Година Бика - Єфремов Іван (книги бесплатно без TXT) 📗
Тормансіанка, одягнена в сукню з низьким корсажем, що оголював груди, і в короткій, розрізаній на вузькі стрічки спідниці, яка при кожному поруху відкривала стегна, здавалася справді більш оголеною.
— Крім того, — ледве помітна усмішка ковзнула по губах Родіс, — у цьому металі я абсолютно неприступна.
— Ви, земляни, або безмірно наївні, або дуже хитрі. Невже не розумієте, що ви вродлива, як ніяка жінка моєї планети? Вродлива, незвичайна й небезпечна для наших чоловіків… Навіть тільки дивитися на вас… — Янтре Яхах нервово стиснула руки. — Як мені вам пояснити? Ви звикли до досконалості тіла, це стало у вас нормою, а в нас — рідкісний дар.
Фай Родіс поклала руку на оголене плече Янтре Яхах, і та відсахнулася, замовкнувши.
— Вибачте мені, — легенько вклонилася Родіс. Вона розмотала тюрбан і вмить одягнулась.
— Але ви обіцяли чоловікові якісь танці?
— Так, це доведеться виконати. Я не думаю, що це може бути вам неприємним. Одначе стосунки з володарем планети — справа особлива, яка визначає контакти наших світів.
— І я тут ні до чого? — знову спалахнула тормансіанка.
— Так! — підтвердила Фай Родіс, і Янтре Яхах зникла, оніміла від люті.
Фай Родіс постояла в задумі й повільно рушила через залу. Сильна втома притупила її постійну гостроту почуттів. Вона перетнула другу, жовту з коричневим, залу і тільки-но ступила в останню, тьмяно освітлену галерею, що з’єднувала покої володаря з відведеною землянам частиною палацу, як відчула чийсь погляд. Родіс враз напружилась у психічному зусиллі, яке називалось прийомом відсічі зловмисності. Невиразний звук, схожий на скрик здивування й розгубленості, пролунав з темряви. Родіс набрала духу і пройшла мимо, а позаду неї, низько нахилившись, бігла людина, прямуючи в той бік, звідки вона з’явилась.
І раптом унизу щось важко гупнуло. Крик СДФ, що кликав Родіс, проник в усі закутки палацу. Пробігли охоронці. Це був той самий момент, коли «рятувальна» компанія провалилася крізь підлогу Зали Мороку, чи Зали Засудження, як вона офіційно називалась.
Люди Землі ще не розуміли, що охоронців палацу й нижчих начальників не можна вважати за нормальних, хай недостатньо освічених та вихованих, але людей, які відповідають за свої вчинки. Ні, «лілові» були морально неповноцінними, психологічно зламаними істотами, нездатними мислити, відданими волі вищих начальників, які повністю звільнили себе від відповідальності. Такого висновку й дійшли зорелітники, які після стислого звіту Фай Родіс обговорили те, що сталося.
— Усі ми наробили безліч помилок. — Родіс обвела товаришів усміхненими очима. — Чи мені дорікати вам, коли самій хочеться розворушити, розвалити цю чавунну впертість, бажання зберігати потворні порядки?
— Нас просто приголомшили сховища інформації, — сказала Чеді, — старовинні храми та інші занедбані приміщення, набиті стосами кннжок, паперів, карт і документів, запліснявілих, інколи напівзогнилих. Щоб дати лад хоча б одному такому сховищу, потрібні сотні старанних працівників, а приблизне число таких сховищ по всій планеті — майже триста тисяч.
— Не краща справа і з витворами мистецтва, — зауважив Ген Атал. — У будинках Музики, Живопису й Скульптури виставлено лише те, що подобається Раді Чотирьох та їхнім найближчим поплічникам. Решту, старе й нове, звалено в зачинених приміщеннях, куди ніхто не навідується. Я заглянув в одне. Там купи злежаних полотен і безладні піраміди статуй, вкритих товстим шаром пилу. Серце стискається, коли дивишся на це кладовище колосальної творчої праці, мрій, надій, які ось так «реалізовувало» людство Ян-Ях!
— Отже, все зрозуміло, — сказала Евіза Танет. — Перебуваючи тут, ми нічого не побачимо, крім того, що нам дозволять показати. В результаті ми доставимо на Землю жахливо спотворену картину життя Торманса, і наша експедиція дасть дуже мало користі!
— Що ж ви пропонуєте? — запитав Вір Норін.
— Піти в гущавину звичайного життя планети, — переконано відповіла Евіза. — Днями ми зможемо зняти скафандри, і наша металева зовнішність нікого не бентежитиме.
— Зняти скафандри? А зброя вбивць? — вигукнув Ген Атал.
— І все ж доведеться, — спокійно сказала Родіс, — інакше нас цуратимуться люди Торманса. А лише завдяки їм ми матимемо істинне уявлення про життя тут, його цілі й сенс. Безглуздо розраховувати, що ми, семеро чоловік, розкопаємо величезні завали занедбаної інформації і зможемо розібратися в ній. Нам потрібні люди з різних місць, різних суспільних рівнів і професій. А професія тут дуже важлива, вона в них одна на все життя.
— І, незважаючи на це, вони працюють погано, — зауважила Чеді. — Тівіса й Тор оглядали біологічні інститути планети й були вражені неймовірною занедбаністю заповідників і парків-гинуть виснажені ліси, повністю вироджується фауна. Знімайте-но скафандр, Евізо!
— Доведеться потерпіти ще днів шість.
Зорелітники стали розходитися по кімнатах, щоб підготувати чергову передачу на «Темне Полум’я».
— Ви хотіли побачити Веду Конг? Тоді ходімо, — раптом звернулася Родіс до Чеді.
Чорний СДФ, який довго німував, задріботів з кутка до дивана. Фай Родіс дістала з нього «зірочку» пам’ятної машини і розгорнула фольгу. Гранатовий колір свідчив про біографію ліричного напряму. Кілька маніпуляцій Родіс — і перед високою, задрапірованою блакитним стіною виникло живе марево. Стереофільми ЕВК нічим не поступалися сучасним, і Веда Конг крізь століття, що спливли в минуле, ввійшла і сіла перед Родіс та Чеді в ажурне металеве крісло того часу.
— Я поставила на п’ятий промінь, — пошепки сказала схвильована Родіс. — Те, що я ніколи не бачила сама, — останнє десятиріччя її життя. Коли вона закінчила розшифрування воєнної історії четвертого періоду ЕРС…
Чеді з другого кутка дивана бачила перед собою одночасно Веду Конг і Фай Родіс, котрі ніби сиділи одна навпроти одної, жілку Ери Великого Кільця і жінку Ери Рук, які Зустрілися… Кожна школярка Землі знала Веду Конг, дослідницю страшних підземель ЕРС, героїню давніх казок, кохану двох знаменитих людей свого часу — Ерг Ноора і Дар Вітра, приятельку легендарного Рен Боза. Чеді порівнювала знайомий образ із живою продовжувачкою її справи. Фай Родіс не довелося пробиватися крізь товщі каміння й небезпеки захисних пристроїв. У безодні космосу на відстані, неймовірній навіть для людей епохи Веди Конг, вона знайшла цілу планету, яка ніби вціліла від тих критичних часів земного людства. Чеді з дитячим захопленням розглядала витончене обличчя Веди, ніжне, з ласкавими сірими очима, з мрійливою усмішкою. Голова ледь схилилася під вагою довгих кіс. Роки не відбилися на дівочій стрункості її стану, але Чеді, яка пам’ятала фільми молодих літ Веди, здалося, ніби прихована туга пронизувала все її єство.
Велике розмаїття людської зовнішності на Землі, надто в Еру Загальної Праці, коли стали зливатися найрізноманітніші раси і народності, перебільшувало будь-яке уявлення. Різні відтінки волосся, очей, кольору шкіри й особливості статури поєднувалися в нащадках кхмеро-індійців, іспано-російсько-японців, англо-полінезо-зулусо-норвежців, баско-італо-арабо-індонезійців тощо. Перелік цих численних комбінацій заповнював цілі котушки родовідних. Широчінь вибору генетичних поєднань забезпечувала безконечність життя без виродження, тобто безмежне сходження людства. Щастя Землі полягало в тому, що людство виникло з різних віддалених груп і створило на історичному шляху безліч відгалужень, культурних і фізичних. Ближче до Ери Великого Кільця тип людини Землі став досконалішим, замінивши багатоликі типи Ери Загальної Праці. До кінця Цієї Ери люди розподілялися на дві головні категорії: неандерталоїдну — міцну, з масивними кістками грубуватої статури, і кроманьоїдну, з тоншим кістяком, високим зростом, вразливішу психічно й делікатнішу в почуттях. Справою генетиків було взяти від кожної краще, зливши їх в одне, що й зробили протягом ЕВК. А до ЕРЗ чистота зовнішності стала ще яскравіше вираженою, і це помітила Чеді, порівнюючи аскетичну твердість ніби викарбуваного з каменю обличчя Фай Родіс з ніжним личком Веди Конг.
