Серце Змії - Єфремов Іван (читать книги регистрация TXT) 📗
І зненацька, без попередження, картина зникла. Вражені астрольотчики, що приготувалися побачити щось надзвичайне, відчули буквально удар. Галерея по той бік прозорої стіни освітилася звичайним блакитним світлом. З’явилися чужі зорельотчики. Цього разу вони рухалися дуже швидко, різкими рухами.
В цю мить на екрані виникла низка послідовних картинок. Вони замигтіли в такому темпі, що екіпаж ледве міг услідкувати за зображеннями. Десь у пітьмі космосу рухався такий самий білий зореліт, який висів зараз бік до боку з «Теллуром». Видно було, як крутилося, виблискувало, розкидаючи невсебіч промені, його центральне кільце. Раптом кільце зупинило обертання, і корабель завис в космічній безодні, неподалік від маленької блакитної зірки-карлика.
Із зорельота полетіли вдалину промені, які рисочками мелькали на екрані, в лівому куті якого з’явився другий зореліт. Літаючі рисочки досягли його, котрий непорушно стояв поряд із земним кораблем, у якому люди впізнали свій «Теллур». І білий зореліт, що прийняв поклик свого товариша, відсунувся від «Теллура» кудись у чорну далину.
Мут Анг зітхнув так голосно, що підлеглі обернулися до свого командира з німим запитанням.
— Так! Вони скоро підуть. Десь дуже далеко йшов другий їх корабель. Вони якимось чином перемовлялися, хоч я не можу собі уявити, як це можливо в незмірних безоднях, що розділяють кораблі. І тепер щось сталося з другим зорельотом, його поклик досяг наших чужих, хоча правильніше буде сказати, наших друзів.
— Можливо, він не пошкоджений, а знайшов щось важливе? — тихо спитала Тайна.
— Можливо. Хай там що, вони відходять. Слід поспішати щосили, щоб устигнути перезняти, записати якомога більше відомостей. І головне, карти, їх курс, їх зустрічі… Я не маю сумніву, що в них були зустрічі з кисневими, як ми, людьми.
Із перемовин з чужими з’ясувалося, що вони можуть затриматися на земну добу. Люди, підстьобнуті спеціальними ліками, працювали цілком несамовито і не поступалися невичерпній енергії швидких сірих жителів фторової планети.
Перезнімали навчальні книжки з малюнками і словами, тут-таки записувалося звучання чужої мови. Передавалися колекції з мінералами, водами і газами в стійких прозорих ящиках. Хіміки обох планет намагалися зрозуміти значення символів, що висловлювали склад живих і неживих речовин. Афра, бліда від утоми, стояла перед діаграмами фізіологічних процесів, генетичними схемами і формулами, схемою ембріологічних стадій розвитку організму мешканців фторової планети. Нескінченні ланцюжки молекул фторостійких білків були водночас дивовижно схожі на наші білкові молекули: ті самі фільтри енергії, ті ж її греблі, що виникли в боротьбі живої матерії з ентропією.
Минуло двадцять годин. У галереї з’явилися Тей і Карі; ледь живі від утоми, вони несли стрічки зоряних карт, що відображали увесь шлях «Теллура» від Сонця до місця зустрічі. Чужі заспішили ще більше. Фотомагнітні стрічки пам’ятних машин землян записували розміщення незнайомих зір, позначені невідомими знаками відстані, астрофізичні дані, шляхи обох білих кораблів, що перехрещувалися складними зигзагами. Все це мало було бути потім розшифровано за приготованими заздалегідь чужими таблицями пояснень.
І, нарешті, люди не втрималися від радісних вигуків. Спочатку біля одної, потім біля другої, третьої, четвертої, п’ятої зірки на екрані з’явилися збільшені кружки, в яких закрутилися планети.
Зображення незграбного, череватого зорельота змінилося цілою зграєю інших, більш вишуканих кораблів. На опущених з-під їх корпусів овальних платформах стояли у своїх скафандрах істоти — без сумніву люди. Знак атома з вісьмома електронами — кисню — увінчував зображення планет і кораблів, проте зорельоти на схемі сполучалися лише з двома із зображених планет: однією, розмішеною близько до червоного великого сонця; другою, що оберталася навколо яскравої золотистої зірки спектрального класу Еф. Очевидно, життя на планетах трьох інших зір, також кисневе, ще не досягло високого рівня, який дозволяв вихід у космос, або мислячі істоти ще не встигли з’явитися там.
З’ясувати це людям Землі не вдалося, але у них в руках були безцінні відомості про шляхи, що вели до цих населених світів, віддалених на багато сотень парсеків від місця зустрічі зорельотів.
Час було розлучатися.
Екіпажі обох кораблів вишикувалися один перед одним за прозорою стіною. Блідо-бронзові люди Землі і сірошкірі люди фторової планети, назва якої лишилася неясною землянам. Вони обмінювалися ласкавими й сумними жестами, посмішками і навзаєм зрозумілими поглядами розумних, уважних очей.
Небувало гостра туга опанувала людьми «Теллура». Навіть відліт із Землі, з тим щоб повернутися сім віків потому, не видавався такою болюче незворотною утратою. Неможна було примиритися з усвідомленням, що ще декілька хвилин — і ці вродливі, дивні і добрі люди назавжди зникнуть в космічних безоднях, у своєму самотньому й безнадійному пошуку рідного за природою мислячого життя.
Можливо, лише тепер астрольотчики повністю, всім єством зрозуміли, що найважливіше в усіх пошуках, прагненнях, мріях і боротьбі — це людина. Для будь-якої цивілізації, будь-якої зорі, цілої Галактики і всього безмежного Всесвіту головне — це людина, її розум, почуття, сила, краса, її життя!
У щасті, збереженні, розвитку людини — головне завдання неосяжного майбутнього, після перемоги над Серцем Змії, після безумного, темного і злобного марнотратства життєвої енергії в низькоорганізованих людських спільнотах.
Людина — це єдина сила в космосі, яка може діяти розумно і, долаючи найстрахітливіші перешкоди, йти до доцільного і всебічного облаштування світу, тобто до краси осмисленого і могутнього життя, повного щедрих і яскравих почуттів.
Командир чужих зробив якийсь знак. Відразу ж молода жінка, яка демонструвала красу мешканців фторової планети, рвонулась у бік, де стояла Афра. Широко розкинувши руки, вона притиснулася до перегородки в прагненні обняти прекрасну жінку Землі. Афра, не помічаючи сліз, що котилися по щоках, розпласталася на прозорій стіні, як полонена пташка, що б’ється об скло. Світло в чужих згасло, і почорніле скло стало безоднею, в якій потонули всі поривання землян.
Мут Анг наказав увімкнути земне освітлення, але галерея по той бік перегородки виявилася порожньою.
— Зовнішня група, вдягнути скафандри для від’єднання галереї! — владно увірвався в тужне мовчання голос Мут Анга. — Механіки — до двигунів, астронавігатор — у пост управління! Всім приготуватися до відльоту!
Люди розійшлися з галереї. Винесли прилади. Лише Афра, освітлена тьмяним світлом з відкритого бортового люка, стояла непорушно, наче скована крижаним холодом міжзоряних просторів.
— Афро, ми зачиняємо люк! — покликав її Тей Ерон звідкись із глибини корабля. — Хочеться прослідкувати за їх відльотом.
Молода жінка раптом отямилася і з криком: «Стійте! Тей, стійте!» — побігла до командира. Здивований помічник стояв спантеличений, проте Афра повернулася дуже швидко. Поряд з нею біг Мут Анг.
— Тей, прожектор у галерею! Викличте техніків, екран установіть назад! — розпоряджався на бігу командир.
Люди заспішили, мов при аварії. Сильний промінь пробився углиб галереї і заблимав з тими самими інтервалами, що й промінь локатора «Теллура» у першу мить зустрічі кораблів. Чужі, перервавши роботи, з’явилися у галереї. Земляни запалили блакитне світло «430». Тремтячи, Афра схилилася над малювальною дошкою, що відображала на екрані поспішні замальовки біолога. Подвійні спіральні ланцюжки механізмів спадковості мали бути загалом однаковими у земних і фторових людей. Зобразивши їх, Афра намалювала діаграму обміну речовин у людському організмі, котра зводилася до однакового перетворення променистої енергії зоряних світил, здобутої через рослини. Молода жінка озирнулася на непорушні сірі постаті і навхрест перекреслила атом фтору з його дев’ятьма електронами, поставивши замість нього кисень.
