Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович (лучшие книги .txt) 📗
IV. В ПОЛОНІ У МАШИНИ
Після сніданку частина пасажирів зібралася в кают-компанії. Туди прийшов і Цандер. Усі глянули на нього з острахом. У капітана було багато справ, щоб приходити сюди просто побалакати. Очевидно, в нього якісь нові ідеї.
— Десята година ранку. Як пізно сьогодні я поснідав! — сказав Стормер, подивившись на свій золотий годинник.
— За годинником Стормер-Сіті, — зауважив Цандер.
— Що ви хочете цим сказати? — спитав Стормер.
— Те, що ваш годинник тепер не відповідатиме земному. Та й на Землі не скрізь однаковий час. В Америці, в Стормер-Сіті, зараз близько десятої години ранку. На протилежній точці земної кулі — десята вечора. В третьому місці — інший час. Земля обертається, ми летимо, яку ж точку Землі ви збираєтесь взяти для визначення часу тут, на ракеті? Все це умовно, відносно. >
— Як же ми визначатимемо дні, години?
— Наш організм звик до зміни дня і ночі, звик відпочивати і не спати. Тому поки що лічитимемо по-земному: дванадцять годин для дня І стільки ж для ночі.
— Доведеться вести наше літочислення з моменту відльоту? — спитав Стормер.
— Цілком правильно. Нам доведеться вести умовний час і літочислення.
Несподівано пролунали вибух і крик кухаря. Цандер кинувся на кухню. Коли він повернувся, Стормер спитав:
— Що сталося?
— У Жака вибухнув герметичний бак, в якому кип’ятили воду. Добре, що в цю мить він вийшов з кухні, інакше його обварило б парою. Доведеться ще раз проінструктувати нашого кока.
— А містер Пінч уже думав, що ми зіткнулися з метеором.
— Імовірність, рівна нулю, — відповів Цандер. — У найгустіших потоках метеорів, наприклад у Леонідах, крупинки розсіяні так, що відстань між ними дорівнює в середньому ста кілометрам. Можна підрахувати, що в середньому ракета повинна мандрувати п’ятсот років, поки зустріне хоч один метеор. Пробачте, але я більше не маю часу розмовляти з вами про це і хотів би поговорити зараз про важливіше.
Всі насторожилися.
— Подорож в ракетному кораблі для пасажира, зрештою, нудна справа, — почав Цандер здалеку. — Все те саме небо і ті самі зорі. Треба чимось заповнити ваш час, інакше він для вас повзтиме надто повільно…
— На це ми не скаржимось. Після гарячки земних справ відпочити навіть конче потрібно, — поспішив відповісти Стормер, подумавши: “Он він куди хилить! Йдеться до трудової повинності. Не для того я витратив мільйони і полетів на цьому кораблі, щоб стати батраком Цандера”.
Догадався і Маршаль.
— У-у м-мене виразка шлунка… Я інвалід.
— А в мене задишка, подагра, склероз серця, — поквапився застрахувати себе ще раз Стормер.
— Думаю, для кожного з вас знайдеться таке діло, яке нізащо не відіб’ється “а вашому здоров’ї, — відповів Цандер. — Адже на Землі з вашими хворобами ви досить інтенсивно працювали. Робота, яку я запропоную вам, буде набагато легша. Вона не потребуватиме ні нервового, ні надто великого розумового напруження. Робота легка навіть для інвалідів.
— Відмовляюсь! Принципово!
— Може, бароне, ви принципово відмовитеся і їсти? — спитав Цандер.
— Що за безглузде запитання? Пр-р-р-продуктами ми нібито забезпечені?
— На який час? І скільки часу триватиме наша подорож? Цього ніхто не може сказати.
— А-але ви ж самі казали, що можете примусити події на Землі відбуватися з більшою швидкістю. Може, протягом двох ракетних місяців від наших ворогів лишиться попіл, і ми повернемося на Землю?
— Я ще не закінчив регулювання двигуна з внутрішньоатомною енергією. Треба подумати про майбутнє, про влаштування кругообігу речовин, який забезпечив би нам харчування на невизначено довгий строк. Недарма ж ми взяли з собою в розібраному вигляді оранжерею. Крім того, треба встановити сонячний двигун, телескоп. Роботи багато, і нам з Гансом Фінгером і Вінклером не впоратися самим.
— Бракує тільки, щоб я поліз на дах садити город! — запально вигукнув Стормер.
— Це зроблять інші, молодші й дужчі, — відповів Цандер. — Але ви чудово можете доглядати оранжерею, стежити за роботою деяких апаратів, робити записи, навіть деякі підрахунки. Одне слово — я дам вам певне завдання, розклад робіт і вашого робочого дня та інше.
— Тривалість робочого дня, відпустки, розмір заробітної плати, може й штрафи за прогули? — спитав Стормер.
Цандер знизав плечима і відповів:
— Я маю справу з дорослими людьми. Отже, подумайте, панове, і сьогодні дайте мені відповідь. Я не хочу примушувати вас, але й не відмовляюся од своєї пропозиції.
Він вийшов.
Усі сиділи здивовані, поглядаючи одне на одного.
— Ми йому покажемо, як командувати нами! — козирився Пінч.
— Так, становище треба змінити, — пробурчав Стормер. — Чому власне, Цандер узяв на себе роль якогось диктатора? Ну, він капітан, припустімо. Але хіба ми не подорожували в добрі старі часи на океанських пароплавах, хіба ми не знаємо прав капітана? Нам слід подумати про форму правління, так би мовити. Необхідна верховна влада, яка розв’язувала б усякі питання і конфлікти. Чому б мені, наприклад, не бути президентом?..
— X… або мені?
— Або обрати леді Хінтон королевою, а нас — її міністрами! — з усмішкою запропонував Блоттон.
— Не те. Не так! Не в тому річ! — несподівано, як завжди, почав Шнірер. — Ви зараз шукаєте виходу, не знаходите і не знайдете його. Ви обвинувачуєте Цандера в узурпації влади. Але справа не тільки в ньому, справа в машині. Вона бог, що поневолив нас а Цандер тільки верховний жрець її. З того часу, як ви ступили на цю потвору, на цю літаючу машину, ви стали її рабами Вона примусить вас працювати на неї, служити ш. Ми копошимося, мов хробаки, в її череві…
— Як Іона во чреві кита, — пожартував Стормер.
— Машина калічила людей на Землі і калічитиме тепер вас, якщо ви не знищите її, коли прилетите на нову землю.
— Ну на новій землі ми зможемо примусити працювати біля машин інших, як робили це й на старій. Хай працюють цандери, ганси, вінклери, мері, жаки та їх нащадки. А ми будемо й там користуватися тими вигодами, які дають машини і від яких я нізащо не відмовлюсь, — заперечив Стормер.
— О безодня нерозуміння! — фальцетом закричав Шнірер. — Та невже ви й досі не розумієте, що машини загрожують не тільки тим, хто ходить біля них? Машини породжують робітників, робітники несуть з собою революцію, а революції загрожують вам і знищують усіх вас. Усяка машина вже вагітна вашою смертю, вашим знищенням. Розумієте?
— Що ж ви пропонуєте зробити?
— Геть машини! Геть це породження пекла, ці потвори, що несуть смерть! Ближче до природи, до природного життя первісних людей! Тільки природа може зробити людей справді вільними і рівними.
— З-зараз треба одне: негайно оголосити протест, піти до Цандера і сказати, що ми н-не працюватимемо! Ми пасажири, а не слуги! Хай Цандер не забуває про це. Ми збудували цей “Ковчег”, він наша власність, л ми будемо на ньому господарями, а не чорноробами. Так і передайте Цандерові, містере Пінч. Ідіть же!..
V. ПРО ПОГАНО ВЛАШТОВАНИЙ КОСМОС,
ПРО ВІДНОСНИЙ РУХ ТА ІНШІ РЕЧІ
Якось після вранішнього чаю Шнч, звертаючись до Цандера, сказав:
— Коли ж ми будемо встановлювати дзеркальний телескоп? Час уже нам зробити й вилазку з ракети…
— Та хоч би й сьогодні, — відповів Цандер. — Ви пристебнете до тіла портативні ракети, але не запускатимете їх, поки я не вийду до вас разом з Вінклером. Нам треба ще закінчити огляд мотора. Гансе, ви можете йти на установку. Ми впораємося без вас. Отже, для початку п’ять слідопитів вирушать уперше досліджувати світовий простір і встановлювати телескоп, — усміхаючись сказав Цандер.
— Надінемо ефіролазні костюми, візьмемо частину дзеркал, і в дорогу! — вигукнув Пінч.
