Хойті-Тойті - Беляев Александр Романович (бесплатные книги онлайн без регистрации .txt) 📗
Броун почав марити, і розмова припинилася.
— Ей ти, як тебе звуть?
— М… пепо.
— Прив’яжи слона за ноги до дерева, щоб не втік.
— Ні, слон не втече, — відповів Мпепо, погладжуючи мою ногу.
На ранок я краще розглядів моїх нових хазяїв. Найбільше мені сподобався Мпепо. Він завжди був веселий і посміхався, відкриваючи білі зуби, які трохи псувало те, що серед них не вистачало двох верхніх різців. Мпепо, мабуть, любив слонів і дбайливо доглядав мене. Він промивав мені вуха, очі, ноги і складки шкіри. Приносив гостинця — якихось смачних плодів і ягід, які розшукував для мене.
Броун ще й досі хворів, і я не міг скласти про нього більш-менш повного уявлення. Його обличчя і його відвертість, коли він розмовляв із своїми супутниками, подобались мені. Але Бакала й Кокс мені аж ніяк не подобались. Особливо дивне й неприємне враження справляв Бакала. На ньому був брудний рваний костюм найкращого крою і з добротного матеріалу. Цей костюм міг належати якому-небудь дуже багатому туристові. І мені здавалося, що костюм і палатка дістались Бакалі злочинним шляхом. Мабуть, він убив якогось знатного англійця-мандрівника і пограбував його. Чудова рушниця теж могла належати цьому англійцеві. На широкому поясі Бакала носив великий револьвер і страхітливих розмірів ніж. Бакала був чи то португалець, чи іспанець, людина без батьківщини, сім’ї і певних занять.
Сизий Кокс був англієць, який не помирився з законами своєї країни. Всі троє були браконьєри. Вони полювали на слонів заради слонової кістки, незважаючи ні на які закони і кордони.
Мпепо був їхнім провідником і інструктором. Він, хоч був ще молодий, прекрасно знав слонів і способи полювання на них. Щоправда, його способи полювання були грубі, варварські. Але інших він не знав, а користувався тими способами, яких навчився від батьків. Та браконьєрам було байдужісінько, як саме знищувати слонів. Вони оточували їх кільцем багать і добивали обпечених тварин, які задихалися від диму, ловили в ями з гострими кілками на дні, стріляли, підрізували жили на задній нозі, оглушували згори колодою, а потім добивали. Мпепо був їм дуже потрібен.
ХIII. ТРУЕНТ ПУСТУЄ
Одного разу, коли Броун уже почав одужувати, але був ще надто кволий, щоб брати участь у полюванні, Кокс і Бакала вирушили на моїй спині за кілька десятків кілометрів по бивні слона, забитого напередодні. їх ніхто не чув, а я був усього лише в’ючною твариною, і тому вони відверто розмовляли між собою.
— Цій шоколадній мавпі — як там її звуть? — доведеться відвалити, за домовленістю, п’яту частину здобичі, - сказав Бакала.
— Жирно буде, — зауважив Кокс.
— А решту доведеться розділити на три частини: тобі, мені й Броуну. Якщо вважати, що кілограм кістки дасть нам сімдесят п’ять-сто марок…
— Ні в якому разі стільки не дадуть. Ти в цьому, ділі нічого не розумієш. Є так звана м’яка, або мертва кістка, і тверда, або жива. Перша тільки називається м’якою, а насправді вона дуже тверда, біла й ніжна. З неї роблять більярдні кулі, клавіші, гребінці. Така кістка дорого ціниться. Але в тутешніх слонів кістка не така. По м’яку кістку треба їхати в Східну Африку. Щоправда, там із твоїх твердих кісток зроблять м’які, перш ніж дозволять убити хоч одного слона. А кістка тутешніх слонів — тверда, жива, прозора. З неї можна робити тільки які-небудь ручки для палиць і парасольок та дешеві гребінці.
- І що ж виходить? — спитав похмуро Бакала. — Що ми працювали на вітер?
— Чому ж на вітер? Дещо залишиться. Якщо вчотирьох полювати, а здобич поділити тільки на двох, то й зовсім непогано буде…
— Нехай мене слони розтопчуть, коли й я не думав про це саме.
— Треба не думати, а діяти. Броун не сьогодні-завтра остаточно стане на ноги, і тоді з ним не впоратись. Бичача сила у цього рудого чорта. А Мпепо верткий, як мавпа. їх треба разом знищити. Краще вночі. І для певності напоїти. У нас ще лишилось трохи спирту. З них вистачить.
— Коли?
— Приїхали…
У великій ямі боком лежав слон. Бідолашний напоровся черевом на гострий кілок ще три дні тому, але й досі був живий. Бакала пристрілив його, спустився в яму разом з Коксом і заходився вирубувати бивні. Вони працювали мало не цілий день. Сонце вже хилилось до заходу. Прив’язавши бивні вірьовками до моєї спини, вони повертались назад.
Уже було видно палатку, коли Кокс сказав, ніби продовжуючи припинену розмову:
- І нема чого відкладати. Сьогодні вночі.
Та їх спіткало розчарування. На превеликий подив, Броуна вони не застали в таборі. Мпепо пояснив: “бана” почував себе настільки добре, що пішов на полювання і, можливо, на ніч не повернеться. Бакала тихо вилаявся. Довелось відкласти вбивство до іншого разу.
Броун повернувся тільки на світанку, коли Бакала і Кокс іще спали. Він підійшов до Мпепо, торкнув його за плече. Тубілець, що стояв на варті, весело засміявся, вискаливши зуби. Броун махнув рукою і підвів юнака до слона, наказуючи сідати. Мпепо зробив мені знак рукою, я зігнув коліна, вони сіли на спину, і я повіз їх вздовж узлісся.
— Я хочу зробити їм подарунок. Вони думають, що я хворий, а я зовсім здоровий. Сьогодні вночі мені пощастило вбити слона — великого, з прекрасними бивнями. Ти мені допоможеш обрубати їх. Ото здивуються Бакала і Кокс!
Сходило сонце. При його світлі я побачив серед заростей кофейних кущів на березі річки величезну роздуту тушу слона, що лежав на боці.
Покінчивши з бивнями, ми вирушили назад — назустріч нашій загибелі. Броун і Мпепо були приречені на смерть, яка станеться скоріше, ніж моя, бо я мав поділити їх долю трохи пізніше. Зрештою, я завжди міг утекти від людей. Але я цього не робив, бо мені безпосередньо ніщо не загрожувало, і я хотів, якщо вдасться, врятувати від смерті Броуна і Мпепо. Особливо мені шкода було Мпепо — цього життєрадісного юнака з тілом Аполлона. Але як їх попередити? Леле! Я ж не міг розповісти про небезпеку, яка їм загрожувала… А що коли я відмовлюсь нести їх у табір?
Я раптом круто повернув з дороги і попрямував у той бік, де протікала Конго. Мені здавалося, що на річці вони зустрінуть людей і Броун зможе повернутись у культурні країни. Та він не міг зрозуміти моєї затятості і почав дуже боляче бити мене по шиї гострою залізною паличкою. Вістря проколювало мені шкіру. А в мене шкіра дуже вразлива і легко загноюється. Я пам’ятаю, як довго не гоїлася ранка від кулі англійця, що полював на мене з човна. Я чув, як Мпепо просив Броуна не колоти мене в шию, але той, розлютований моєю непокірністю, колов дедалі дужче й глибше.
Мпепо спробував умовляти мене найласкавішими словами своєї мови. Я не розумів слів, але інтонації голосу однаково зрозумілі всім людям і тваринам. Мпепо нахилився і поцілував мене в шию. Бідолашний Мпепо! Коли б він знав, про що мене просить!..
— Убити його, та й квит! — сказав Броун. — Якщо Труент не хоче везти, то він більше ні на що не потрібен, як тільки на те, щоб обрубати його бивні. Зіпсований слон! Справжній “труент”. Утік від одних хазяїв, тепер хоче втекти від нас. Але це йому не вдасться. Я зараз всаджу йому кулю між оком і вухом.
Я затремтів, коли почув ці слова. Броун, мисливець на слонів, не схибить, сидячи на слоні… Загинути самому чи віддати їх на неминучу смерть? Я чув, як Мпепо благав Броуна пожаліти мене. Та англієць був невблаганний. Він уже знімав з плеча рушницю.
В останню хвилину я несподівано повернув до табору. Броун розсміявся.
— Можна подумати, що слон розуміє людську мову і знає, що я хотів зробити, — сказав він.
Я покірно пройшов кілька кроків, потім раптом схопив хоботом Броуна, стягнув його з спини, кинув на землю і швидко побіг до лісу разом з Мпепо. Броун кричав і лаявся. Він не дуже забився, але після хвороби ще був слабий і не відразу міг звестися на ноги. Я скористався з цього й добіг до лісу. “Якщо не можна врятувати обох, — думав я, — то врятую принаймні Мпепо”. Але й тубілець не хотів розлучатися з табором. Недарма він кілька місяців полював на слонів, рискуючи життям. Тепер він мав одержати нагороду. Мені треба було притримати Мпепо хоботом; а я не догадався цього зробити, думаючи, що він не зважиться стрибати з висоти моєї спини. Та юнак, спритний, як мавпа, зробив інакше: коли я йшов попід лісом, він ухопився за віття і виліз на гілку. Я не міг дістати Мпепо і стояв під деревом, поки не почув запаху Броуна, що підкрадався до мене ззаду. Тоді я, не чекаючи, поки Броун вистрілить, подався в лісові хащі.
