Чорні зорі - Савченко Владимир Иванович (читать книги полностью без сокращений TXT) 📗
“Нейтріум ожив — мезони викликали взаємодію. Та не в тому річ… Що це? Якась речовина… Метал? Рідина? Розплавлений нейтріум? Ні, це якась ядерна реакція… Невже нейтріум знову перетворився у звичайну речовину, в атоми металу?..”
Всесвіт зник, був лише він, професор Енріко Гарді, і малесенька краплинка Невідомого, що тремтіла під ядерним променем.
“Невже нейтріум справді первинна речовина, з якої можна робити будь-які атоми?!” Гарді трохи не задихнувся від цього здогаду.
В голові ширилась і звучала все сильніше чудова мелодія: ось воно, те велике й прекрасне, заради чого він живе й працює! Заради чого приїхав у цю чужу країну! Ось воно! Там, у космічній порожнечі камери беватрона, з його волі народжуються світи, виникають атоми! Що є могутніше в світі, ніж могутність знань? Чи є більше щастя, ніж перемога над природою?
Горда мажорна мелодія гриміла, і Гарді нечутно підспівував їй. Коли б він був у спокійнішому стані, то зрозумів би, що ця музика не належить жодному з композиторів світу, вона народилася щойно у ньому самому…
Через годину, коли на нейтріумі вже була достатня для аналізів краплинка, Гарді вимкнув беватрон і в темряві помітив, що крапелька світилася. Збільшена лінзами, вона була завбільшки з горошину і щосекунди спалахувала в темній камері великою кількістю сліпучо голубих іскорок.
“Звідки ці іскорки?.. Може, сцинтиляції? Ні, це надто яскраво для них…”
Гарді багато разів спостерігав сцинтиляції — зеленуваті спалахи на екрані, викликані ударами радіоактивних частинок. Вони були дуже слабкі — око довго звикало до темряви, поки починало розрізняти їх. “Ні, це не сцинтиляції…”
Він поглянув на прилади на пульті. Що це? Адже він вимкнув усі вакуум-насоси, чому ж стрілки вакуумметрів повільно рухаються до все більшої і більшої розрідженості в камері? Зіпсувалися прилади? Ні, все одразу — не може бути… Гарді знову глянув у перископ: краплинка сяяла тисячами голубих іскорок.
“Повітря!..” Страхітливий здогад промайнув у голові професора, і, перш ніж він оформився у чіткі думки, Гарді обережно, ледь-ледь повернув ручкою скляний кран, впускаючи повітря в камеру.
І крапля на матово-чорній плямі нейтріуму одразу спалахнула міріадами голубих іскор так сліпуче яскраво, що Гарді навіть відсахнувся від перископа.
“Так он воно що…”
Приголомшений тим, що побачив і зрозумів, професор повільно зійшов униз, до столу.
З пластинки нейтріуму під впливом мезонів і позитронів утворились атоми антиречовини — найнезвичайнішої, найстрашнішої речовини у нашому світі.
…Так ось як сталася катастрофа в Нью-Хенфорді. У мезотронах утворювалась і нагромаджувалась антиречовина — антиртуть… Тепер не потрібно навіть далі аналізувати, щоб встановити істину, — все ясно й так.
Радіоактивність, уранова бомба, термоядерна бомба і, нарешті, антиречовина… Остання ланка в ланцюгу великих і страшних відкриттів. Він зробив це відкриття, він, професор Енріко Гарді, італійський емігрант, який колись втік в Америку від переслідувань Муссоліні, та так і залишився тут. Завтра тисячі газет радіо— і телевізійних станцій розкажуть про нього усьому світові. Його ім’я не викликатиме заздрощів — надто велике відкриття для такого мізерного людського почуття; воно вимовлятиметься з подивом і жахом, його життєпис увійде в шкільні підручники; багато мільйонів людей шануватимуть його, вважатимуть одним з найвизначніших вчених світу, говоритимуть про нього і… проклинатимуть його.
Атомна енергія… Людство випадково натрапило на це золоте родовище природи, і тепер воно схоже на того казкового багатія, який набрав стільки золотих злитків, що не зміг їх підняти; і золото перетворилося в попіл. Різниця тільки в тому, що тепер у попіл може перетворитися саме людство…
Професор Гарді сидів за столом згорбившись, неначе весь тягар відповідальності, що півгодини тому звалився на його плечі, придавив його до столу… Там, у порожнечі камери, на нейтріумовій пластинці лежала речовина, перед якою здавалися мізерними всі ядерні вибухівки: уран, плутоній, важкий водень, — речовина, що, сполучаючись із звичайними речовинами — повітрям, водою, металом, каменем — повністю перетворюється в енергію. її легко зберігати, потрібні лише герметичні контейнери з нейтріуму й вакуум. її легко використовувати — слабкий доступ звичайного повітря дасть спалах, краплина води — вибух, який дорівнюватиме вибухові водневої бомби. її легко одержати: при першому ж досліді він одержав її стільки, скільки було одержано плутонію в Хенфорді за кілька тижнів роботи реакторів.
Гарді зійшов на мостик, глянув у перископ: краплинка поблискувала поодинокими іскрами; це вибухали нечисленні молекули повітря, що залишилися в камері.
…Він не просив у природи цієї таємниці — великої таємниці того, як робляться зірки. Він не хотів цього відкриття. Правда, він думав про таку речовину, припускав, що її коли-небудь одержать… І ось воно, найбільше з усіх відкриттів, які були й будуть зроблені людьми, — відкриття безмежної енергії. Для творення і для знищення.
Він, професор Енріко Гарді, який робив своїми руками історію ядерної зброї, знає, що таке атомне знищення. Він бачив вибухи в пустелі Аламогадро, атолах Біккіні й Енівегок, на собі відчув, що таке променева хвороба… Він знає, які страшні сліди залишає в атмосфері й на землі кожне випробування водневої бомби. Важко уявити собі, яка загроза нависне над усіма, коли почнуть випробовувати оцю зброю…
О-о, з нейтріуму й антиречовини можна наробити багато чудових бомб і снарядів! Маленькі снарядики величезної пробивної й вибухової сили. Такий снарядик може пронизати товсті бетонні стіни, багатоповерхові перекриття і спалити в бомбосховищі людей. Невеликі, прості у виготовленні бомби, начинені антиречовиною, з радіозапальниками, можуть спопелити не тільки гігантське місто, але й цілу країну, таку як Люксембург чи Бельгія. Недорога і зручна зброя масового знищення! Незамінна для міжконтинентальних і космічних ракет! Найкращий спосіб перетворити Землю в яскраву зірочку!.. Чудова реклама!
Гарді несподівано для себе засміявся. Цей дивний хрипкий сміх, схожий на кашель, гулко пролунав у настороженій тиші лабораторного залу. Професор злякано обірвав його, потер чоло.
Гігантська сила… В небо, синьо-рожеве, як сьогодні, одна за одною злітають ракети. З хвостових дюз вихоплюються струмені яскраво-голубого вогню, — це антиречовина, сполучаючись із звичайною водою, дає безперервний вибух, що рухає ракети вперед. Немає межі швидкості, межі віддалі для цих космічних кораблів…
Невеликі циліндри з нейтріуму, наповнені антиречовиною, занурюються на дно Північного Льодовитого океану, в льодовики Антарктики. Автомати керують реакцією сполучення й виділення енергії. Повільно, на протязі десятиліть, щоб не порушити рівновагу атмосфери, змінюється клімат планети. Тане вічна мерзлота, тундру витісняють ліси, луги. Теплі моря омивають береги всіх материків. Вічнозеленою, родючою й багатою стає Земля…
Веретеноподібні снаряди з нейтріуму, які безперервно підігріваються антиречовиною до сотень тисяч градусів, проплавляють базальтову оболонку й прямують до таємничого ядра планети. Люди, які тисячі років знали тільки верхній шар Землі, не товщий за шкірку яблука, проникають всередину планети — і хто знає, які несподівані і грандіозні відкриття чекають їх на шляху, ще величнішім, ніж мандрівка в космос?
Богатирська й розумна сила, гідне знаряддя безмежної людської творчості… Можна змінити обличчя не тільки Землі, але й будь-якої іншої планети Сонячної системи. Можна створити життя на Місяці, зробити яким завгодно життя на Марсі й Венері… Все це буде колись — недарма над Землею літають супутники. Але все це буде вже не при ньому…
Щось тепле неприємно поповзло по обличчю. Сльози?.. Добре, що нікого немає… Він витер очі рукою — невмілим рухом людини, яка не плакала років із сорок. Потім зійшов униз і запалив світло в лабораторії.
Ребристе громаддя беватрона, електронні аналізатори, лічильники, індикатори, — все це його “господарство”.
