Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Глибинний шлях - Трублаини Николай Петрович (читать онлайн полную книгу .TXT) 📗

Глибинний шлях - Трублаини Николай Петрович (читать онлайн полную книгу .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Глибинний шлях - Трублаини Николай Петрович (читать онлайн полную книгу .TXT) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Бачите, — прошепотів він, — уші без мочок. А верх лівого наче ледь-ледь зрізаний.

Лікарка, сестра та й я дивились на професора, нічого не розуміючи.

— Це його прикмети, — пояснив нам він, але зрозумів його тільки я. — Про них мені сказали в стародніпровському дитбудинку. Це — він. Він, він, — повторював схвильований професор.

— Ви його знаєте? — спитала сестра.

— Це — Тарас Чуть, — відповів професор, не спускаючи очей з хворого.

— Так він — не Адріан Маковський? — спитала лікарка.

— Ні, Адріан Маковський стоїть у вестибюлі. А це — Тарас Чуть… Але скажіть же про стан його здоров’я і як він потрапив до вас.

— Сідайте, професоре.

Лікарка поставила йому стілець коло ліжка.

— Дуже прошу, товаришко Корсакова, — наполягав Аркадій Михайлович, — що з ним?

— Стан його важкий, але не безнадійний, — відповіла лікарка. — Правда, перші дні ми майже не вірили, що він виживе. Його принесли до нас з розбитою головою і пробитими грудьми. Крім того, у нього зламана рука. Його знайшли коло високого мосту, де проходить залізниця. Мабуть, він упав з того, мосту й розбився. Ми аж тричі робили йому операцію. Та тільки останньої ночі він уперше опритомнів, промовив кілька слів… З усього, що він говорив, я розібрала тільки ваше прізвище, професоре. Його він повторив кілька разів. Я й вирішила подзвонити до вас. Ми ж нічого про нього не знаємо. Думали, що це якийсь Адріан Маковський, бо знайшли у нього паспорт на це ім’я. А вчора прочитали в газеті об’яву про загублений паспорт на ім’я Адріана Маковського та його адресу і викликали власника паспорта сюди.

— Бачив, бачив того власника, — кивнув професор, хоч його справжній Маковський зовсім не цікавив. — Ви мені скажіть, цей хлопчик, — і він показав на хворого, — житиме?

— Я майже певна в цьому.

— Дуже вам вдячний… І майте на увазі: він не викрадав чужих паспортів, а свого не мав. Адже йому лише тринадцять років, хоч і виглядає він як п’ятнадцятилітній…

Через хвилину ми були в кабінеті лікарки. Аркадій Михайлович писав телеграму в Стародніпровськ, а я дзвонив у редакцію, щоб сповістити Черняка про новину. Редакторський телефон був зайнятий, і я набрав номер загального телефону. Трубку зняв Догадов. Він одразу впізнав мій голос.

— Слухай, друже! — закричав я. — Поклич редактора, важлива новина.

— А що саме?

— Скажи, що Тарас Чуть знайшовся.

— Де?

— Клич швидше!

— Живий?

— Живий, живий. Давай Антона Павловича. Черняк прибіг негайно і, судячи по голосу, мало не танцював коло телефону.

— Зараз я приїду до вас машиною, — сказав він. — Як проїхати?.. Ну, ждіть. Подзвони до слідчого, я заїду по нього.

Прокуратура відгукнулась одразу.

— Добре, — сказав Томазян, вислухавши мене. — Ви ще когось сповістили, крім мене?

Я сказав.

— Не слід було б… Більше нікому не дзвоніть і перекажіть усім, щоб про цю справу не розповідали. Телеграми до Стародніпровська без мене не посилайте. Маковського затримайте до мого приїзду.

СУПЕРЕЧКА

Академік Саклатвала мило посміхався, коли зустрічав мене, і, здавалось, в його очах світилась надзвичайна співчутливість до мене.

Справді, завідувач пресбюро — це людина, що мусила подбати про численні статті, присвячені будівництву, про спеціальні сторінки в газетах, про широку популяризацію всього, що стосувалося проектованого тунелю. Але в мене поки що все було навпаки. Крім коротеньких інформаційних заміток, які я писав двічі на місяць, мої обов’язки зводились до того, щоб приймати журналістів, які цікавились майбутнім будівництвом, і всіх їх запевняти, що зараз нема рації про нього щось писати.

— Не журіться, — кілька разів говорив мені Саклатвала. — Незабаром обставини зміняться, на вашому шляху повеселішає.

І от настав день, коли академік викликав мене і сказав, що найближчими днями можна буде набирати штат для мого бюро.

Це було на початку зими. У академіка Саклатвали знов зібралися видатні спеціалісти. Засідав комітет проектування великого підземного будівництва. Моє місце було за невеликим столиком поруч стенографістки. Найкраще місце, щоб спостерігати й слухати. Я бачив кількох видатних учених, інженерів, економістів, а серед них моїх трьох друзів: професора Довгалюка, Антона Павловича Черняка й майора Шелемеху. Льотчик сидів край довгого столу між двома військовими — інженер-полковником і просто полковником. Цих військових я бачив уперше. Вони разом з Шелемехою представляли Міністерство збройних сил та Генеральний штаб.

Наймолодшими серед присутніх були інженери Макаренко та Самборський. Я звернув увалу, що хоч і сиділи вони поруч, але майже не розмовляли й не дивились один на одного.

Академік Саклатвала відкрив засідання.

— Товариші! — почав він. — Є вказівки уряду прискорити роботу. Ескіз проекту нами майже закінчений. Отже, коли ми принципово визнаємо за можливе почати підготування до будівництва, то уряд негайно асигнує потрібні на це кошти. Поряд з роботою по закінченню проекту можна буде розпочати заготівлю матеріалів, розпочати будівництво відповідних заводів, електростанцій, геолого-геодезичну розвідку, а також закладання деяких шахт на трасі нашого шляху. Зараз ми заслухаємо інформацію представника Генерального штабу в нашому комітеті полковника Файзулова, а потім інженерів Макаренка та Самборського.

Полковник Файзулов теж говорив небагато, але з його промови ми дізналися, що за кордоном уже відомо про якесь підземне будівництво в нашому Союзі.

— Там ще не мають достатнього уявлення про значення цього будівництва, — говорив він, — але, очевидно, скоро матимуть. Адже нема ніякого сумніву, що задумане нами будівництво, коли воно буде вчасно закінчене, матиме величезне оборонне значення. Я підкреслюю слово “вчасно”. Чому? Для нас не секрет, що по деяких країнах реакційні елементи захопили владу й почали гарячково готуватися до війни проти нас. Завдяки цілому рядові винаходів у галузі воєнної техніки вони почувають себе досить сильними. Але в даний момент у них ще не все готове. Зараз напасти вони на нас не зможуть. їм потрібен деякий час на готування. Основна їх перевага над нами, як вони гадають, полягає в тому, що раніше, з точки зору їх стратегії, вважалося за основну нашу перевагу, а саме — величина нашої території. Вони хотять підготувати дві сильні армії: одну на сході, другу на заході, — і розраховують, що удар з двох боків неодмінно дасть їм перемогу, бо на віддалі в чверть земного меридіана ми не зможемо швидко маневрувати своїми арміями. Побудова тунелю дасть нам змогу протягом трьох днів перекидати військо з фронту на фронт. А це розіб’є їх задуми… Звичайно, нашого будівництва засекретити не пощастить. Шила в мішку не сховаєш. А тут шило таке, що пройде через усю нашу країну аж до Тихого океану. Тому ми стоїмо за найшвидший початок і закінчення будівництва. Військове командування виділило нас трьох для роботи в комітеті, а потім в Раді начальника будівництва. Я представлятиму Генеральний штаб, а інженер-полковник Дубков і Майор Шелемеха — Міністерство збройних сил. Перший займатиметься оборонно-технічними спорудами, а другий — обороною надземних будов з повітря.

Промову полковника Файзулова комітет вислухав з великою увагою. Я зробив висновок, що тепер про тунель багато писатимемо.

Після того доповідали Макаренко й Самборський. І дивна річ: суперечка, що повстала між цими інженерами на самому початку роботи, тепер розгорілася ще більше. Єдине, на чому вони згоджувалися, — це намітка траси тунелю: п’ятдесят шоста паралель, не відступаючи від неї ні на крок. Але коли мова заходила про діаметр, про одно— чи двоколійність, про внутрішнє обладнання, про кількість матеріалів, енергії, робочої сили, — тут вони розходились.

— Макаренко хоче надто розкішно будувати тунель, — запевняв Самборський. — Але це — не метрополітен. Сьогодні країна ще не може дозволити собі такої розкоші, та це й непотрібно. Це зайвих два, а може, і три мільярди карбованців, зайвий рік роботи.

Перейти на страницу:

Трублаини Николай Петрович читать все книги автора по порядку

Трублаини Николай Петрович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Глибинний шлях отзывы

Отзывы читателей о книге Глибинний шлях, автор: Трублаини Николай Петрович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*