Зорепади - Бережной Василий Павлович (список книг .TXT) 📗
У цю мить на поміст знову вийшов усміхнений Олекса Максименко. Він владно підніс догори свої могутні руки, посмішка його була така чарівна, що в залі знову запала глибока тиша. Олекса кивнув головою до все ще блідого арбітра, ніби дружньо запросив його виконувати свої обов’язки, і почав спокійно, зосереджено, немов нічого й не сталося, натирати долоні магнезією.
Таке випадало на долю небагатьох: двічі за один день побачити, як фіксується на руках атлета фантастична вага! Олекса дочекався команди арбітра, ще секунди зо дві потримав штангу над головою для переконливості і обережно, мов скляну, опустив її на поміст. Глядачі вмить забули про свої агресивні заміри. Вони бачили тільки Максименка, вони вітали чемпіона світу, вони були вдячні йому за нечуваний дарунок — другу бездоганну спробу в двобої з рекордною штангою!..
Несподівано холодний вечір після погожого дня огорнув місто. Івен Тейлор навіть здригнувся, коли над мостом спалахнули яскраві ліхтарі. Нахилився до билець, поглянув униз, почув, як хлюпочуть холодні хвилі. І нараз відчув, як сильно він змерз, як його б’є холодна пропасниця. Крижаний вітер проймав до кісток, і не було, здавалося, сили, здатної зігріти його самого і його захололу душу.
Вже котру годину він блукав незнайомими вулицями, поринувши у свої невеселі думки. Щойно розвіялися на порох, розлетілися в гуркоті сталі його золоті мрії, він зазнав такого удару, якого не міг сподіватися перед поїздкою на чемпіонат світу навіть у найчорніших думках. Мабуть, уже й Сондра знає про нищівну поразку Діка, напевно, ніяк не може збагнути, що ж сталося: адже «Чемпіон» пророкував її синові таку велику славу, а чоловікові не менше визнання. І хоча Дік перевершив заплановане кібером, знайшовся ще сильніший богатир.
І все ж Сондрі трохи легше, вона не бачила всього на власні очі. І якби хоч хтось міг йому пояснити, що зумовило такий успіх Максименка? Які новинки придумали росіяни? Як підвели свого хлопця до цих звершень? Івен чотири роки стежив за його зростанням, міг битися об заклад, що його межа — 460, від сили 470 кілограмів. І раптом такий небезпечний ривок — до 500 кілограмів! Навіть попри дві наглі невдачі — з черевиком у ривку, з опусканням штанги у поштовху, коли Стівенс так хотів допомогти Тейлорам. Стівенс щиро признався: був упевнений, що вдруге Максименко не підніме 275. І тоді б Дік став чемпіоном. Але той підняв, і як підняв!..
Знову налетів порив крижаного вітру, знову пройняв його своїм холодним подихом. До чого ж бісова погода, куди б це сховатися від неї?
Він роззирнувся. З подивом відзначив, що опинився за якусь сотню метрів від готелю, де мешкали учасники чемпіонату. А там зараз банкет… Чи не податися туди? Він змерз, мов той бездомний пес, а там тепло й затишно.
Івен щільніше загорнувся в плащ і подався до готелю — до тепла, до затишку, до людей…
Івен прискіпливо оглянув себе в дзеркалі, старанно поправив зачіску й увійшов до залу ресторану. Столи стояли величезною літерою «П», він одразу ревниво відзначив, що його сина на перекладині літери, де сиділи керівники оргкомітету й федерації, немає. Подумав: звісно, почесні місця для чемпіонів. Однак не було там і Максименка, його могутню постать важко було б не помітити. Івен пошукав очима. Максименко, Дік, ще кілька атлетів сиділи осторонь, у кутку залу.
Перед ними стояли майже порожні карафки з соком та непочаті пляшки вина. Хлопці про щось жваво гомоніли, раз по раз вибухали веселим сміхом.
Тейлор-старший одразу помітив, що його син і Максименко сидять поруч, заглибившись у бесіду, наче не вони кілька годин тому були завзятими суперниками. А втім, яке там суперництво! Як сказали б футболісти, їхній двобій швидше нагадував типову гру в одні ворота.
Цікаво, про що вони там торочать? Треба підійти, послухати. Чи не виказав Дік сімейної таємниці? «Чемпіон» ще мусить залишатися в секреті: Івен Тейлор ще не здався! Він ще знайде шляхи вдосконалення кібера, вони ще здійснять свою велику мрію, вийдуть переможцями над усіма!
Дік і Олекса сиділи в центрі; широченна долоня Максименка лежала на плечі сина. Олекса проникливо говорив:
— Ти ще можеш стати і станеш великим атлетом, Дік. Однак за однієї умови: не покладайся у всьому на свого кібера. Як ви його назвали —«Чемпіон» чи «Рекордсмен»?
— Звідки ти знаєш? — вихопилося в Діка.
— Секрет фірми, — засміявся радянський спортсмен.
— Це справді секрет фірми, — не второпав одразу Дік, а у батька все похололо всередині. — Про це ніхто не знає, ніхто не бачив ніякого кібера…
— Бо його взагалі не існує, — похапцем додав батько.
Почувши голос Тейлора-старшого, Максименко підвівся, ввічливо запросив сісти. В його очах танцювали веселі бісики:
— Припустимо, що не існує. Поставимо крапку на цій розмові. Гадаю, ми знайдемо таку тему розмови, яка не торкається чиїхсь таємниць.
Щось підказувало Івенові, що Олекса змінив тему розмови, аби тільки зробити приємне йому. Насправді ж він дещо знає або принаймні здогадується. Йому закортіло дізнатися, як Максименко, і, мабуть, не він один, здогадався про їхню таємницю, у чому він припустився прорахунку? Івен, вдаючи байдужість, запитав:
— Звідки такі припущення?
— Будемо відвертими до кінця, інженер Тейлор? — не без лукавства сказав Максименко, наголосивши на слові «інженер». І додав: — А можемо перейти в номер, поговорити без свідків. Мені дуже цікаво, адже за фахом я ваш колега.
Тейлор-старший хвильку роздумував, потім буркнув:
— Та давайте вже тут, чого там критися…
У цю мить Івена Тейлора найбільше цікавили його прорахунки та ще те, наскільки вони помітні іншим. Все одно він може стояти на своєму: ніякого кібернетичного тренера нема та й годі. До речі, правила спортивних змагань не забороняють використовувати різні прилади, навпаки — наукові новинки всіляко заохочуються у всіх видах спорту.
Максименко сів поруч з старим атлетом. Підійшов тренер Олекси Головач, опустився в крісло напроти Тейлора, тепло всміхнувся, мовив:
— Івен, вибач, але ми ще під час розминки здогадалися, що твій Дік — типова дитина кібера. Сам знаєш: таких старих зубрів, як ми з тобою, важко обвести навколо пальця.
— Може, ближче до діла? — нетерпляче попросив Івен.
— А чому б і ні? — погодився Головач. — Так спокійно розминатися, та ще й з секундоміром, так впевнено виходити до величезної початкової ваги може тільки атлет, який наперед твердо знає свій результат, безмежно вірить залізному авторитетові кібернетичного тренера — найкращого, єдиного у світі, який ніколи не помиляється, все визначає до грама, планує вагу для кожного підходу. Хоча, як нам здається, наприкінці ти все-таки зрадив настанові кібера, пустився на авантюру…
Івен нервово сіпнувся, Головач поклав свою руку на його:
— Не треба, Івен. Я медик, ти добре знаєш. Та й мені ще з часів нашого суперництва не давали спокою можливості кібернетики у нашій справі. Для початку ми користувалися звичайними комп’ютерами, потім вдалися до пошуків. І дещо таки знайшли, хоча, як і ти, не рекламуємо своїх винаходів. Будеш у нас — завітаєш до тренувального залу, побачиш наших чудових помічників. Це прекрасні штуки — кібери, ми дуже поважаємо їх, без них останні роки, як то кажуть, ні кроку…
— Он воно що! — гірко зітхнув Тейлор-старший.
Виявляється, його вже випередили в тій справі, в якій він вважав себе мало не піонером! І він нікого не здивує геніальним творінням рук своїх!
І він запитав Головача:
— Отже, твій Олекса — також дитина кібера?
— Не зовсім, хоча значною мірою і він завдячує успіхом кіберові, — розсміявся Залізний Пітер. — Думаю, що наші шляхи розійшлися в головному — у методиці тренування.
Він умовк, не знаючи, вести далі цю делікатну і, можливо, неприємну розмову чи не варт. Івен заохочуюче кивнув головою — йому хотілося знати все.
— Розумієш, у нас тренують спортсмена в колективі. Кібери лише допомагають нам. Ми переконані, що навіть найкращий, найдосконаліший кібер може далеко не все. Йому непідвладні, наприклад, емоції, йому ніколи не пізнати, що таке піднесений душевний стан. А це так багато важить у нашій справі!
