Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл (читать книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗

Вголос він зауважив, звертаючись до Арагорна:

— Що ж означає твоя поява? Ти чув про темні пророкування? Через них Боромир, син Денетора, вирушив у дальню путь, але кінь, що був йому подарований, повернувся без вершника. Які ж знамення долі несеш ти з півночі?

— Знамення важкого вибору, — сказав Арагорн. — Передай Теодену, сину Тенгила: на нього чекає відкрита війна або під рукою Саурона, або проти нього. Нікому не доведеться нині жити так, як раніше, і мало хто зможе зберегти свої надбання. Але про це згодом. А доки ми ще не позбулися лиха, мені самому потрібна допомога або хоча б порада. Я вже казав тобі, що ми переслідуємо орків…

— Можеш перервати гонитву. Орків ми винищили.

— А наші друзі?

— Ми не зустріли нікого, крім орків.

— Дивно, дуже дивно… А серед вбитих? Вони маленькі на зріст, ви могли прийняти їх за дітей, взуття вони не носять, а плащі в них такі самі, як у нас. [24]

— Не було там ані гномів, ані дітей. Ми перелічили вбитих, забрали зброю і всю здобич, а потім склали трупи й підпалили, як велить звичай. Бачиш, наше багаття ще димить.

— Вони не гноми і не діти, — втрутився Гімлі, - Вони гобіти.

— Гобіти? — перепитав Еомер. — Існує й таке плем'я? Вперше чую! Дивне ім'я…

— Дивне ім'я дивного народця, — підтвердив Гімлі. — Але ці двоє дорогі нам, У пророкуванні, яке збентежило намісника Мінас-Тіріта, згадуються напіврослики. Так ось — це й є гобіти.

Воїн, що тримав спис Еомера, презирливо розсміявся:

— Напіврослики! Та про них розповідають старі казки, принесені з півночі! Схоже, ми випадково завітали до країни чудес… Чи ми все ж таки стоїмо на твердій землі?

— Це як подивитися, — сказав Арагорн. — Ми, що живемо нині, можемо стати казкою для нащадків. Стій, якщо хочеш, на твердій землі. Тільки на ній теж немало див, хоча ти й проходиш повз них, не помічаючи…

Воїн удав, ніби не почув слів Арагорна. Звертаючись до Еомера, він сердито кинув:

— Навіщо гаяти час на пусті балачки? Нам треба поспішати, веди нас. А цих диваків з їх недоладними байками залишимо тут? Чи зв'язати їх і привезти ярлу?

— Мовчи, Еотайне! — суворо обірвав його Еомер, переходячи на свою рідну мову. — Я повинен поговорити з ними сам. Збирайтеся внизу на стежці. Коли повернусь, рушимо до Ентули.

Бурмочучи незадоволено до себе, Еотайн відійшов і передав наказ. Загін почав спускатися з горба; незабаром Еомер залишився наодинці з трьома Хранителями.

— Твої слова, Арагорне, звучать дивно, хоча я певен, що ти не брешеш. Ми, роханці, самі ніколи не брешемо, але й обдурити нас нелегко. І все ж ти сказав не всю правду. А як я можу, не знаючи твоїх справжніх намірів, зробити вірний вибір?

— Я пішов з Імладриса — ось тобі ще одне легендарне ім'я! — багато тижнів тому, — сказав Арагорн. — Зі мною був Боромир, лицар Мінас-Тіріта. Я збирався супроводжувати сина Денетора до його рідного міста й допомогти їм проти Саурона. Інші мої супутники мали свої наміри, [25]але докладніше розповісти тобі про них я не маю права. Проводирем нашим був Гандальф Сірий.

— Гандальф! — вигукнув Еомер. — Гандальфа Сірого ми знаємо. Повинен тебе застерегти: його ім'я не служитиме надалі ключем до прихильності ярла. Гандальф гостював у нас неодноразово, і кожного разу без запрошення, то тричі на рік, то надовго щезав. І завжди його прибуття провіщало дивовижні події; дехто стверджує, нібито він приносить нещастя. І справді, нещодавно, взимку, щойно він нас залишив, настали нечувані біди. Почалися чвари з Саруманом. Ми ж бо вважали його своїм другом, а Гандальф попереджував, що Ізенгард ретельно готується до війни, а Саруман таємно кує лихо. Гандальф начебто ледве від нього врятувався і просив Теодена допомогти. Ярл не бажав нічого чути, і маг пішов собі, узявши кращого скакуна зі стаєнь ярла, Тінебора — це прямий нащадок коня, що служив Еорлу Юному; той умів розмовляти людською мовою, і Тінебор не гірший — їздити на такому личить лише володарям Рохану. Щоправда, тиждень тому Тінебор повернувся, але гнів ярла ще зріс — кінь здичавів і нікого до себе не підпускає…

— Гандальф вимушений був розстатися з конем далеко на півночі. Та ніколи вже не доведеться старому магу сісти в сідло. Безодня Морії поглинула Гандальфа назавжди…

— Печальна новина, — спохмурнів Еомер. — Печальна для мене і для багатьох, але не для всіх — ти переконаєшся в цьому, коли навідаєшся до двору.

— Ніхто з вас ще цілком не збагнув, який це страшний удар, — сказав Арагорн. — Його наслідки ви відчуєте дуже швидко. Мені ж довелося замінити того, кого неможливо замінити, — вести загін довгим шляхом з Морії. Ми йшли через Лоріен — край, про який тобі варто було б довідатись більше, перш ніж судити. Звідти Великою Рікою ми спустилися до водоспадів Раурос, і там від рук тих самих орків, яких ви нині розгромили, загинув у бою Боромир, син Денетора.

— Що за вісті, Арагорне, одна страшніша за іншу! — гірко вигукнув Еомер. — Без Боромира буде важко і Мінас-Тіріту, і Рохану. Відважний, стійкий був лицар… Він рідко відвідував Рохан, у нього вистачало справ на східних кордонах, але я знав його… Він був схожий скоріше на палких нащадків Еорла, ніж на поважних мужів Гондору. І без сумніву, став би великим правителем, якби дочекався своєї [26] черги і прийняв владу… Чому ж нас не повідомили з Гондору? Чи давно сталося нещастя?

— Сьогодні мине чотири дні. Ми залишили Тол-Брандір надвечір того ж дня, коли він загинув.

— Пішки? — не повірив Еомер.

— Як бачиш.

Еомер не зумів приховати захоплення.

— Блукач — надто скромне прізвисько для тебе, сине Арахорна! Я б скоріше прозвав тебе Літуном! Про вас слід складати пісні! За неповних чотири доби відміряти ногами сорок п'ять ліг! Недарма вважають славетним рід Еленділа. Ну, а тепер скажи, чого чекаєш від мене. Я повинен терміново повертатися до Теодена. В присутності своїх дружинників я обачливо обирав слова, але не брехав тобі: ми не воюємо з Мордором відкрито. Війна підступає все ближче, та й при дворі нині в силі нікчемні радники… Ми не розірвемо старовинний союз з Гондором, і якщо той прийме виклик, нам не годиться відставати. Так говорю я і так думають всі, хто заодно зі мною. Ярл довірив мені Східну марку Рохану; я звелів пастухам відвести табуни за Ентулу, а тут лишилися тільки сторожові застави та розвідники.

— Отже, данину Саурону ви не платите? — запитав Гімлі.

- І ніколи не платили, — гордовито відповів Еомер. — Хто ж так старанно розповсюджує цю огидну брехню? Кілька років тому Чорний Володар хотів купити наших коней і пропонував добру ціну. Ми відмовилися — наші коні не для лихих справ. Тоді він наслав орків, і ті почали грабувати, що під лапу попаде, а охочіше за все захоплювали вороних коней — у нас їх тепер майже не лишилося. За це ми орків і ненавидимо. Але найбільше клопоту нам завдає Саруман — третій місяць ми не виходимо з боїв. Саруман прийняв на службу й орків, і вовкулаків, перекрив Ворота Рохану, — ми тепер затиснуті, наче у кліщах, між ворогами на сході й на заході. А боротися із Саруманом важко — чаклун він вправний, всемогутній, вміє навіть перевтілюватися. Кажуть, він приймає вигляд старця в плащі з каптуром і дуже нагадує Гандальфа. Шпигуни Сарумана ухитряються вислизати від нас, стерв'ятники кружляють в нашому небі… Не знаю, чим це скінчиться, душу мені крають недобрі передчуття. У Сарумана є прихильники не лише в Ізенгарді. На Золотому дворі ти це [27] бдразу відчуєш. Ось тільки чи схочеш там побувати? Чи я даремно бавлю себе надією, що доля прислала тебе на допомогу в час скрути і сумнівів?

— Як тільки зможу, відвідаю Теодена, — пообіцяв Арагорн.

— Тоді їдьмо зараз, — запропонував Еомер. — Нащадок Еленділа буде достойним соратником для Еорлінгів; Саме зараз на полях Західної марки йде битва; найімовірніше ми програємо. Зізнаюсь тобі — на цю вилазку я відважився без дозволу ярла, стольне місто лишилося майже без охорони. Я не міг інакше! Мені доповіли, що два дні тому зграя орків спустилася зі Східної стіни і деякі з них мають на щитах знак Сарумана. Невже Ортханк і Чорна вежа вже діють разом? Цього я побоююсь найбільше… Тоді я взяв своїх власних дружинників, ми відігнали орків до Лісу ентів, Оточили й учора на світанку атакували. Я втратив п'ятнадцять вершників та дюжину коней. Зграя виявилася численнішою, ніж я гадав — до них, судячи зі знайдених слідів, надійшло підкріплення з-за Андуїну. Там були орки Білої Руки — найхитріші й найжорстойші. Втім, ми їх дощенту розгромили, хоча й затримались через це. А тепер на нас чекають. їдьмо з нами. Ти бачив, у нас є вільні коні. Знайдеться досить роботи для твого меча. Знадобиться й сокира Гімлі, й стріли Леголаса, якщо твої друзі великодушно вибачать мені невірне судження про Лісову Королеву. Я лише повторював розповсюджені чутки, і охоче виправлю помилку, якщо ви мені поясните, як це зробити.