Година Бика - Єфремов Іван (книги бесплатно без TXT) 📗
Сигнальний годинник над крилом відбивача стереоекрана йшов за часом головного міста Торманса. Фай Родіс на якийсь час зникла в своїй каюті і з’явилася приблизно за чверть години до виступу Зет Уга. Очевидно, вона зарані приготувала сукню улюбленого тормансіанського кольору — червоного із золотисто-оранжевим відтінком з пухнастої матерії, яка ще більше поглиблювала тон. Відтінені цією сукнею знайомі риси Фай Родіс стали непохитніші й твердіші, майже грізні, а її плавні рухи скидалися на відблиски червоного сонця Торманса. Вона ще коротше зрізала волосся, повністю відкривши горду шию. Ретельно зачесана, з кучериками на скронях, без жодної прикраси, Фай Родіс сіла в крісло перед екраном, не перемовившись ані словом із супутниками. Приглушений звичний спів приладів ОЕЗ не порушив напруженої тиші корабля.
Гучні удари, що відлунювали металом, наче у великий бойовий щит, сповістили про початок виступу одного з правителів планети. Якийсь час екран був пустим, потім на ньому з’явився невеликого зросту чоловік у червоній накидці, гаптованій химерно переплетеними золотими зміями, його шкіра здавалася світлішою, ніж у більшості людей Торманса. Нездорова одутлість пом’якшувала глибокі складки довкола широкого тонкогубого рота, маленькі розумні очі виблискували рішучістю і водночас неспокійно бігали, ніби тормансіанин остерігався щось випустити з виду.
Олла Дез стримала зітхання подиву та розчарування і скоса глянула на Фай Родіс. Та лишилася незворушною, неначе зовнішність цієї людини не була для неї несподіванкою.
Зетрино Умрог провів маленькою рукою по високому, із залисинами лобу, поораному поперечними зморшками.
— Народе Ян-Ях! Великий Чойо Чагас доручив мені попередити тебе про небезпеку. В нашому небі з’явився прибулець із пітьми і холоду всесвіту. Керований ворожий корабель. Ми оголошуємо по всій планеті надзвичайний стан, щоб відбити ворога. Наслідуймо приклад наших предків, їхню мудрість за часів правління Іно Кау і мужність народу, який прогнав непроханих прибульців у Вік Мудрої Відмови. Хай живе Чойо Чагас!
— Може, досить? Володар висловився ясно? — шепнула Олла Дез із-за пульта.
Фай Родіс згідливо кивнула головою, і Олла повернула блакитну кульку до кінця, ввімкнувши на повну потужність настроєну установку ТВФ. Зображення Зет Уга затремтіло, розбилося на кольорові зигзаги і зникло. На частку секунди Фай Родіс устигла помітити вираз переляку на обличчі володаря, підвелась і стала на коло головного фокуса. Вона пильно дивилася в ромбик центрального променя, а боковим зором могла бачити себе на екранах, як у дзеркалі.
Перед ошелешеними тормансіанами замість скривленого зображення Зет Уга з’явилася напрочуд схожа на них чарівна, усміхнена жінка, з голосом ніжним і сильним.
— Люди і правителі Ян-Ях! Ми прийшли із Землі, планети, яка породила і вигодувала ваших предків. Волею випадку віддалились ви у недоступну нам раніше глибину простору. Тепер ми маємо силу здолати його і прибули до вас як кревні близькі родичі, щоб об’єднати зусилля в досягненні кращого життя. Ми ніколи не були нічиїми ворогами і сповнені добрих почуттів до вас. Між нами нема ніяких суперечностей і можливе цілковите взаєморозуміння. Ми просимо дозволу опуститися на вашу планету, познайомитися з вами, розповісти про життя на Землі й передати вам усе, що ми знаємо корисного й доброго. В екіпажі нашого корабля всього тринадцять таких, як ви, людей, це жменька порівняно з безліччю жителів Ян-Ях. Ми не заподіємо вам ніякого зла, якщо ви приймете нас гостями своєї планети. Ми вивчили вашу мову, аби уникнути помилок і непорозумінь…
Екран вкрився сірими брижами, зробившись плоским і пустим. Зображення зникло, натомість з’явився переривчастий виючий звук, крізь який надривно кричав знайомий уже землянам голос диктора міста Центру Мудрості:
— Передачу… припиняємо передачу…
Фай Родіс перезирнулася з Гріф Ріфтом і, відступивши назад, сіла в крісло. Олла Дез простягнула руку до кульки вимикача, але Родіс жестом зупинила її. Нагнувшись до приймача, вона заговорила голосно й дзвінко, незважаючи на виття і свист перешкод.
— Зореліт «Темне Полум’я» викликає Раду Чотирьох! Викликає Раду Чотирьох! Повторюємо прохання — дозволити посадку! Просимо повідомити про це Чойо Чагаса, голову Ради Чотирьох. Чекаємо відповіді на непрямій частоті ваших навігаційних передач. Чекаємо відповіді!
Олла Дез вимкнула ТВФ. Загорівся синій вогник еліпсоїдної антени. Після виття та гавкотливих криків у круглому залі запала мертва мовчанка. Її порушила Фай Родіс.
— Не можу вважати початок успішним, — стурбовано мовила вона.
— Я б сказав, що спроба познайомитися виявилася невдалою, — скупо усміхнувся Гріф Ріфт.
— Добрі мені правителі! — обурено вигукнула Чеді. — Чого вони бояться?
— Того ж, чого боялися всі виховані капіталізмом, просякнуті заздрістю вимушеної нерівності. Бояться конкуренції, — сумовито відповіла Фай Родіс.
— Тобто бояться, що ми заберемо владу? — запитала Чеді.
— Авжеж!
— Але ж це дико й безглуздо. Навіщо нам влада в чужому світі?
— Це ясно для нас, для людей Землі, для Великого Кільця, але навряд чи більшість людей на Тормансі розуміють це.
— Тоді навіщо нам взагалі просити дозволу на посадку? Очевидно, ми не зрозуміємо одне одного, — стенула плечима Чеді.
— Для тих, хто зможе зрозуміти. Та й нам теж слід зрозуміти їх, навіть цих дивних правителів, — твердо сказала Родіс.
— І ви наполягатимете?
— Спробую!
Синє вічко горіло годину, другу, а планета мовчала. Зореліт пішов на нічний бік, коли Фай Родіс підвелася й запросила вільних від вахти супутників до їдальні.
Усі енергійно взялися за темно-коричневі кубики харчової суміші, достатньо смачної, аби підтримати апетит, і досить пружної, щоб дати роботу міцним зубам і щелепам — спадщині предків, які споживали всіляку тверду й важку для травлення їжу. Фай Родіс випила келих густого КМТ — оливково-зеленого напою. Гріф Ріфт обмежився лише кількома ковтками чистої води.
Чеді Даан чергувала на прийомі телеперадач, спостерігаючи перебіг всепланетних новин. Перед об’єктивами телекамер пропливали вулиці й площі різних міст Торманса, зали зібрань та аудиторії шкіл. Всюди збуджені тормансіани жестикулювали, кричали здаля або виливали потоки слів у безпосередній близькості від приймальних апаратів. Всюди чулося запитання: «Що робити із зорельотом?», і найчастіше повторювалися слова: «Геть, забирайтеся, не допустимо, знищимо!..» На широкому виступі перед будівлею, схожою на астрономічну обсерваторію, з’явився молодий чоловік у блакитному одязі. Диктор оголосив, що виступить один із Вартових Неба — організації, покликаної охороняти недоторканість планети Ян-Ях. Чоловік у блакитному заволав: «Ви чули мерзенну брехню нікчемної жінки, ватажка зграї міжзоряних злодюг, яка з нечуваним нахабством посміла назвати себе кревною сестрою нашого великого народу. За одне це блюзнірство небезпечні прибульці заслуговують на кару. Наші вчені давно встановили й довели, що предки народу Ян-Ях прибули з Білих Зірок, аби підкорити природу забутої планети і влаштувати тут життя, повне щастя і спокою…»
Чеді Даан, захопившись безглуздою промовою оратора, що проголошувалась із незвичним для землян пафосом голосом, який то тремтів, то зривався на крик, не помітила, як за її спиною з’явилася Фай Родіс і увімкнула перекладну машину. Але навіть вона не змогла знайти пояснення до слів «мерзенний», «зграя», «злодюги», «нікчемний», «блюзнірство». Родіс пішла по довідники, а Чеді, час від часу регулюючи диференційне збільшення, продовжувала вдивлятися в натовп — молоді обличчя, тільки молоді, з тим непроникним і відчуженим від світу виразом, який буває у фанатиків або в тупих, байдужих людей.
Раптовий здогад примусив Чеді увімкнути на сигнальному браслеті виклик Олли Дез. Та прибігла, розпашіла після відбиття атаки, яку провели на неї одразу Вір Норін, Тівіса і Нея Холлі за її романтичну прихильність до «володарів». Слідом за нею ввійшла Фай Родіс з аркушем щойно скопійованого із «зірочки» словника стародавніх понять.
