Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович (лучшие книги .txt) 📗
Комета перетворилась в іскристу цяточку, що все зменшувалась і, нарешті, зовсім згасла. Найдалекозоріші люди ще деякий час розрізняли в біноклі і труби рухому зорю, що швидко мерехтіла серед нерухомих, але незабаром загубили її з очей.
Перший “Ноїв ковчег” покинув Землю..”
Частина друга
В СВІТІ НЕВАГОМОГО
І. ПОЧАТОК ПОДОРОЖІ
МАЛО НЕ СТАВ ЇЇ КІНЦЕМ
У момент вибуху Цандер пережив дуже дивне, незвичайне відчуття, наче по його тілу пройшла теплова хвиля, від якої воно стиснулось, ущільнилося, напружилось. Стіни запобіжного ящика надавили на налиту в нього воду. Вода стиснулася, передаючи вібрацію скафандру, повітрю і потім тілу Цандера.
Він спробував поворушити ногами, руками; рухи у воді були повільні, зв’язані щільним середовищем, але це вже було зовнішнім гальмуванням. Нерви й м’язи діяли нормально.
— Алло, Цандере, як ви себе почуваєте? — залунав у телефонній трубці голос інженера, що вів другу буксирну ракету.
— Чудово, — відповів Цандер. — Як справи?
— Головна буксирна ракета вже витратила пальне і відчалила. Полліт добре впорався з завданням, правда ж? Ви навіть не помітили. Зараз я підсилю роботу мотора своєї ракети. Ви відчуєте збільшення прискорення. Ну, як?
— Так, відчув, — відповів Цандер. — Перед тим, як ви залишите нас, скажіть за секунду, щоб я міг трохи змінити напрям ракети. Інакше наш “Ковчег” може наскочити на вас. Коли я увімкну дюзи, “Ковчег” зробить добрий стрибок.
— Єсть! — коротко відповів інженер. І через деякий час сповістив: — Відчалюємо. На все добре. Сподіваюсь, до скорої зустрічі. Якщо…
Але останніх слів Цандер не почув. Ракета, очевидно, вже відділилася од “Ковчега”, розірвавши при цьому телефонний провід. Цандер повернув маховичок. Одразу запрацювали п’ять дюз “Ковчега”. Знову вібрації. Ще поворот. П’ять нових дюз почали вивергати продукти горіння. “Уявляю, як погано почували б ми себе при такому скаженому прискоренні без наших гідро амортизаторів, — подумав Цандер і натиснув на важіль. — Що таке? Ракета не змінює напрямку польоту?”
— Алло, Гансе! Алло, Вінклере!..
Мовчанка. Невже з ними щось трапилось?
“Ковчег” може наздогнати буксирну ракету, і тоді вони зіткнуться…
Цандер поспішно повернув маховичок назад, ще й ще, поступово вимикаючи дюзи. П’ять, три, дві… Досить. Небезпека зіткнення минула. Ще кілька секунд, і буксири, знизившись, відкриють шлях для “Ковчега”. Тоді можна буде знову прискорити політ. Але Вінклер, Ганс… Цандер швидко відкриває кришку ящика, виходить з нього, скидає каучуковий костюм і поспішає в другий кінець ракети.
Прискорення польоту ще значне. Тільки-но Цандер вийшов з води, він відчув, як тіло його враз дуже обважніло. Ніби на голову йому наділи важкий залізний шолом, до рук і ніг прив’язали по чавунному ядру.
Цандерові доводилося докладати великих зусиль, щоб рухати руками і ногами. Його оточувало повітряне середовище, більш розріджене, ніж на Землі, — адже в ракеті була лише одна десята нормального атмосферного тиску. А проте Цандерові здавалось, що він пересувається в середовищі з величезним опором, наче у в’язкому болоті, в яке він провалився з головою. Цандер не дійшов ще до кают-компанії, а вже весь спітнів і важко дихав. “Треба було б мені вимкнути ще одну дюзу”, — подумав він.
Усередині ракети було нерухомо і тихо. Глухо гудів мотор інжекторів, які подавали пальне. Безповітряний простір не передає звуків, і вибухів газів не було чути. Ракета летіла з швидкістю, що перевищує швидкість поширення звуку. Мирно світили електричні лампочки. Здавалося, ракета стоїть ще на своєму стартовому майданчику, а не летить з космічною швидкістю у простір.
Двері в каюту леді Хінтон були напіввідчинені, і Цандер мимохідь заглянув, що там робиться. Купи поспіхом накладеного багажу, і посередині кімнати — довгий, великий ящик, в якому лежала леді. Але Цандерові було не до неї. Він поспішав до своїх товаришів.
Дорога здавалася безмежно довгою. Задихаючись, Цандер пройшов кают-компанію, добрався да каюти Стормера і, похитуючись, зупинився, щоб перевести дух. Невже у нього не вистачить сил дістатися до корми?.. Дурниці! Треба тільки міцніше взяти себе в руки. І він знову почав переставляти свої свинцеві ноги.
Каюта Маршаля… Шнірера… Що це?.. У Цандера запаморочилася голова. Він ухопився за стіну, але вага чавунного тіла давила його. Цандер упав. Він стиснув зуби, неймовірним зусиллям волі оволодів собою, щоб не втратити свідомість, і поповз, відчуваючи присмак крові в роті.
Так, повзти було легше, ніж іти! Але свідомість тьмарилася… Страшні думки роїлися в голові. Невже Ганс і Вінклер загинули?.. А якщо, зараз загине й він, то весь “Ковчег” перетвориться на летюче кладовище…
Невідновлюваний кисень вичерпається. Пасажири один за одним задихнуться в своїх “домовинах”. Вісімнадцять трупів літатимуть у “Ковчезі”. Потім скінчиться і пальне моторів. Ракета рухатиметься за інерцією. Але силу земного тяжіння ще не переборено. Що станеться з ракетою? Чи, може, вона попала в сферу притягання Місяця? Ні, рано. Найімовірніше, ракета літатиме навколо Землі, як її новий супутник… Мертвий супутник з мертвими тілами. “Тьху, хай тобі бісі Лео Цандере, ти повинен доповзти! В кормовій частині ракети, як і в капітанській рубці, є апарати керування. Там можна змінити роботу дюз. Повзти, повзти!..”
Ось, нарешті, і каюта номер два — Гансова. Двері, на щастя, відчинені. Каюта порожня. Ящик одкритий… На підлозі валяється скафандр. Що з ними?..
Цандер збирає останні зусилля. Він уже не повзе, а посувається вперед судорожними рухами викинутої з води риби. Остання каюта… Цандер вповзає в неї.
Посеред каюти стоїть відкритий ящик. У ньому напівлежить Вінклер. Ганс у водолазному костюмі з непокритою головою лежить, поклавши руки на плечі Вінклера, мов Ромео над труною Джульєтти.
Першою думкою Цандера було: повзти до них і спробувати очутити їх. Але, згадавши пре причину їхнього хворобливого стану, Цандер, збираючи останні сили, поповз до останньої, кормової, каюти. Він знову відчув присмак крові в роті. Регулятор був лише за кілька кроків од нього. Ще одне нелюдське зусилля… Засипаний землею почуває себе, мабуть, не гірше… Рука повільно тягнеться до маховичка…
Лампочка світить над головою. Де він? Що сталося?.. Цандер ледве пригадує… Капітан піднімає руку вгору. Намагається підвестись і тільки від однієї цієї спроби злітає вгору, відштовхнувшись рукою од підлоги. Отже, йому все-таки вдалося вимкнути мотори. Свідомість цілком повертається до нього. Думка працює надзвичайно швидко і чітко. Скоріше на допомогу Ганеові і Вінклерові.
Цандер поспішає вибратися з каюти, але це не так легко. Нема більше роботи моторів, ракета летить за інерцією, а це те саме, що падати з висоти. Тіла втрачають свою вагу. Цандер, відштовхуючись од стін, метається по каюті, мов більярдна куля від лузи до лузи. Нарешті, йому пощастило ухопитися за ремінець біля стіни. Перебираючи ремінці, він швидко виходить з каюти, чіпляється за стіни коридора, “залазить”, мов на дах, в каюту Ганса.
Фінгер уже самостійно сидить на підлозі і дивиться на Цандера, як людина, що тільки-но прокинулась. Вінклер лежить ще непритомний. Його невидющі очі напіврозплющені, тонка цівочка крові застигла біля рота. Ганс схоплюється на ноги, в ту ж мить летить до стелі, ударяється головою, летить униз, знову вгору і так стрибає, наче іграшковий чортик в скляній банці, поки Цандер, який пробрався до нього, не хапає його за ногу.
