Покохати відьму - Когтянц Костянтин (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
– Ти ще здивований будеш. Я не все життя у палацах прожила. А каву тебе хто заварювати навчив? Візі? Гаразд, не хмурся, дорікати не буду. Сама винна. Але в Отер ти більше не потрапиш. Навіть якщо ти там Меллі знадобишся – все одно не поїдеш, зрозумів?
Я вирішив від гріха подалі змінити тему.
– Між іншим, у мене теж є умови до шлюбного договору.
– Ці-іка-а-аво, я-акі-і?
– Перше – з доньками помирися. Я з ними міцно дружу. Арфіаль підняла на мене здивований погляд:
– З Босоніжкою я й не сварилася. Тірі сама мене уникає, і як із нею зв'язатися…
– Я передам, мамо.
Босоніжка заявилася під ранок. Чи то випадково, чи то стежила вона за матір'ю, – її зрозумієш, авжеж. Зачути я п відчув, та Арфі не хотів турбувати.
Арфіаль. Ну ні, чоловіче. Розповідати, так уже все. Реакція на перехід була слабкою – можливо, через мої слабкі сили, мало що витекло – менше і болю завдала втрата. Та доглядав за мною дехто, як за малою дитиною. І тоді вже в мене почали «думки миготіти». На тему: якщо перестала бути відьмою в буквальному сенсі, чи не пора перестати в переносному? Так що заснула я в нього на плечі.
…Коли я спустилася на кухню, чаклунка встигла з'їсти залишки кролятини, від пива теж нічого не залишилося, – і всміхається:
– Ну як, порозумілися? Буде до кінця року в мене братик? (Такого б я, звичайно, нікому, крім неї, не спустив.)
– З першим пунктом усе зрозуміло, – підвела риску Арфіаль.
– А другий ще простіше – ВЕСІЛЛЯ СЬОГОДНІ!
– Та не-е-евже сьогодні можна? – її очі лукаво блиснули. – За Законом, мені пам'ятається, жених повинен повний цикл фаз Місяця прожити в утриманні.
Арфіаль. Почервонів – любо-дорого подивитися. Але не розгубився!
– Існує так звана «коротка церемонія»…
– Яку, – давлячись від сміху, влізла в розмову Босоніжка, – застосовують, коли наречену викрадають!
Я почав був пояснювати, що не тільки при викраденні…
Арфіаль. Міцно у нього засів у голові юрист доморощений!
…Але Арфі тільки рукою махнула:
– Неха-ай, будемо вважати, викрав!
Вони вийшли разом з дому. Небо хмарилось, ніби віщуючи біду. Чоловік обійняв дружину за плечі і взяв доньку за руку. З нізвідки з'явилася друга дочка, подала руку матері. А мати на те й мати – все лихе вже забуто…
І хоча ніхто з четвірки про те не думав, здавалося, що все це виклик самій долі.
