Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Толстой Алексей Николаевич (читать книги полностью без сокращений бесплатно txt) 📗

— А що це таке, Роллінг?

— Те самісіньке кам’яне вугілля. Бензол (C6H6) змішаний при вісімдесяти градусах з азотною кислотою (HNO3), дає нітробензол. Формула нітробензолу — C6H5NO2. Коли ми в ній дві частини кисню O2 замінимо на дві частини водню H2, тобто коли ми нітробензол почнемо поволі розмішувати при вісімдесяти градусах з чавунними ошурками, з невеликою кількістю соляної кислоти, то матимемо анілін (C6H5NH2). Анілін, змішаний з деревним спиртом при п’ятдесяти атмосферах тиску, дасть диметил-анілін. Далі викопаємо величезну яму, оточимо її земляним валом, всередині поставимо сарай і там здійснимо реакцію диметил-аніліпу з азотною кислотою. За термометрами під час цієї реакції ми спостерігатимемо здалеку у підзорну трубу. Реакція диметил-аніліну з азотною кислотою дасть нам тетрил. Оцей тетрил — справжнісінький диявол: з невідомих причин він іноді вибухає під час реакції і розтрощує на порох величезні заводи. На жаль, нам доводиться мати з ним справу: оброблений фосгеном, він дає синю фарбу — кристал-віолет. На цій штуковині я заробив гарні гроші. Ви поставили мені забавне питання… Гм… Я вважав, що ви ліпше розумієтеся на хімії. Гм… Щоб приготувати з кам’яновугільної смоли, скажімо, облаточку пірамідону, котрий, скажімо, зцілить ваш головний біль, треба подолати довгий ряд сходинок… На шляху від кам’яного вугілля до пірамідону, чи до флакончика парфумів, чи до звичайного фотографічного препарату лежать такі диявольські речі, як тротил і пікринова кислота, такі чудові штуки, як бром-бензилціанід, хлорпікрин, ди-феніл-хлор-арсин і так далі і так далі, тобто бойові гази, від яких чхають, плачуть, зривають з себе захисні маски, задихаються, блюють кров’ю, вкриваються болячками, згнивають живцем…

Оскільки Роллінгу було нудно цього дощового недільного вечора, то він охоче поринув у роздуми про велике майбутнє хімії.

— Я думаю, — він помахав коло носа до половини викуреною сигарою, — я думаю, що бог Саваоф створив небо, землю і все живе з кам’яновугільної смоли й кухонної солі. У біблії про це прямо не сказано, але можна здогадуватися. Той, хто володіє вугіллям і сіллю, той володіє світом. Німці полізли у війну чотирнадцятого року тільки через те, що дев’ять десятих хімічних заводів усього світу належали Німеччині. Німці розуміли таємницю вугілля і солі: вони були єдиною культурною нацією на той час. Однак вони не розрахували, що ми, американці, за дев’ять місяців зможемо збудувати Еджвудський арсенал. [22] Німці відкрили нам очі, ми зрозуміли, куди треба вкладати гроші, і тепер світом будемо володіти ми, а не вони, бо гроші після війни-у нас і хімія — у нас. Ми перетворимо передусім Німеччину, а за нею й інші країни, які вміють працювати (ті, що не вміють, вимруть природним порядком, у цьому ми їм допоможемо), перетворимо на одну могутню фабрику… Американський прапор опереже землю, як бонбоньєрку, по екватору і від полюса до полюса…

— Роллінг, — перехопила Зоя, — ви самі накликаєте біду… Адже вони тоді стануть комуністами… Прийде день, коли вони скажуть, що ви їм більше не потрібні, що вони бажають працювати для себе… Ох, я вже зазнала цього жаху… Вони відмовляться повернути вам ваші мільярди…

— Тоді, моя крихітко, я затоплю Європу гірчичним газом.

— Роллінг, буде пізно! — Зоя стиснула руками коліно, нахилилася вперед. — Роллінг, повірте мені, я ніколи не радила вам поганого… Я спитала вас: чи являють небезпеку для вибуху хімічні заводи?.. В руках робітників, революціонерів, комуністів, в руках наших ворогів — я це знаю — опиниться зброя дивовижної сили… Вони зможуть на відстані висаджувати у повітря хімічні заводи, порохові погреби, спалювати ескадрильї аеропланів, нищити запаси газів, — усе, що може вибухати і горіти.

Роллінг зняв ноги з лавочки, червонуваті повіки його кліпнули, якийсь час він пильно дивився на молоду жінку.

— Як я розумію, ви патякаєте знову на…

— Так, Роллінг, так, на апарат інженера Гаріна… Все, що про нього писали, поминуло вашу увагу… Але ж я знаю, наскільки це серйозно… Семенов приніс мені дивну річ. Він одержав її з Росії…

Зоя подзвонила. Увійшов лакей. Вона звеліла, і він при-ніс невеликий сосновий ящик, в ньому лежав шматок сталевої смужки товщиною півдюйма. Зоя вийняла шматок сталі і піднесла до світла каміна. У товщі сталі було прорізано наскрізь якимсь тонким знаряддям стьожки, завитки і навскоси, ніби пером-скорописом, було написано: “Проба сили… проба… Гарін”. Шматочки металу всередині деяких літер випали. Роллінг довго розглядав смужку.

— Це схоже на “пробу пера”, — мовив він неголосно, — нібито писали голкою по м’якому тісту.

— Це зроблено під час випробування моделі апарата Гаріна на відстані тридцяти кроків, — сказала Зоя. — Семенов запевняє, що Гарін сподівається збудувати апарат, котрий легко, як масло, може розрізати дредноут на відстані двадцяти кабельтових… Даруйте, Роллінг, але я наполягаю- ви повинні захопити цей страшний апарат.

Роллінг недарма пройшов в Америці школу життя. До останньої клітинки він був натренований для боротьби.

Тренування, як відомо, точно розподіляє зусилля між м’язами і викликає в них найбільш можливе напруження. Отак у Роллінга, коли він ставав до боротьби, спершу починала працювати фантазія, — вона кидалась у незаймані нетрі справи і там відкривала що-небудь, варте уваги. Стоп. Праця фантазії кінчилася. Починав діяти здоровий глузд — оцінював, порівнював, зважував, робив доповідь: корисно.

Стоп. Починав діяти практичний розум-лічив, ураховував, підбивав баланс: актив. Стоп. Починала діяти воли міцності молібденової сталі [23] страшенна воля Роллінга, і він, як буйвол з виряченими очима, ломився до мети і досягав її, чого б це йому та іншим не коштувало.

Приблизно такий самий процес відбувся і сьогодні. Роллінг осягнув зором нетрі незвіданого, здоровий глузд мовив: Зоя має. рацію. Практичний розум підбив баланс: найвигідніше — креслення і апарат викрасти, Гаріна ліквідувати. Крапка. Долю Гаріна вирішено, кредит відкрито, у справу вступила воля.

Роллінг підвівся з крісла, став спиною до вогню каміна і сказав, випинаючи щелепу:

— Завтра я жду Семенова на бульварі Мальзерб.

Після цього вечора минуло сім тижнів. Двійника Гаріна вбили на Крестовському острові. Семенов прийшов на бульвар Мальзерб без креслень і апарата. Роллінг мало не пробив йому голову чорнильницею. Гаріна або його двійника бачили вчора в Парижі.

Наступного дня, як завжди, перед першою годиною днл Зоя заїхала на бульвар Мальзерб. Роллінг сів поруч неї в закритий лімузин, сперся підборіддям на палицю і мовив крізь зуби:

— Гарін у Парижі.

Зоя відсахнулася на подушки. Роллінг невесело подивився на неї.

— Семенову давно треба було відрубати голову на гільйотині, він нехлюй, дешевий убивця, нахаба і дурень, — сказав Роллінг. — Я звірився на нього і опинився в смішному становищі. Треба гадати, що тут він втягне мене в кепську історію…

Роллінг переповів Зої всю розмову з Семеповим. Історія з двійником особливо непокоїла Роллінга. Він розумів, що суперник спритний. Гарін або знав про можливий замах, або передбачав, що замаху все одно не уникнути, і заплутав сліди, підсунувши схожу на себе людину. Все це було дуже незрозуміло. Та найпезрозуміліше було — на якого біса йому знадобилося їхати в Париж?

Лімузин просувався серед сили-силенної автомобілів Єнісейськими Полями. День був теплий, паркий, у легенькій ніжно-блакитній імлі мріли крилаті копі та скляна баня Великого Салону, напівкруглі дахи високих будинків, маркізи [24] над вікнами, розкішні шатра каштанів.

В автомобілях сиділи — хто розвалився, хто задер ногу на коліно, хто смоктав набалдашник — переважно швидкозбагатілі коротенькі молодчики у весняних капелюхах, у веселеньких краватках. Вони везли снідати в Булонський Ліс прегарненьких дівчат, яких для розваги іноземців гостинно надавав їм Париж.