Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗
В кількох вікнах циліндричного тулуба зорельота з’явилось світло. Северсон здригнувся. Тільки зараз він повністю усвідомив важливість ситуації. Ця металева будова, що стоїть перед ним, буде протягом багатьох років його єдиним світом. За кілька годин зникне з очей люба Земля, а він з Аленою й друзями опиниться серед нескінче-ної темної ночі. Досить маленької похибки в розрахунку — і всі рухнуть у провалля, звідки нема вороття…
Цаген підвівся з крісла і легенько поклав йому руку на плече:
— Чи впізнаєте себе? — запитав він, показуючи альбом з карикатурою. — Лоб я вам намалював трохи вугластішим, дещо підняв ніс і трішки збільшив рот. А в усьому іншому неначе точно дотримувався дійсності…
Северсон з хвилину дивився на малюнок мовчки. Потім примусив себе посміхнутись:
— Навіть не припускав, що сиджу тут для вас натурщиком…
— Малювання мене заспокоює. Забирає всю мою увагу, так що мені не лишається часу на зайве хвилювання. Коли полетимо, то буде зовсім інша справа. Матимемо стільки роботи, що швидко забудемо про тугу за батьківщиною.
Северсон з вдячністю подивився на Цагена. Він добре зрозумів, що той хоче підбадьорити його в такій делікатній формі.
Коли було завантажено останній ящик, великі металеві двері гіганта зачинились, і на його вершині засяяло червоне світло. Члени екіпажу, що чекали на цей сигнал уже в скафандрах, поспіхом ще раз обійнялись з проводжаючими, прикріпили шоломи і попрямували до корабля. На сходах Северсон зустрівся з праплемінником.
— Вгору на небо, дядечку! — весело вигукнув Олаф і взяв свого родича під руку. — Дуже шкодую, що Навратіл не призначив вас до мене в електростанцію. Нам працювалося б веселіше. А тепер будемо бачитись лише коли-не-коли.
— Так, дуже прикро, любий праплемінничку! — іронічно зауважив Северсон і, не озираючись, піднявся головним коридором до кабіни управління, де на нього чекала Алена.
В кабіні відбувалась жвава розмова.
— З’єднайте мене, прошу, з усіма службовими приміщеннями, я хотів би пересвідчитись, що все гаразд, — попросив Навратіл Мадараша, який сидів у зручному кріслі біля пульта управління корабля.
На шерензі екранів поступово з’являлись обличчя усіх членів екіпажу на своїх постах у “Промені”.
— Ще раз нагадую розклад першої зміни: капітаном буде Молодінова, головним пілотом — Мадараш, головним спостерігачем — Цаген, за контролем пального пильнує Шайнер. Зв’язок з Землею підтримуватиме Мак-Гарді. Через шість годин їх повинні змінити Чан-су, Вроцлавський, Губер, Фратєв та Ватсон. Доки не покинемо нашу Сонячну систему, всім бути напоготові!.. — Навратіл глянув на годинник. — За сорок п’ять хвилин стартуємо. Тож маємо ще досить часу, щоб спокійно перевірити всі апарати. Сім раз відмір, один раз відріж! — адже так гласить старовинна приказка. Ми втрьох поки що вільні, — звернувся він до Алени та Северсона. — Огляньмо весь корабель, чи не забули чого. За годину вже буде пізно.
Вони зійшли головним коридором до лабораторій, розташованих у великій кулі в голові гіганта. В обсерваторії застали академіка Ватсона; він саме перевіряв, як працюють радіотелескопи. Побачивши відвідувачів, Ватсон підвівся і вийшов їм назустріч.
— Ну, дотримав я слова? — запитав він з викликом. — Признайтесь, товаришу Навратіл, що ви до останньої хвилини не вірили, що полечу з вами.
— Якщо казати правду — не вірив! — посміхнувся Навратіл. — Я знав, що ви вмієте захищати свої переконання послідовно, але що в своїй суперечці підете так далеко…
— Цього вам навіть і не снилось, правда? — перебив його Ватсон. — Помиляєтесь. Дуже помиляєтесь. Для мене ніколи не йшлося, і тепер не йдеться про суперечку. Я просто захищаю те, в чому непохитно переконаний. Поки що ви мої погляди спростували лише в одному: довели, що ракета витримає половину швидкості світла. Хай, визнаю свою помилку. Але ж я, однак, цікавлюсь, як цю швидкість будемо витримувати ми, люди. А ще більше мене цікавить, які створіння ми знайдемо на планеті Ікс. Боюсь, що будемо розчаровані обидва. Крім того, на нас, мабуть, чекають багато сюрпризів, про які ми й гадки не маємо.
— Це — риск кожної експедиції, — знизав плечима Навратіл.
— Боюсь, що занадто великий риск… Хіба з нас не досить тих блискучих результатів, яких наука досягла?.. Ми оволоділи атомною енергією, продовжили людське життя до ста п’ятдесяти років, навчились передбачати і знешкоджувати стихійні лиха, штучно виготовляти їжу і змінювати елементи, виводити нові породи тварин. Ми проникли в глиб морів і у Всесвіт. Незабаром оволодіємо погодою. Хіба нам цього не досить, щоб жити на Землі спокійно й заможно?.. Чого нам бажати ще?
— Проникнути глибше в Космос і розкрити нарешті таємницю виникнення Сонця й Галактики; встановити подальші закони розвитку матерії; навчитись володіти не тільки поверхнею Землі, але й усією земною кулею, щоб мати змогу пересунути її в критичну мить кудись у вигідніше місце Всесвіту…
— Гаразд, побачимо, — посміхнувся Ватсон. — Ми з вами на одному кораблі, і нас пов’язує спільна доля. Сподіваюсь, ви про це не шкодуєте?
— Чому б я мав шкодувати? — здивувався Навратіл. — Навпаки, поважаю вас і переконаний, що незважаючи на розходження в поглядах, ми йдемо однією дорогою.
Навратіл, Алена і Северсон попрощалися з Ватсоном і продовжували огляд “Променя”. Вони побували в радіолокаційній станції, оглянули телевізійні передавачі, гравіметри та астротелевізори, потім опустились з голови корабля до його тулуба.
Два горішні поверхи були поділені на невеликі приміщення, що служитимуть за жилі каюти. Дотепна конструкція меблів свідчила про бажання конструкторів заощадити кожен квадратний сантиметр площі; м’яка пружна пластмаса, якою було обтягнуто стіни та окремі предмети, мала захищати астронавтів від зайвих ударів при несподіваних поштовхах.
Нижчий поверх становив собою великий круглий зал. Телевізори, бібліотека та квіти свідчили, що тут члени екіпажу будуть проводити свій вільний час.
Під клубом були розташовані кухня та хімічні лабораторії. Тут командуватиме Алена.
Інші приміщення корабля Северсона мало цікавили. Він знав, що там — склади кисню, які забезпечуватимуть оновлення повітря, та склади пального, але загалом там було надто багато пристроїв, яких він досі не розумів.
Зате атомну електростанцію він полюбив ще під час монтажу. Беручи участь у роботі над нею, він вважав, що це й його дітище. Однак присутність праплемінника Дітріхсона зіпсувала йому настрій. Він перевів подих лише тоді, коли огляд корабля повністю закінчився і вони зайшли до кабіни управління.
Молодінова, Цаген і Шайнер уже сиділи разом з Мадарашем на своїх місцях.
— Прив’яжіться, за шість хвилин стартуємо! — нагадала Молодінова, навіть не підвівши очей від контрольних апаратів.
Северсон сів у крісло поруч Алени і почав затягувати запобіжні пояси. Раптом його рука торкнулась якоїсь кульки в кишені комбінезона.
“Що це може бути, адже я нічого туди не клав?” — майнула в нього думка.
Він витяг згорнутий у кульку папірець.
Северсон запитливо глянув на Алену. Вона саме дивилась у протилежному напрямку і не помітила його знахідки. Тоді Северсон розгорнув папірець і, на свій превеликий подив, прочитав: “Братство сильної руки” проти вашої участі в польоті. Застерігаємо: краще відмовтесь!”
Северсон швидко засунув листа до кишені. Це було зроблено вчасно, бо Алена повернула голову і запитала тихо:
— Ви раді, що ми летимо разом?
— Так, радий і дуже! — кивнув він і, почуваючи, що ного слова прозвучали не досить переконливо, зразу ж додав: — Ви навіть не уявляєте, який я щасливий, що ми не розлучились. Я боявся б за вас…
— Бажаємо вам успіхів у вашій подорожі та щасливого повернення! — пролунало з репродуктора. — Прийміть привітання від усього людства і вітайте від нашого імені далеких сусідів на планеті Ікс!
