Втрачений скарб. Інший світ - Гребнев Григорий Никитич (прочитать книгу txt) 📗
— …Але я не думав, що знайду вас… — він оглянувся, — у такій незвичайній обстановці.
— З ким маємо честь? — спитав Берсеньєв. Незнайомець незграбно вклонився і відрекомендувався:
— Костянтинов. Мисливець. Прямував на власному боті до Командорів. На траверсі мису Олютинського шторм розбив об каміння мій бот вщент. На шлюпці я дістався до берега, а потім з ламутами й до вас… Думаю до найближчого порту йти сушею, — помовчавши, додав він.
Берсеньєв і Майгін переглянулися: цей несподіваний гість не входив у їхні плани і загрожував у найближчому майбутньому навалою на чудесне місто начальства, нероб-обивателів, а можливо навіть і шахраїв. А геологи вже полюбили це місто і крок за кроком відкривали все нові сторінки його таємниці.
— Але я все-таки не розумію, — голосно заговорив мисливець і заходив по кімнаті, здивовано розглядаючи меблі і світні стіни. — Ви кажете, що знайшли це місто в землі. Як? Звідки воно тут узялося?..
— Ми б дорого заплатили, коли б могли відповісти на ваше останнє запитання, — сказав Майгін. — Але… може, вийдемо на свіже повітря, Клавдію Володимировичу?.
— Так, піднімемося на поверхню, — погодився Берсеньєв. — Якщо ви вже побували тут, то ми змушені, пане Костянтинов, багато вам розповісти і про дещо домовитись.
— Чудово! — сказав мисливець і, востаннє окинувши поглядом кімнату, рушив попереду всіх до виходу.
…Того ж дня, сидячи біля вогнища коло палатки, вони розповіли все своєму гостеві і показали (на превеликий жах Нене) “метаморфози” кулястих апаратів.
Несподіване вторгнення цього дивного чоловіка спочатку не сподобалося Берсеньєву, особливо його збентежили наміри мисливця негайно вирушити на південь, у порт. Але Майгін встиг йому шепнути:
— А знаєте, він, здається, непоганий хлопець. Не талалайка. З ним можна домовитись.
Берсеньєв схвально хитнув головою: Костянтинов уже встиг вселити йому довір’я.
Коли мисливець вислухав розповідь Майгіна, яку Петя весь час перебивав захопленими репліками, і став свідком давно минулих подій, відтворених “ілюзіоном” (так Майгін називав кулясті апарати), він довго мовчав, втупившись широко розкритими очима в тліюче багаття. Нарешті, підвівши голову і дивлячись в очі Майгіну, сказав:
— Ви розповіли і показали мені дивні речі. Але я не скажу вам, що це не вкладається у моїй голові. Навпаки, все, що я почув, добре узгоджується з… З чим узгоджується, дозвольте поки що не говорити. Боюсь, що ви вважатимете мене за божевільного… Я повинен перевірити одну неймовірну гадку; яка спала мені на думку, коли ви розповідали…
У цю хвилину він був схожий на одержимого: патлатий, неголений, з палаючими очима.
— Але для того щоб перевірити, потрібен час, а ви, якщо я не помиляюсь, збиралися незабаром вирушати на південь? — обережно спитав Берсеньєв.
— Ні! — вигукнув той і спохватився. — Тобто я хочу просити у вас дозволу залишитися поки що тут, щоб разом з вами вивчати ваше відкриття.
Майгін міцно потиснув йому руку:
— Ми від щирого серця будемо раді…
Берсеньєв дружньо посміхнувся і хитнув головою.
Але Петя і Нене не стрималися від прояву своїх почуттів.
Студентові мисливець одразу ж здався надзвичайно цікавою людиною, і, тиснучи руку Костянтинову, він сказав зривистим голосом:
— Я певен, що ми разом з вами розгадаємо цю загадку стародавньої північної цивілізації!..
А Нене сунув у руку мисливцеві цукерку з підвалів підземного міста і, усміхнувшись, сказав:
— Їж… Карош… цукор…
Вночі, коли лягали спати і Костянтинов пішов у палатку (геологи ніяк не наважувались переїхати жити у підземне місто), Берсеньєв тихо сказав Майгіну:
— А знаєте, Андрію, він зовсім не схожий на мисливця.
— Хто ж він, по-вашому? — спитав Майгін.
— Не знаю, хто, тільки не мисливець…
…Минув ще тиждень. Протягом цих днів Костянтинов не виходив з підвалів підземного міста. Він знайшов там якісь великі відділення, заставлені машинами і величезними апаратами. Коли Майгін і Берсеньєв одного разу спустилися до нього, він здався їм водолазом, який оглядає машини затонулого корабля. Переходячи від одного механізму до іншого і час від часу дивлячись у якісь креслення, витягнені з рюкзака, він щось записував і робив складні обчислення. Зазирнувши у його блокнот, вкритий математичними формулами, Майгін сказав:
— Ого! Вища математика…
Костянтинов суворо подивився на молодого геолога і відповів:
— Так. У мене тут вища. А це, — він показав на машини, — математика найвища.
Геологи не набридали йому ніякими передчасними розпитуваннями, відчуваючи, що цей несподіваний захожий знає про підземне місто щось таке, чого не знають вони, і тому вирішили набратися терпіння і чекати, коли він закінчить свої дослідження. Самі ж вони розподілили між собою різні об’єкти у підземному місті і теж щодня вивчали їх.
Нарешті якось Костянтинов оголосив, що він закінчив вивчення механізмів у підвалах міста.
— Пам’ятаєте, друзі мої, коли ви вперше розповідали мені історію вашого відкриття і показали перші об’ємні картини ілюзійного апарата, я сказав вам, що повинен перевірити одно неймовірне припущення. Я закінчив перевірку. Моя здогадка підтвердилась. І про це я завтра доповім вам.
— А чому не сьогодні? — спитав Петя.
— Тепер ніч. Якщо я вам скажу сьогодні, ви не спатимете. А спати вам треба. Бачите, до чого мене довели безсонні ночі, — Костянтинов показав на свої запалі щоки. — А крім того, — додав він посміхаючись, — мені хотілося б зробити своє повідомлення нашому маленькому науковому товариству у більш урочистій обстановці.
— Згоден! — сказав Майгін.
— Я теж, — підтримав Берсеньєв і додав, лукаво усміхаючись: — І все ж мушу признатися, що вперше зустрічаю мисливця, який носить у своїй сумці креслення, знає інтеграл Ейлера і урочисту обстановку наукових товариств.
Костянтинов розсміявся чудним хрипким сміхом, не змінивши при цьому суворого виразу свого аскетичного обличчя.
— Ви сумніваєтеся, Клавдію Володимировичу, що я мисливець? Даремно. Я справді мисливець. Тільки моя дичина якась неземна. Про це теж розповім вам завтра. А тепер на добраніч.
І він попрямував до своєї палатки.
Другого дня Берсеньєв, Майгін, Петя і Костянтинов зібрались у блакитному котеджі з “саркофагами”. Петя поставив на круглий стіл келихи з яскраво-червоним напоєм, цукерки і кольорові коржики, які приніс Нене з підвалу будинку. Костянтинов розклав біля себе свої креслення, блокноти і почекав, поки Майгін і Берсеньєв сядуть за стіл.
— Якщо ви, колеги, не заперечуєте, — сказав він, — я запропоную порядок денний нашої наради.
Берсеньєв ствердно хитнув головою. Майгін не витримав і засміявся:
— Анафема! Як урочисто! Прямо тобі академія. І далекосхідний Дон-Кіхот у ролі президента підземної наукової асамблеї. Слухайте, Костянтинов, ви або трошки, або зовсім божевільний. Але, слово честі, ви мені подобаєтесь!
— Ви теж, — посміхаючись, відповів Костянтинов.
— Божевільний?
— Ні. Подобаєтесь мені. Та ми ще встигнемо освідчитися, любий Майгін. А тепер почнемо нараду. Першим повинен виступити наш юнак. — Костянтинов глянув на Петю. — Хай скаже, які страви він поставив на цей стіл. Потім шановний Клавдій Володимирович доповість нам про свої спостереження над немеркнучими світилами цього підземного міста, а тоді ви, Майгін, розповісте про нові картини “ілюзіону”, які ви бачили. Останнім доповідатиму шановному товариству про свої дослідження я…
— Добре, — почав Петя. — Я скажу. Але ви їжте. Це дуже смачні їства. Я назвав їх “А-о”, бо так називала їх жінка, яка в “ілюзіоні” частувала своїх гостей. Запивайте “вітном”. Це якийсь поживний і освіжаючий напій, схожий на вино. Тому я і назвав його “вітном” від слова “віта” — життя. Звичайно, цю їжу і питво повинні ще дослідити хіміки, а найголовніше — дізнатися, чому вони так довго зберігаються, не псуючись… Я пересвідчився, що одного коржика досить, щоб заспокоїти голод майже на цілий день. Нене за кілька днів, проведені в підземеллі, зовсім переродився. Ви пам’ятаєте, який він був? У мене теж раніше завжди болів шлунок, а тепер їм ці коржики, і все наче рукою зняло.
