказав Арагорн, - щоб вселити в нас хибну впевненість у слабкості супротивника, а не для того, щоб зупинити нас...
Увечері після бою з'явилися назгули і почали стежити за просуванням війська; вони літали високо, і тільки Леголас зміг розгледіти їх, але люди помітили, що тіні почали густішати, а сонце немов пригасло. Хоча примари Персня не знижувалися і не витрачали своїх жахливих криків, від страху, посіяного ними, позбавитись було дуже важко.
Так тягся час і тягся цей приречений похід. На четвертий день від Роздоріжжя, тобто на шостий від початку походу, вони перетнули кордон живих лісів і ступили на спустошені землі, початок перевалу Кіріт-Горгор; звідси драговини і пустища тяглися до самих підніж Надрічного узгір'я. У цьому царстві зневіри людям слабкішим почала зраджувати відвага. Молоді хлопці із Західної марки Рохану і хлібороби Лоссарнаха звикли з дитинства вважати Мордор скоріше символом зла, нічим не зв'язаним з їх повсякденним життям. І раптом страшний сон виявився моторошною дійсністю; нещасні не могли зрозуміти ані сенсу походу, ані потреби власної участі в ньому. Арагорн не гнівався на них.
- Повертайтеся, - сказав він їм. - Але якщо хочете уникнути остаточної ганьби, я даю вам завдання. Йдіть на [147] південний захід, до Кайр-Андросу, і утримуйте його, щоб прикрити землі Гондору та Рохану.
Дехто, засоромившись, в останній момент переміг страх і залишився. Інші вирушили виконувати доручення, зрозуміле і не занадто важке як на їхні сили. Тепер у загоні, що збирався штурмувати Чорну Браму Мордору, залишилося тільки шість тисяч.
Рухалися повільно, очікуючи з хвилини на хвилину якої-небудь відповіді на виклик; трималися щільною колоною: висилати розвідку тепер не мало сенсу. Ввечері п'ятого дня від Роздоріжжя востаннє стали табором, розпалили багаття з хмизу і сухих трав, але навіть такого палива годі було зібрати на спустошеній землі. Ніч минула без сну, люди, прислухаючись до скигління вовків, відчували присутність якихось істот, що зачаїлися поблизу. Вітер ущух, повітря завмерло. Нічого не було видно, хоча небо посвітліло і місяць уже підріс - дим і випари піднімалися від землі. Ближче до ранку повіяв північний вітер, несучи з собою різкий холод. Нічні спостерігачі сховалися, околиці, здавалося, вимерли. На півночі, серед чорних смердючих воронок з'явилися величезні насипи шлаку, щебеню, спопелілої землі - сліди кротової роботи невільників Мордору; на півдні, вже зовсім близько, між двома високими хижими вежами сутенів провал Кіріт-Горгору, Навіженої Ущелини. Тут військо Мінас-Тіріта зійшло зі старого тракту, що звертав на схід, і, оминувши жужільні відвали, попростувало до Мораннону з північного заходу, повторюючи шлях Фродо.
Стулки величезних воріт під крутою дугою арки були щільно зімкнуті. На вежах - Зубах Мордору - ані душі. Отже, мета божевільного походу була досягнута: вони стояли перед твердинею настільки могутньою, що навіть якби мали стінопробивні машини, марні були б спроби взяти її. А в горах навколо Мораннону причаїлися тисячі ворожих солдатів, а в темній ущелині чигали таємні сили... Та ще й усі назгули кружляли над Зубами Мордору; за непроханими гістьми стежили, але Ворог, як і раніше, не подавав ознак життя.
А тим часом, почавши гру, треба було дійти до її кінця. Арагорн вишикував своїх людей, як дозволяла місцевість - уздовж і по верху двох довгих пагорбів, утворених камінням і землею, насипаною орками за довгі роки старанної [148] роботи. Під пагорбами замість рову тяглося болото, повне смердючої бридоти. Коли усі стали по місцях, Гандальф, Арагорн, сини Елронда, ярл Еомер та Імраель з Дол-Амроту з невеликим почтом, із прапором, герольдами і сурмачами виїхали вперед; з ними вирушили також Леголас, Гімлі і Перегрій Тук - щоб усі племена, що уклали союз проти Мордору, мали своїх очевидців на переговорах.
Вони наблизилися до Мораннону настільки, щоб їх було добре чути; розгорнули прапор, заграли сурми. Герольди стали викликати супротивників, котрі чатували за стінами:
- Покажіться! Ми прибули відновити справедливість. Нехай володар Мордору вийде поговорити з нами! Бо він винен у нападі на Гондор і в руйнуванні його. Король Гондору бажає, щоб він виправив скоєне і залишив його володіння! Покажіться, ми ждемо!
Довго ні голосу, ні лементу, ні шепоту не чулося у відповідь на зухвалий виклик. Одначе Саурон все розрахував заздалегідь і збирався погратися з мишею, перш ніж встромити пазурі. Коли герольди вже збиралися повертатися до своїх, тишу порушив протяжливий гуркіт, немов обвал зірвався в горах, а потім завило безліч рогів - каміння задвигтіло, люди були приголомшені. З голосним брязкотом відчинилася одна стулка воріт, і з них виїхав посланець Чорного Замку: людина відразливої зовнішності, на чорному жеребці - мерзенна бестія з вищиреними зубами і роздутими ніздрями злобливо косила кривавим оком. Вершник, загорнутий у чорний плащ, у високому шоломі з чорного металу, був не примарою, а живою людиною. Імені його не зберегли ані-пісні, ані легенди, та й сам він забув назватися, коли сказав: «Я - посланець Саурона».
Однак згодом розповідали, що був він з так званих чорних нуменорців, тих, що, оселившись у Середзем'ї, захопились таємницями чорнокнижників і вшанували Саурона за часів його першого піднесення. Цей виродок перейшов на службу Барад-Дуру відразу ж після повернення Саурона, здобув його прихильність завдяки своїй спритності і піднімався дедалі до вищих та вищих посад. Він опанував чорну магію і добре розумів задуми свого пана, а жорстокістю сам перевершував орків. От кому володар Мордору доручив виїхати назустріч Арагорну, в оточенні солдатів, одягнених у все чорне, під прапором, позначеним страшним [149] символом Кривавого Ока. Зупинившись за кілька кроків, він оглянув Арагорна прищуленим поглядом і голосно зареготав:
- Чи є в цій череді хто-небудь, гідний розмовляти зі мною? Чи хоча б досить тямущий, щоб мене зрозуміти? Може, ти? Щоб назватися королем, мало причепити зелене скельце й оточити себе озброєним набродом. Такою бандою може похвалитися будь-який розбійник!
Арагорн, не відповідаючи ані слова, подивився прямо в очі слузі Саурона; погляди їхні схрестилися, і хоча Арагорн не торкався зброї, взагалі не ворухнувся, посланець Мор-дору похитнувся і відступив, немов ухиляючись від удару.
- Я - герольд і посол, мене не можна торкати!
- В тих краях, де дотримуються звичаїв, - мовив Ган-дальф, - жоден посол не дозволив би собі говорити таким чином. Але тобі ніхто не загрожує, доки тривають переговори. А потім усе буде залежати від розсудливості твого пана.
- Ага, ось воно що! - почав посол. - Виходить, ти заступник цієї компанії, бороданю! Ми давно стежимо за тобою, знаємо, які змови і злісні інтриги ти плетеш проти нас, сам тримаючись на безпечній відстані! Але цього разу ти висунув свого носа занадто далеко, Гандальфе, і тепер узнаєш, що буває з тими, хто виступає проти Саурона Великого. У мене є кілька дрібних подарунків, що він доручив передати тобі, якщо ти вирішиш сам з'явитися до Мораннону.
