Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Фэнтези » Гобіт, або Туди і звідти [іл. Алан Лі] - Толкин Джон Рональд Руэл (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗

Гобіт, або Туди і звідти [іл. Алан Лі] - Толкин Джон Рональд Руэл (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Гобіт, або Туди і звідти [іл. Алан Лі] - Толкин Джон Рональд Руэл (бесплатная регистрация книга .TXT) 📗. Жанр: Фэнтези. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

І саме в розпал їхньої розмови з сутіні виступила висока чоловіча постать. З чоловіка стікала вода, його вологе чорне волосся спадало йому на обличчя та плечі, а очі горіли лютим вогнем.

— Бард не загинув! — крикнув чоловік. — Він покинув Есґарот і пірнув в озеро, коли ворога було вбито. Це я – Бард із роду Ґіріона, це я – вбивця дракона!

— Король Бард! Король Бард! — загукали всі, але Правитель заскреготів зубами.

— Ґіріон був володарем Долу, а не королем Есґарота, — процідив він. — В Озерному Місті ми завжди обирали правителів з-поміж найстарших та наймудріших і не потерпимо правління простого воїна. Хай «Король Бард» вертається у своє власне королівство – Діл тепер визволено завдяки його відвазі, й ніщо не перешкоджає його поверненню. І всі охочі можуть іти з ним, якщо їм миліше холодне каміння в затінку Гори, ніж зелені береги озера. Мудріші залишаться тут, покладаючи надії на відбудову нашого міста, і, коли настане час, знову насолоджуватимуться миром і добробутом.

— Ми воліємо Короля Барда! — закричали у відповідь люди, котрі стояли поруч. — Досить із нас стариганів і гендлярів!

І ті, котрі стояли віддалік, підхопили:

— Хай живе Лучник, геть грошові мішки! — аж луна прокотилась узбережжям.

— Я далекий від того, щоб недооцінювати Барда-лучника, — обережно промовив Правитель (бо Бард зараз стояв зовсім поряд). — Цієї ночі він заслужив почесне місце у списку благодійників нашого міста, й він вартий того, аби про нього склали багато безсмертних пісень. Але за що, о Народе? — Тут Правитель випростався на повен зріст і заговорив дуже голосно й чітко. — За що ви ганите мене? За яку провину усуваєте мене з посади? Чи можу я спитати, хто пробудив дракона від сну? Хто отримав від нас щедрі дарунки й усіляку допомогу та змусив повірити, ніби провіщене у старих піснях може справдитися? Хто скористався нашим добросердям і мрійливістю? І яке ж золото прислали вони рікою нам у винагороду? Драконове полум’я та руїну! То від кого ж нам вимагати відшкодування наших збитків і допомоги для наших удів і сиріт?

Як бачите, Правитель недаремно обіймав свою посаду. Почувши його промову, народ на якусь мить і думати забув про нового короля, звернувши свій гнів на Торіна та Компанію. Зусібіч залунали різкі слова й навіжені вигуки, і декотрі з тих, хто раніше найголосніше виспівував старі пісні, тепер на повен голос закричали, що ґноми зумисне збурили дракона супроти людей!

— Бовдури! — втрутився Бард. — Навіщо марнувати слова та гнів на тих нещасних? Поза сумнівом, вони перші загинули у вогні – ще раніше, ніж Смоґ напав на нас.

Коли він це промовив, то згадав про легендарні скарби Гори, які лежали зараз, ніким не стережені та нікому не підвладні, й він раптово замовк. Бард замислився над словами Правителя про Діл, уявив його відбудованим і сповненим передзвону золотих дзвонів, — аби тільки вдалося знайти вірних людей.

Невдовзі він заговорив знову:

— Зараз не час для гнівних слів, Правителю, ні для обговорення важливих перемін. Треба робити діло. Я все ще служу вам – хоча коли-небудь, може, й згадаю ваші слова і вирушу на північ із тими, хто захоче піти зі мною.

І Бард відійшов, аби допомогти облаштувати табір і подбати про хворих та поранених. Але Правитель злостиво скривився йому вслід і залишився на місці, всівшись на землі. Він усе про щось думав, а говорив мало – хіба що голосно звелів принести вогню та їжі.Тепер усюди, де тільки з’являвся Бард, він чув роздмухані, мов пожежа, розмови про незмірне багатство, яке вже ніхто не охороняє. Люди казали, що незабаром відшкодують коштом тих скарбів усі свої втрати, розбагатіють і зможуть купувати предмети розкоші на Півдні, — це дуже підбадьорювало їх у скрутному становищі й було тим більш доречно, що ніч видалася холодна та лиха. Сяк-так прилаштувати на нічліг вдалося небагатьох (серед них і Правителя), їжі не вистачало (навіть у Правителя закінчилися припаси). Тієї ночі багато хто, цілим і неушкодженим утікши зі зруйнованого міста, застудився чи захворів од горя, а згодом помер, — і в наступні дні вони теж потерпали від хвороб і лютого голоду.

Тим часом Бард став у них за ватажка і почав віддавати накази на власний розсуд, хоча завжди від імені Правителя, взявши на себе важке завдання керувати людьми і вирішувати, як забезпечити їх житлом та захистом. Мабуть, більшість озерян не пережила б зими, що була вже на носі, якби вчасно не наспіла допомога. А допомога не забарилася, бо Бард одразу ж після перемоги над драконом послав гінців угору по річці, до лісу – просити підтримки в Короля Лісових ельфів, — і гінці зустріли ельфійське військо вже на півдорозі, хоча то було тільки на третій день після загибелі Смоґа.

Король ельфів отримав останні новини від власних вістунів і від птахів, які приязно ставилися до його народу, — й уже знав про те, що трапилось. І справді: серед пернатих, які жили на узгранич-чі Драконового Пустища, зчинився великий розрух. У повітрі кружляли незліченні зграї, і швидкокрилі пташині гінці ширяли по всьому небу. Над узліссями стояв щебет, свист і цвірінчання. Над усім Морок-лісом лунала вістка: «Смоґ мертвий!» Скрізь шелестіло листя і нашорошувалися вуха. Навіть раніше, ніж Король ельфів вирушив у похід, новини поширилися на захід і докотилися до борів на схилах Імлистих Гір; Беорн уже почув їх у своїй дерев’яній оселі, а ґобліни вже зійшлися на раду в своїх печерах.

— Боюся, ми вже не почуємо про Торіна Дубощита, — промовив Король ельфів. — Йому було б краще залишитися моїм гостем. Але все одно, — додав він, — і лихий вітер часом приносить добру вість.

Він-бо не забув легенди про багатства Трора. Ось чому Бардові гінці застали його в путі на чолі численних списоносців і лучників. Над ними хмарою кружляли ворони, думаючи, що ось-ось розпочнеться війна, якої не було в цих краях довгі віки.

Проте, одержавши від Барда прохання про допомогу, король зглянувся над озерними людьми, бо ж був владикою народу доброго та милосердного, — тому, розвернувши свою рать, яка прямувала до Гори, він поспішив тепер униз по ріці до Довгого Озера. Оскільки його воїнам забракло човнів і плотів, вони були змушені поволі рухатися пішки, але великі запаси харчів було вислано вперед водою. І все ж ельфи – прудконогий народ, і хоча вони відвикли від боліт і непевних земель поміж лісом та озером, однак просувалися досить швидко. Уже через п’ять днів після загибелі дракона вони вийшли на берег озера і побачили руїни міста. Як і слід було сподіватися, прийняли ельфів добре, і люди під проводом Правителя міста готові були укласти будь-яку угоду на віддяку за допомогу Короля ельфів.

Невдовзі розробили план дій. Разом із жінками та дітьми, старими та немічними над озером залишився Правитель, а також деякі ремісники-городяни та чимало майстрів-ельфів: вони стали валити дерева і виловлювати з води колоди, сплавлені з лісу рікою. Потім заходилися будувати на узбережжі хатини, щоб розселити людей на зиму, а також, під орудою Правителя, почали розплановувати нове місто, яке мало стати навіть більшим і гарнішим, аніж раніше, — проте не на старому місці. Вони перемістилися північніше – вище понад берегом, бо їх не відпускав страх перед водами, де лежав мертвий дракон. Ніколи йому вже не повернутися на золоте ложе – він застиг, холодний, як камінь, розкидавши свої кільця на нерівному дні озера. Багато століть його велетенські кістки виднілись у безвітряну погоду поміж обгорілими палями старого міста. Мало хто наважувався перепливати човном те прокляте місце, й уже поготів ніхто не смів пірнати у збрижену воду по самоцвіти, які висипалися з зітлілого драконового панцера.

Але ті люди, котрі могли тримати в руках зброю, а також майже вся рать Короля ельфів, зібрались у похід на північ – до Гори. І на одинадцятий день після зруйнування міста перші лави їхнього війська проминули кам’яну браму за озером і ступили на спустошені драконом землі.

Гобіт, або Туди і звідти [іл. Алан Лі] - i_064.jpg
Перейти на страницу:

Толкин Джон Рональд Руэл читать все книги автора по порядку

Толкин Джон Рональд Руэл - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Гобіт, або Туди і звідти [іл. Алан Лі] отзывы

Отзывы читателей о книге Гобіт, або Туди і звідти [іл. Алан Лі], автор: Толкин Джон Рональд Руэл. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*