Втрачений скарб. Інший світ - Гребнев Григорий Никитич (прочитать книгу txt) 📗
Педро Хорхе Кортец добре говорив по-російському, правда, з невеликим східним акцентом. Сказане ним було майже відмовою, але молодий гість добре запам’ятав ту атестацію, яку дав “нащадкові великого конквістадора” містер Семюель Грегг, і тому стійко чекав нагоди: висловитись до кінця. Така нагода відразу трапилась, як тільки господар звернув увагу на запашну підливу до жиго. Джейк Бєльський вкрадливо почав:
— Містер Семюель Грегг прекрасно знає радянські закони… Я теж ознайомився з ними, але справа в тому, сер, що ні мені, ні вам і ні тресту, який ми представлятимемо, не доведеться порушувати ніяких законів.
— Он як? Цікаво…
— Цінності, про які йде мова, — говорив далі гість, — були вивезені в Росію чотири століття тому однією коронованою особою неросійського походження і ніколи Росії не належали. Це можуть легко довести наші юристи.
— О-ла-ла! — з іронічним пафосом вигукнув Кортец, відриваючись од своєї тарілки. — Я не збираюсь воювати за зневажені права коронованих осіб неросійського походження.
— Ви боротиметеся за свій гонорар, сер… — твердо заявив молодий гість.
— І ви теж? — поцікавився Кортец.
— І я теж.
— Скільки вам дає цей старий чікагський гангстер?
— Десять процентів, сер.
— Ого! — Кортец усміхнувся і промовив, дивлячись убік: — Я відчуваю, що ви хочете розповісти мені якусь середньовічну легенду.
— Маєте рацію, сер. Проте гроші ця середньовічна легенда обіцяє цілком сучасні і не ма-лень-кі.
Останнє слово гість проскандував.
— Ну що ж, викладайте вашу легенду, — пробурчав Кортец. — Я вислухав їх не менше як тисячу. Послухаю ще й тисячу першу.
Джейк Бєльський знову сів у крісло, звузив котячі очі і запитав тоном слідчого:
— Ви чули що-небудь про бібліотеку московського царя Івана Грозного, початок якої в п’ятнадцятому столітті поклала візантійська царівна Зоя, або інакше — Софія Палеолог, племінниця останнього візантійського імператора, а згодом — дружина московського великого князя Іоанна Третього?..
Кошлаті брови Кортеца повільно поповзли вгору.
— О! Це справді середньовічна легенда!
— Так от. Старовинна бібліотека, яку багато хто вважав і вважає міфічною, справді існувала й існує… Я — останній із роду князів Бєльських, а один з моїх предків, боярин Іван Дмитрович Бєльський, був великим другом онука Зої — Софії Палеолог, царя Івана Грозного…
Кортец уже впорався з жиго, озброївся зубочисткою і, здавалося, забув про все на світі, крім своїх нереально білих і неприродно рівних зубів.
Джейк Бєльський розповідав далі:
— Боярин Бєльський бачив, як Іван Грозний заховав дорогоцінне зібрання рукописів в один підземний тайник так старанно, що потім ніхто не міг їх знайти. Мій батько сказав мені, що, якби бібліотека Івана Грозного була знайдена, за неї можна було б узяти мільйони доларів…
— Коротше! — уривчасто сказав Кортец. — Ви знаєте, як знайти цю бібліотеку?…
— Знаю… — не збентежившись (і жодного разу не моргнувши), відповів Джейк Бєльський. — Боярин Іван Бєльський у своєму архіві залишив креслення книжкового тайника Грозного. Батько передав його мені і пояснив, як знайти тайник..
Запанувала мовчанка. Схоже було, справа варта того, щоб до неї придивитись, але практичне чуття ще застерігало Кортеца. Чи можна довіряти цим стародавнім кресленням? Чи не скидається все це на казки про піратські скарби з “золотим жуком”?
— Що у вас ще є, крім креслення й розповіді вашого татуся? — після короткого роздуму спитав Кортец.
Тільки тепер він помітив, що білобрисий князь тримає в руці якусь трубочку.
Бєльський жестом фокусника розгорнув трубочку і підніс Кортецу невеличкий аркуш пергаменту.
— Це титульна сторінка дуже цінної рукописної антології візантійських поетів п’ятого століття, — пояснив він. — Єдиний у світі примірник цієї книги був у бібліотеці царівни Зої, а потім потрапив у руки мого предка, боярина Івана Бєльського…
— Украдений з царської бібліотеки? — грубо запитав Кортец.
— Ні. Подарований царем бояринові Бєльському, — сухо відповів молодий гість. — На звороті аркуша про це є запис.
Кортец з цікавістю розглядав пергамент, у центрі якого золотом і кіновар’ю були зображені меч і серце. Він добре розбирався в образотворчому мистецтві й одразу визначив, що емблему намалював якийсь невідомий, але талановитий художник далекої давнини. Бісерні рядки грецького письма сяйвом обрамляли емблему, а нижче переходили в крупний шрифт з складними заголовними літерами.
Кортец перевернув пергамент: на звороті він побачив вигадливу в’язь старовинного руського письма.
Під цим написом красувалось невеличке креслення тушшю з хрестиком у центрі, а ще нижче знову йшов грецький запис…
— Дозвольте, я прочитаю, — сказав Джейк Бєльський і, не діждавшись відповіді, урочисто, як тропар, проспівав:
— “Боярину князь Івану Бєльському сію грецьку книгу з віршами мирськими жалуєм із книжниці бабки нашої, царівни морейської, ми, Великий Цар всея Русі, щоби він, боярин Бєльський, грецьку грамоту осягнув заради користі царевої. Іоанн. Року від створення світу сім тисяч шістдесят другого травня в четвер двадцять п’ятого дня”. Мій предок, боярин Бєльський, виконав царське веління й оволодів грецькою мовою, — пояснив князь, показуючи пальцем на грецький запис. — Тут він намалював план тайника, де цар заховав усю бібліотеку, успадковану ним від бабки, царівни Зої…
— Тайники! Таємничі підземелля! Ваш предок боярин Бєльський, напевне, захоплювався знаменитим французьким детективним романом Дюшато “Замок змії з перами”, — сказав Кортец. — Але тут лише титульна сторінка… А де ж сама книга?
— Лишилась у Росії в княгині Євгенії Бєльської, уродженої баронеси Ежені де Мерод, — з гідністю заявив Джейк Бєльський. — Крім грецького запису на звороті, тут, на самому титулі, є ще французький напис, який допоможе нам відшукати всю бібліотеку.
— Французький?.. Але ж Іван Грозний звелів бояринові Бєльському оволодіти тільки грецькою мовою!
— Це запис іншого Бєльського. Він зроблений у двадцятому столітті.
Кортец ще раз уважно оглянув аркуш:
— Я не бачу тут ніякого французького напису.
— Я змив його з обережності, — тихо мовив Джейк Бєльський. — Його можна відновити хімічним способом, коли треба буде.
Кортец поклав пергамент на стіл.
— Отже, ваш батько навчив вас, як знайти візантійську бібліотеку? — насмішкувато запитав він.
Джейк Бєльський хвилинку помовчав. Його повіки посилено працювали.
— Думаю, що так, сер, — промовив він нарешті.
— А як вивезти її з Росії, він вас не навчив? — запитав Кортец, іронічно дивлячись на респектабельного юнака, котрий ввічливо і цілком серйозно пропонував йому включитися в якусь незвичайну авантюру.
Після невеличкої паузи Джейк Бєльський скромно відповів:
— Я сподівався, сер, що цього навчите мене ви… Мене в цьому запевнив містер Семюель Грегг.
— Містер Семюель Грегг! — сердито вигукнув Кортец. — Аякже! Він переконаний, що в Росії нічого не змінилось і що бібліотеку Грозного зараз так само легко вивезти, як я колись вивіз звідти знамените Коптське євангеліє…
Молодий гість мовчав.
Настала пауза. Мовчанка тривала хвилин дві. Потім Кортец відсунув од себе пергаментну трубку і рішуче заявив:
— Рукописи — це не моя спеціальність. Зараз я лише організатор виставок витворів живопису. Я приватна особа, мене цікавить тільки живопис, і ні з якими трестами я не бажаю зв’язуватися.
Повіки Джейка Бєльського часто закліпали, і він супроводжував цю сигналізацію найпереконливішим перекладом, на який був тільки здатний:
— Зовсім не обов’язково бути спеціалістом, сер. Я теж нічого не розумію в цих рукописах, Нам треба лише знайти їх і вивезти в Америку. А там уже спеціалісти тресту розберуться в них.
— Вивезти в Америку ми нічого не зможемо.
— Ну що ж, вивеземо у Францію, — бадьоро запропонував Джейк Бєльський.
— Фантастика.
— Чому? — здивувався князь.
