Таємниця двох океанів - Ткач Д. (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
— Якраз тут був наш «Піонер», — тихо сказав зоолог і, немов згадавши, швидко повернувся до капітана. — А Горєлов так настійливо вимагав, щоб підводний човен лишився на місці… Яке щастя, що ви не послухали його!
Ніхто не відповів.
Капітан стояв біля столу з стиснутими кулаками, подавшись вперед, до екрана, і не зводячи з нього очей. Його ніздрі роздувалися, побілівши від прихованого внутрішнього хвилювання. Нарешті він різко і сухо стукнув кістяшками стиснутих в кулак пальців по столу і повернувся до зоолога та лейтенантів:
— Ви кажете, вулкан? Вибух? — запитав він дзвінким від збудження голосом. — Тут було бомбардування! Ви розумієте? Бомбардували наш підводний човен, нашого «Піонера».
І, немовби зразу відчувши себе в розпалі бою, він рвучко кинув лейтенантові Кравцову:
— Підняти обидва розвідники над поверхнею океану! П'ять підйомів на хвилину! Висота підйомів — десять метрів! Стежити за небосхилом!
Поки лейтенант, ледве встигаючи, швидко працював штурвалами розвідників і клавішами щита управління, капітан повернувся до телефонного щитка і натиснув одну з його кнопок.
На екрані телевізора, що засвітився, з'явився відсік носової гармати. Головний акустик Чижов сидів у своєму кріслі блідий, але спокійний, уважно дивлячись на екран телевізора, де з'явилося відображення капітана.
— Приготуватися до бою! — долетів до Чижова владний голос капітана. — Ціль — метал, органіка, скло. Літаки або судно. З водяного середовища — в повітряне. Відстань і кут — по екрану. Чекати моїх наказів!
В цю мить купол екрана одразу посвітлів, на ньому з'явилося чисте голубе небо над спокійним океаном, кілька розрізнених хмаринок в зеніті, осяйна жовта пляма сонця, що хилилося до заходу, далекий круговий горизонт і трохи вище над ним, на заході, три крихітних хрестики, а під ним хвиляста димна смуга, яка стелилася майже по самій лінії горизонту.
— Ворога видно, — почувся з екрана телевізора спокійний голос Чижова… — Три літаки і під ними, мабуть, їхня база. Під таким кутом ультразвукова гармата не візьме цілі Необхідно наблизитись.
Це було ясно й самому капітанові. Однак ніяких розпоряджень про переслідування ворога від нього не надійшло. Після хвилинного вагання, протягом якого поверхня океану зникла і знов з'явилася на екрані, він провів рукою по голові і промовив:
— Відставити ультразвукову гармату!
Обидва лейтенанти дивилися на свого капітана очима, сповненими подиву і гніву.
— Товаришу командир! — промовив нарешті старший лейтенант Богров, видимо з величезним зусиллям намагаючись надати своєму голосові якнайбільше стриманості. — Ви цілком праві. Мені соромно, що я сам про це не догадався. Нас бомбардували. Нас хотіли знищити… Без будь-якого приводу з нашого боку. І ви лишите безкарним цей мерзенний напад? Нам досить півгодини, щоб від цих бандитів лишився один пил!
Капітан тепло посміхнувся.
— Я вас розумію, товариші. Я цілком поділяю ваше обурення. Але для нас найважливіше — не виявити ні себе, ні нашого озброєння до вирішального моменту, який, може, настане, коли ми прибудемо до Владивостока. Якщо ворог думає, що він знищив нас, тим краще: може, він заспокоїться і припинить переслідування. Наше завдання, наш обов'язок перед батьківщиною полягає в тому, щоб довести підводний човен в цілковитій таємниці, справним до призначеного строку у Владивосток. Таємницю, очевидно, повністю зберегти не вдалося. Але як наші точні координати стали відомі ворогові, зозсім не розумію.
— Я знаю… — несподівано почувся слабий голос.
Всі різко повернулися до дверей і з здивуванням побачили тонку постать Павлика в білій довгій, майже до п'ят, сорочці. Спираючись на дверну раму, Павлик стояв з напівопущеними повіками і немовби сонно дивився вперед, крізь капітана, крізь стіну центрального поста, крізь товщину океанських вод — кудись в незрозумілу, невідому далечінь.
— Я тепер розумію, — повторив він тихо, наче засинаючи. — Він все мені пояснив. Координати — це… це… визначають положення точки… точки в просторі… Це мені пояснив…
Він говорив втомленим, згасаючим голосом, опускаючись все нижче і нижче, і коли, майже зовсім уже зсковзнувши, падав на підлогу, гуркіт дверей, які відкрилися поряд, заглушив його останні слова. З диспетчерської головного механіка вискочив Горєлов і кинувся до Павлика, голосно кричачи:
— Павлику, голубчику! Як ти сюди потрапив?
Він підхопив Павлика, що падав, підняв своїми дужими руками і, притискуючи до грудей, поніс його, знепритомнілого, повз свою диспетчерську, повз диспетчерську головного електрика, через біологічний кабінет в госпітальний відсік.
Слідом за ним поспішив зоолог, який перший отямився під час цієї несподіваної сцени. В центральному посту кілька секунд панувала мовчанка.
— Налякав же він мене своєю появою! — сказав, нарешті, старший лейтенант Богров.
— Так… — поволі промовив капітан, продовжуючи дивитися на двері. — Але чому це раптом потрібно було комусь пояснювати йому про координати?
Він повернувся до лейтенанта Кравцова і діловитим тоном продовжував давати розпорядження:
— Відвести підводний човен на п'ятдесят кілометрів від місця його колишньої стоянки. На цій відстані крей-сирувати в різних напрямах, не зупиняючи корабля. Стан тривоги відмінити. Обох розвідників лишити на поверхні. Стрибки — не частіше п'яти на хлилину. Висота стрибків — не більше трьох метрів. При появі чогось підозрілого обережно стежити з допомогою розвідників і викликати мене. Майте на увазі, товариші: ми повинні тепер бути безперервно на сторожі! Нас шукають. За нами якимсь чином стежить хитрий, сильний і підступний ворог. Ні на хвилину ми не повинні забувати, що десь на нас вичікує цей ворог, десь готує нам пастку. Ми повинні бути тепер особливо обережні і до всього готові. Це необхідно передати всьому екіпажу підводного човна, всім членам наукової експедиції. Через дві години, якщо все буде спокійно, я відправлю всіх наукових працівників і частину команди збирати вціліле після бомбардування майно експедиції. Після закінчення робіт ми залишимо це неблагополучне місце і підемо далі своїм маршрутом.
Частина друга
ТАЄМНИЦІ ОКЕАНУ
Розділ І
ЕКСКУРСІЯ
Якщо подивитися на карту рельєфу дна Атлантичного океану, з світлоголубою каймою мілководдя вздовж берегів трьох континентів, з широкими синіми смугами великих глибин і густосиніми плямами найглибших місць океану, — одразу впадає в око довга голуба стрічка середніх глибин. Тримаючись середини океану і майже точно слідуючи за звивистою лінією берегів обох Америк ця стрічка безперервно тягнеться від північних границь океану біля острова Ісландія до південних, де його води зливаються з водами Антарктики.
На екваторі в стрічку врізається густосиня довгаста як артилерійський снаряд, пляма однієї з найглибших западин Атлантики. У вершині цієї западини знаходиться відома Романшська яма, яка немовби змушує голубу смугу надломитися і круто повернути з екватора прямо на південь. Ця голуба стрічка являє собою відомий Атлантичний підводний хребет, або поріг. На дві-три тисячі метрів підноситься він над рівним, ледь пологим дном океану, що лежить по обидва боки хребта на глибині п'яти-шести тисяч метрів від поверхні.
Іноді в цих синіх улоговинах трапляються густосині плями ще більших глибин — в шість, сім і навіть понад вісім тисяч метрів.
Що ж являє собою цей підводний гірський хребет? Чим він схожий і чим не схожий на гірські ланцюги континентів? Яке значення має він в розподілі температури і солоності глибинних вод? Як впливає він на напрям поверхневих і придонних течій? Чи однакові умови глибинного життя по обидві сторони — східну і західну — цього хребта?
