Марсіанський шлях - Азимов Айзек (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗
Речовина, з якої складався уламок, закипіла під тепловим променем і стала щезати. Краї величезної западини, яку він сам видовбав, розтоплюючись, робилися дедалі круглішими.
— Розпочинай! — гукнув Ріос.
Корабель зі Свенсоном завис майже над головою в Ріоса.
— Все гаразд? — запитав Свенсон.
— Та ж кажу тобі, давай!
З переднього сопла корабля вихопився слабкий струмінь пари; корабель повільно став опускатися на уламок. Ще один струмінь — і корабель перестало заносити вбік. Тепер він опускався рівно. Третій — з корми, і його рух зробився майже непомітний.
Ріос напружено спостерігав.
— Давай, давай! Тепер вийде. Не бійся!
Корма зайшла в западину, майже цілком заповнивши отвір. Роздуте черево корабля все більше наближалося до її країв. Почувся скрегіт — космоліт здригнувся й завмер.
Тепер уже лайкою зайшовся Свенсон.
— Не входить!
Ріос спересердя відшпурнув випромінювач, а сам шугонув угору. Випромінювач зняв цілі хмари білого кристалічного пороху, як і Ріос, коли він повернувся, ввімкнувши поле штучного тяжіння.
— Ти криво зайшов! Ти, вайло наземне!
— Я зайшов точно! Ти, свиняче рило!
Звернені назад бокові сопла корабля випустили струмені пари, і Ріос відскочив убік. Корабель, дряпаючи боки, видобувся з ями і злетів угору на півмилі, перш ніж передні сопла, запрацювавши, зупинили його.
— Ще раз, і ми позриваємо з обшивки півдюжини плит, — різко зауважив Свенсон. — Зроби нарешті все як слід!
— За мною не стане, не хвилюйся. Дивись, аби ти зайшов правильно.
Ріос підскочив і злетів метрів на триста, щоб глянути на западину зверху. Борозни, що їх залишив на її стінках корабель, звідси було добре видно. Найбільше їх було в одному місці, десь посередині. Зараз він це познімає.
Стіни почали плавитися під полум’ям випромінювача. Через півгодини корабель акуратно ввійшов у западину. Надягнувши скафандр, Свенсон попрямував до Ріоса.
— Хочеш, я простежу за вмороженням, а ти вертайся на корабель і скинь скафандр.
— Дякую, але я волію тут посидіти. Подивлюся на Сатурн.
Він присів на край виїмки. Між ним і корпусом корабля було футів шість. Подекуди зазор звужувався до двох футів, а місцями становив лише кілька дюймів. Вручну краще й не зробиш. Тепер залишалося обережно розтопити кригу, щоб вода замерзала між стінками виїмки і корпусом космольота.
Тим часом чимала брила Сатурна повільно сповзала за обрій.
— Скільки ще кораблів зосталося вбудувати? — запитав Ріос.
— Востаннє казали — одинадцять. У нас уже порядок. Значить, лише десять. З тих, що вже стали на місце, семеро вморожено, два чи три демонтовано.
— Бачу, справа посувається.
— Роботи ще вистачає, — заперечив Свенсон. — Ще ж треба поставити двигуни з другого боку. А троси, а силова проводка? Часом мене бере сумнів, чи дамо собі раду з усім цим. Коли ми летіли сюди, це мене мало турбувало. А оце зараз сиджу собі в рубці і знай повторюю: «Ну все, нічого в нас не вийде. Застрягнемо тут із оцим Сатурном над головою і поздихаємо з голоду». У мене таке відчуття…
Проте він так і не сказав, що відчуває. Просто сидів і мовчав.
— Ти щось забагато став думати, — зауважив Ріос.
— Тобі що? — відповів Свенсон. — Мені от Пітер і Дора ніяк з голови не виходять.
— Чого раптом? Адже вона пустила тебе в політ, хіба ні? Комісар побалакав з нею про патріотизм, про те, як ти станеш героєм, будеш забезпечений на все життя. І вона здалася. Адже ти не ввився потайці, як Адамс.
— У Адамса зовсім інше. Ту його жінку треба було прикінчити, як тільки вона на світ народилась. Ну й відьма! І є ж такі, що чоловіка живцем поїдають. Не пускала, бачте, А сама, либонь, тільки й чекає, щоб він не повернувся і щоб їй за нього призначили пенсію.
— А чого ж ти гризешся? Дора ж тебе чекає. Свенсон понурився.
— Я завжди поводився з нею, як остання свиня.
— Наскільки мені відомо, ти віддавав їй усю зарплату. Від мене жодна жінка того б не мала. Що заслужила, те й отримуй, і ні цента більше!
— Річ не в грошах. Я тут мимоволі почав замислюватись. Жінка потребує друга, а дитина — батька. А що я роблю тут?
— Робиш усе потрібне, щоб якнайшвидше повернутися додому.
— Ех, нічого ти не розумієш!
8
Тед Лонг брів по нерівній поверхні уламка. Душу скувала така ж крига, як і та, по якій ступав. На Марсі всі розрахунки здавалися йому беззаперечними, але то був Марс. Він усе обміркував ретельно і проаналізував доцільність кожного кроку. Він і зараз добре пам’ятав хід своїх роздумів. Щоб зрушити тонну маси корабля, не конче потрібна аж тонна води. Тут не маса рівнялася масі, а добуток маси на швидкість — добутку маси на швидкість. Іншими словами, цілком однаково, чи викинути тонну води з швидкістю милі на секунду, чи сто фунтів води із швидкістю двадцяти миль на секунду, корабель одержить ту саму кінцеву швидкість. Це означало, що сопла реактивного двигуна ставали дедалі вужчими, а температура пари вищою. Але тут з’явилися складнощі. Чим вужчі сопла, тим більше енергії губиться на тертя та завихрення. Чим вища температура пари, тим жаростіикішим має бути сопло і тим коротше його життя. Межа в цьому напрямі була швидко досягнута.
Отже, оскільки певна кількість води (за умови, що пара викидалася через звужені сопла) могла приводити в рух значно важчу масу, вигідніше було збільшувати цю кількість. Але, збільшуючи об’єм контейнера, треба було збільшувати й капсулу корабля, навіть відносно. Тому лайнери ставали дедалі важчі й місткіші. Та чим більший контейнер, тим важча його конструкція, тим складніша зварка й суворіші вимоги до проекту. І в цьому напрямі межа теж була досягнута.
І тут він намацав основну, як на його думку, хибу. Чомусь неодмінно вважали, що пальне має зберігатися всередині корабля, що мільйони тонн води необхідно оточити металом. Але чому? Адже вода не обов’язково рідина. Це може бути й крига, а крижаній брилі можна надати будь-якої форми. В кризі можна протопити отвори, в які вставити капсулу з двигунами. А троси утримували б капсулу і двигуни в лещатах магнітного силового поля.
Лонг відчував, як вібрує під ногами поверхня. Неподалік десяток кораблів угризався в кригу, і уламок здригався від цих безперервних ударів.
Добувати кригу не було потреби. Вона плавала брилами потрібних розмірів у кільцях Сатурна. Власне, самі кільця були брилами майже чистого льоду, що кружляли довкола Сатурна. Це показала спектроскопія, так воно було й насправді. Зараз Лонг стояв на одній з таких брил, завдовжки понад дві милі і завгрубшки з милю. Майже півмільярда тонн води, все в одному шматку — і він стоїть на ній.
І тепер Лонг зіткнувся лицем до лиця з дійсністю. Він ніколи не говорив товаришам, скільки саме часу піде на те, щоб перетворити уламок у космічний корабель, але сам вважав, що десь днів зо два. Однак минув уже цілий тиждень, а він навіть не наважувався прикинути, скільки ще їм потрібно часу. Тепер він навіть не був певен, що їхній план взагалі здійсненний. Чи зможуть вони з належною точністю керувати роботою двигунів з допомогою кабелів, перекинених через дві милі крижаної поверхні, коли їм доведеться долати могутнє тяжіння Сатурна?
Питної води залишалося зовсім мало, проте завжди можна було розтопити лід. Та запаси продовольства вичерпувалися.
Лонг зупинився й, напружуючи зір, задивився вгору. Чи справді збільшується цей уламок? Треба б вирахувати відстань. Але зараз йому просто не вистачило духу додавати до інших клопотів ще один, і думки його повернулися до нагальніших проблем.
Принаймні настрій у всіх був, як кажуть, на висоті. Мабуть, його супутники просто щасливі, що вони перші, хто подолав таку далечінь, перші, хто перейшов Пояс астероїдів, хто неозброєним оком побачив Юпітер у вигляді блискучої, наче гірський кришталь, кульки; перші, хто побачив Сатурн — отаким! Він зроду б і не подумав, що п’ятдесят бувалих, вивірених і загартованих у ділі утильників здатні відчувати щось подібне. Але це було так. І вони пишалися собою.
