Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Хойті-Тойті - Беляев Александр Романович (бесплатные книги онлайн без регистрации .txt) 📗

Хойті-Тойті - Беляев Александр Романович (бесплатные книги онлайн без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Хойті-Тойті - Беляев Александр Романович (бесплатные книги онлайн без регистрации .txt) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Як же це може бути? — спитав я. — Адже тонкість відчуттів обумовлюється не тільки тонкістю сприймаючих периферичних органів, але й відповідним розвитком мозку.

— Так, — відповів Ваг. — Коли мозок Ринга пристосується, він відчуватиме все не гірше від слона. Тепер він відчуває, мабуть, набагато гірше від справжнього слона. Але тонкість слухового і нюхового апаратів дає Рингу вже тепер величезну перевагу перед нами. — Потім він звернувся до слона: — Сподіваюсь, Сапієнс, вас не дуже обтяжить, якщо ми повернемось до нашої стоянки на горбі, сидячи на вашій спині?

Сапієнс милостиво погодився, кивнувши головою. Ми навантажили на спину слона частину багажу. Він підняв хоботом мене й Вага, — фани йшли пішки, — і ми вирушили в дорогу.

— Я думаю, — сказав Ваг, — через два тижні Сапієнс буде цілком здоровий, і тоді він доставить нас у Бому, а звідти морем доберемось додому.

Коли ми отаборилися на горбі, Ваг сказав Сапієнсу:

— Корму тут аж надто багато. Але я прошу вас далеко не відходити від нашого табору, особливо вночі. Вам можуть загрожувати різні небезпеки, з якими справжні слони справилися б дуже легко.

Слон кивнув головою і почав обламувати хоботом гілки з сусідніх дерев.

Раптом він якось писнув і, відсмикнувши хобот, підбіг до Вага.

— Що трапилося? — спитав Ваг. Слон протягнув хобот майже до його обличчя.

— Ай-ай-ай! — вигукнув Ваг з докором. — Ідіть сюди, — звернувся він до мене, показуючи на пальцеподібний відросток хобота. — Чутливість цього “пальчика” перевищує чутливість пальців сліпих. Це найніжніший орган слона. І дивіться, наш Сапієнс умудрився поранити свій “пальчик” колючкою.

Ваг обережно витяг колючку з хобота.

— Будьте обачні, - сказав він слонові повчально. — Слон з пораненим хоботом — інвалід. Ви не зможете навіть води напитись, і вам доведеться щоразу входити в річку або озеро й пити пащею, замість того, щоб, як звичайно роблять слони, всмоктувати воду в хобот, а з хобота виливати в пащу. Тут багато колючих рослин. Пройдіть трохи далі. Навчіться розрізняти породи.

Слон зітхнув, помахав хоботом і пішов у ліс.

27 липня. Все благополучно. Слон їсть неймовірно багато. Спочатку він перебирав їжею і намагався відправляти в пащу тільки траву, листя і найтонші ніжні гілочки. Але оскільки так він не наїдався, то незабаром, немовби й справжній слон, почав ламати й засувати собі в пащу гілки мало не такі завтовшки, як рука.

Дерева навколо нашого табору мають жалюгідний вигляд, наче тут упав метеорит або пролетіла всепожираюча сарана. На кущах підліску і на нижніх гілках великих дерев — жодного листочка. Сучки поламані, оголені. Кора зідрана. На землі — сміття, кізяк, галуззя, стовбури повалених дерев. Сапієнс дуже вибачається за ці руйнування, але… “становище зобов’язує”, як сказав він Вагу з допомогою своїх звукових сигналів.

1 серпня. Сьогодні вранці Сапієнс не повернувся до табору. Спочатку Вагнер не турбувався.

— Не голка, — знайдеться. Що з ним трапиться? Жоден звір не наважиться напасти на нього. Очевидно, за ніч далеко зайшов.

Проте час минав, а Сапієнс не приходив. Нарешті ми вирішили йти шукати його. Фани — чудові слідопити, скоро натрапили на слід. Ми пішли за ними. Старий фан, розглядаючи сліди, швидко читав уголос ці письмена, залишені слоном.

— Тут слон їв траву, потім почав об’їдати молоді кущі. Пішов далі. Тут він нібито підстрибнув — чогось злякався. Ось що його злякало: слід леопарда. Стрибок. Слон біжить. Ламає все на своєму шляху. А леопард? Він теж тікає… від слона. В інший бік.

Сліди слона завели нас далеко від табору. Ось він пробіг болотисту галявину. Сліди наповнилися водою. Слон провалився, але біг, видно, насилу витягаючи нога з болота. Ось і річка. Це Конго. Слон кинувся в воду. Він мусив перепливти на той бік.

Наші провідники пішли шукати селище, знайшли човна, і ми перебрались на другий берег. Але там слідів слона не було. Невже він загинув? Слони вміють плавати. А чи вмів плавати Ринг? Чи він оволодів мистецтвом плавати по-слонячому? Фани висловили припущення, що він поплив за течією. Ми пропливли кілька кілометрів униз по річці. Слідів нема ніде. Ваг засмучений. Уся наша праця пропала марно. Що ж трапилося з слоном? Якщо він живий, як він житиме в лісі із звірами?..

8 серпня. Цілий тиждень ми шукали слона. Марно! Він пропав безслідно. Нам нічого більше не лишалось, як розрахуватися з фанами і вирушити додому”.

X. ЧОТИРИНОГІ І ДВОНОГІ ВОРОГИ

— Щоденник закінчився, — сказав Денисов.

— Ось продовження його, — відповів Вагнер, ляскаючи по шиї слона. — Поки ви читали щоденник, Сапієнс, він же Хойті-Тойті, він же Ринг, розповів мені цікаву історію своїх пригод. Я вже думав, що його й живого нема, а він, виявляється, сам знайшов шлях до Європи. Розшифруйте й перепишіть мої стенографічні записи того, що розповів мені слон.

Денисов узяв у Вагнера його зошит, змережаний рисочками й комами, і заходився читати, а потім записувати історію слона, яку розповів він сам. Ось що розповів Сапієнс Вагнеру.

“Навряд чи я зможу передати вам усе, чого зазнав відтоді, як став слоном. Мені ніколи навіть і не снилося, що я, асистент професора Турнера, несподівано стану слоном і житиму в нетрях африканських лісів. Спробую послідовно викласти весь хід подій.

Я трохи відійшов від табору і спокійно поскубував на лужку траву. Виривав жмути соковитої трави і, вибивши з її коріння землю, їв. Упоравшись з травою, я пішов лісом, наглядаючи собі інший лужок. Була досить ясна місячна ніч. Літали світні жуки, кажани і якісь невідомі мені нічні птахи, немовби сови. Я повільно посувався вперед. Ішов легко, не відчуваючи ваги свого тіла і намагаючись рухатись без зайвого шуму. Понюхуючи хоботом, я відчував, що і праворуч і ліворуч від мене сновигають якісь невідомі звірі. Здавалося б, кого мені боятись? Я найсильніший від усіх звірів. Сам лев повинен був дати мені дорогу. А тим часом я страшенно боявся найменшого шарудіння, кожного звуку, миші, що пробігала біля мене, якогось звірка, схожого на лисичку. Зустрівши невеликого кабана, я дав йому дорогу. Можливо, я ще не усвідомив своєї сили. Одно заспокоювало мене: я знав, що недалеко звідси є люди, мої друзі, які можуть мені допомогти.

Так, обережно ступаючи, я вийшов на невелику галявину і вже опустив хобот, щоб схопити пучок трави, як раптом почув запах звіра, а мої вуха вловили шелест у комишах. Я підняв хобот, гарненько згорнув його на всякий випадок і оглядівся навколо. Зненацька я побачив леопарда, який притаївся за комишами коло струмка і дивився на мене жадібними голодними очима. Все його тіло напружилося для стрибка. Ще хвилина — і він кинеться мені на шию. Не знаю, може, я ще не звик бути слоном, відчував і міркував аж надто по-людськи, але я не міг побороти в собі божевільного страху. Я весь затремтів і рвонувся тікати.

Дерева тріщали й ламались на моєму шляху. Хижаки лякалися мого шаленого бігу. Вони вискакували з кущів і з трави й розбігалися в різні боки, ще більше страхаючи мене. Здавалося, що звірі всього басейну Конго женуться за мною. І я біг, — не знаю, скільки часу і куди, — поки нарешті не зупинила мене перешкода — річка. Я не вмію плавати — не вмів, коли був людиною. Але я думав, що мене доганяє леопард, і кинувся у воду й почав працювати ногами так, начебто й досі біг. І я поплив. Вода трохи охолодила й заспокоїла мене. Мені здавалося, що в лісі повно хижих голодних звірів, які нападуть на мене, як тільки я вийду на берег. І я плив і плив.

Уже й сонце зійшло, а я все плив. На річці почали зустрічатися човни з людьми. Людей я не боявся, поки з одного човна не пролунав постріл. Я не міг припустити, що стріляють у мене, і плив далі. Пролунав ще постріл, і нараз я відчув, наче мене бджола вжалила в шию. Я повернув голову і побачив у човні серед тубільців, що веслували, білу людину, на вигляд англійця. Це ж він і стріляв у мене. Леле! Виявляється, для мене люди не менш небезпечні, ніж звірі.

Перейти на страницу:

Беляев Александр Романович читать все книги автора по порядку

Беляев Александр Романович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Хойті-Тойті отзывы

Отзывы читателей о книге Хойті-Тойті, автор: Беляев Александр Романович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*