Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Фэнтези » Гобіт, або Туди і Звідти - Толкин Джон Рональд Руэл (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗

Гобіт, або Туди і Звідти - Толкин Джон Рональд Руэл (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Гобіт, або Туди і Звідти - Толкин Джон Рональд Руэл (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗. Жанр: Фэнтези. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Звісно, тепер і мови не було про те, щоби розділити скарб, як планувалося, порівну між Баліном і Дваліном, Дорі, Норі й Орі, Оїном і Ґлоїном, Біфуром, Бофуром і Бомбуром — та Більбо. І все ж чотирнадцяту частку всього срібла і золота, у зливках і різноманітних виробах, віддали Бардові, бо Даїн сказав:

— Ми шануємо договір, який уклав покійний, адже він тепер володіє Дорог-каменем.

Навіть чотирнадцята частка — то було величезне багатство, більше, ніж скарби багатьох смертних королів. З цієї частки Бард відіслав чимало золота Правителеві Озерного Міста і щедро винагородив своїх друзів і прибічників. Королю ельфів він подарував смарагдове кольє Ґіріона — найулюбленішу свою спадкову коштовність, яку йому повернув Даїн.

Більбо він сказав:

— Ці скарби такі ж твої, як і мої, хоча старого договору годі дотримати — так багато народу брало участь у їхньому здобутті та обороні. Але навіть хоч ти й волів відмовитися від своїх претензій, я не хотів би, щоб справдилися слова Торіна, в яких він розкаявся: що ми, мовляв, дамо тобі якусь мізерію. Я хочу винагородити тебе най-щедріше з-поміж усіх.

— Дуже мило з твого боку, — відказав Більбо. — Але мені й справді так легше. Навіть не уявляю, як би я доправив усе це багатство додому без війни та кровопролиття! І не уявляю, що б робив із ним удома. Я певен: краще залишити його у твоїх руках.

Урешті-решт гобіт погодився взяти лише дві маленькі скриньки, одну — зі сріблом, другу — зі золотом, — скільки може перевезти сильний поні.

— Тут саме стільки, щоб я зміг дати цьому раду, — сказав він.

Нарешті настав час прощатися з друзями.

— Прощавай, Баліне! — гукнув він. — Прощавай, Дваліне! Прощавайте, Дорі, Норі, Орі, Оїне, Ґлоїне, Біфуре, Бофуре та Бомбуре! Хай ваші бороди ніколи не тоншають!

А повернувшись до Гори, він додав:

— Прощавай, Торіне Дубощите! І Філі, й Кілі! Хай пам’ять про вас ніколи не померкне!

І ґноми низько вклонилися йому, вишикувавшись перед брамою, але слова застрягли їм у горлі.

— До побачення, і щасти тобі, хай би куди ти рушив! — вимовив нарешті Балін. — Якщо навідаєшся до нас, коли наші чертоги знову почепурнішають, — ну й бучну ж учту ми утнемо!

— Якщо колись проходитимете повз мій дім, — відказав Більбо, — заходьте без стуку! Чай — о четвертій, але ласкаво прошу в будь-який час!

І він відвернувся.

Ельфійське військо рушило назад до лісу, і хоча його лави й прикро порідшали, проте багато хто радів, адже північний світ тепер повеселішав — уперше за багато літ. Дракон мертвий, ґоблінів переможено, і серця ельфів усупереч зимі линули назустріч радісній весні.

Ґандальф і Більбо їхали верхи вслід за Королем ельфів, а поряд із ними крокував Беорн, знов у людській подобі, — цілу дорогу він голосно співав і сміявся. Так вони наблизилися до узграниччя Морок-лісу, на північ від того місця, де з нього витікає річка Лісова. Тут вони влаштували привал, бо чарівник і Більбо не схотіли заходити до лісу, хоча король і запрошував їх трохи погостювати в його палаці. Вони мали намір обійти ліс із півночі й попрямувати далі пусткою, що лежить поміж ним і Сірими Горами. То був довгий і безрадісний шлях, але тепер, коли ґоблінів розбито, він здавався їм безпечнішим, аніж страхітливі лісові стежки. Та й Беорн ішов із ними.

— Прощавай, о Королю ельфів! — промовив Ґандальф. — Хай буде веселим твій зелений ліс, доки світ іще юний! І хай веселим буде твій народ!

— Прощавай, о Ґандальфе! — відказав король. — Бажаю тобі й надалі з’являтися там, де тебе найбільше потребують і найменше очікують! Що частіше ти з’являтимешся в моїх палатах, то приємніше мені буде!

— Прошу вас, — почав Більбо, затинаючись і переминаючись із ноги на ногу, — прийняти цей дарунок! — І він простягнув королю оздоблене сріблом намисто з перлин, яке підніс йому на прощання Даїн.

— Чим же я заслужив такий дар, о гобіте? — здивувався король.

— Ну, е-е, я думав, знаєте, — пробелькотів Більбо, ще більше ніяковіючи, — що треба, е-е-е, якось віддячити вам за вашу, е-е-е, гостинність. Я маю на увазі, що і зломщикам властиве почуття вдячності. Я випив чимало вашого вина і з’їв чимало вашого хліба...

— Я приймаю твій дар, о Більбо Ясновельможний! — відказав король серйозно. — І нарікаю тебе другом ельфів та благословляю. Хай твоя тінь ніколи не коротшає — інакше красти буде надто легко! Прощавай!

І ельфи повернули до лісу, а Більбо розпочав довгу дорогу додому.

Він зустрів на своєму шляху чимало труднощів і пригод. Дикий Край лишався Диким Краєм, і в ньому, крім ґоблінів, водилося чимало іншої погані, але Більбо цього разу добре охороняли і вели правильною дорогою — з ним ішов Ґандальф, а великий шмат путі — й Беорн, тож йому вже не загрожувала серйозна небезпека. Принаймні до середини зими вони обігнули ліс і досягли Беорнової оселі — й Ґандальф з Більбо зосталися там на гостину. На Різдвян повеселилися від душі: з усіх усюд на учту до Беорна зійшлися люди. Ґоблінів в Імлистих Горах лишилося тепер мало, та й ті були залякані й поховались у щонайглибших норах, а варґи зовсім зникли з лісів, тож люди вирушали в далеку путь без остраху Беорн згодом став справжнім можновладцем у тих краях і володарював на розлогих теренах між горами та лісом, — і подейкують, що впродовж багатьох поколінь його нащадки вміли обертатися на ведмедів: деякі були похмурі та недобрі, але більшість із них нагадували вдачею Беорна, хоча були й не такі рославі та дужі. При них із Імлистих Гір вигнали останніх ґоблінів, і на узграниччях Дикого Краю запанував мир.

Настала весна — і весна просто чудова, було тепло, і яскраво світило сонце, коли Більбо та Ґандальф нарешті розпрощалися з Беорном, — і, хоча Більбо тужив за домом, він залишав цю гостинну оселю з жалем, бо навесні квіти у Беорнових садках були не менш чудесними, ніж у розпал літа.

Нарешті, подолавши довгий шлях, вони досягли того самого перевалу, де їх колись захопили в полон ґобліни. Але тепер мандрівники зійшли на найбільшу висоту рано-вранці й, озирнувшись назад, побачили безмежні простори, осяяні білим сонцем. Там, позаду, лежав Морок-ліс, удалині блакитний, а біля ближнього краю навіть навесні темно-зелений. Ген-ген на обрії височіла Самотня Гора. На її вершині поблискував іще не розталий сніг.

— Отак: що припік вогонь, те присипав сніг, і навіть драконам настає кінець! — промовив Більбо і повернувся спиною до Гори, ніби ставлячи крапку на своїй пригоді. Туківська його частина дедалі більше видихалась, а торбинська з кожним днем міцніла. — Зараз я бажаю лише одного: опинитись у своєму рідному фотельчику! — додав він.

XIX

Кінцева зупинка

Був перший день травня, коли ці двоє нарешті дісталися до краю долини Рівендолу, де стояв Останній (чи Перший) Прихисток. Знову був вечір, їхні поні стомились, особливо той, що віз скарби, — і вершники відчували, що їм усім треба відпочити. Коли вони з’їжджали крутою стежкою вниз, Більбо почув між деревами спів ельфів, ніби вони й не припиняли співати після їхнього від’їзду, — і щойно мандрівники спустилися до нижніх узлісь, ельфи заспівали пісню, дуже схожу на колишню. Ось як це приблизно звучало:

Дракона убито,
Став блиск його прахом,
Лишилося тліти
Броні й костомахам!
Хоч тлінна і зброя,
І трони так само
Із міццю людською
Й людськими скарбами —
Тріпоче тут листя
І трави зростають,
Мчать води сріблисті,
А ельфи співають:
Гей! Діль-ді-лі-діні!
Спочиньте в долині!
Зірок не затьмили
Іще самоцвіти,
А срібло безсиле
Нам місяць затьмити;
Розсіює тіні
За золото краще
Вогонь у каміні —
Тож вештатись нащо?
О! Діль-ді-лі-діні,
Спочиньте в долині!
Чого ж плететеся
Назад проти ночі?
Зірки в піднебессі,
І річка дзюркоче!
Нав’ючені нині,
Куди ж ви в досаді?
Тут ельфи й ельфині
Натомленим раді!
Під «діль-ді-лі-діні»
Спочиньте в долині,
Діль-ді-лі-діні,
Тіль-ті-лі-тіні,
Ті-лі!
Перейти на страницу:

Толкин Джон Рональд Руэл читать все книги автора по порядку

Толкин Джон Рональд Руэл - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Гобіт, або Туди і Звідти отзывы

Отзывы читателей о книге Гобіт, або Туди і Звідти, автор: Толкин Джон Рональд Руэл. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*