Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Научная фантастика » Втрачений скарб. Інший світ - Гребнев Григорий Никитич (прочитать книгу txt) 📗

Втрачений скарб. Інший світ - Гребнев Григорий Никитич (прочитать книгу txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Втрачений скарб. Інший світ - Гребнев Григорий Никитич (прочитать книгу txt) 📗. Жанр: Научная фантастика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— …Але я не думав, що знайду вас… — він оглянувся, — у такій незвичайній обстановці.

— З ким маємо честь? — спитав Берсеньєв. Незнайомець незграбно вклонився і відрекомендувався:

— Костянтинов. Мисливець. Прямував на власному боті до Командорів. На траверсі мису Олютинського шторм розбив об каміння мій бот вщент. На шлюпці я дістався до берега, а потім з ламутами й до вас… Думаю до найближчого порту йти сушею, — помовчавши, додав він.

Берсеньєв і Майгін переглянулися: цей несподіваний гість не входив у їхні плани і загрожував у найближчому майбутньому навалою на чудесне місто начальства, нероб-обивателів, а можливо навіть і шахраїв. А геологи вже полюбили це місто і крок за кроком відкривали все нові сторінки його таємниці.

— Але я все-таки не розумію, — голосно заговорив мисливець і заходив по кімнаті, здивовано розглядаючи меблі і світні стіни. — Ви кажете, що знайшли це місто в землі. Як? Звідки воно тут узялося?..

— Ми б дорого заплатили, коли б могли відповісти на ваше останнє запитання, — сказав Майгін. — Але… може, вийдемо на свіже повітря, Клавдію Володимировичу?.

— Так, піднімемося на поверхню, — погодився Берсеньєв. — Якщо ви вже побували тут, то ми змушені, пане Костянтинов, багато вам розповісти і про дещо домовитись.

— Чудово! — сказав мисливець і, востаннє окинувши поглядом кімнату, рушив попереду всіх до виходу.

…Того ж дня, сидячи біля вогнища коло палатки, вони розповіли все своєму гостеві і показали (на превеликий жах Нене) “метаморфози” кулястих апаратів.

Несподіване вторгнення цього дивного чоловіка спочатку не сподобалося Берсеньєву, особливо його збентежили наміри мисливця негайно вирушити на південь, у порт. Але Майгін встиг йому шепнути:

— А знаєте, він, здається, непоганий хлопець. Не талалайка. З ним можна домовитись.

Берсеньєв схвально хитнув головою: Костянтинов уже встиг вселити йому довір’я.

Коли мисливець вислухав розповідь Майгіна, яку Петя весь час перебивав захопленими репліками, і став свідком давно минулих подій, відтворених “ілюзіоном” (так Майгін називав кулясті апарати), він довго мовчав, втупившись широко розкритими очима в тліюче багаття. Нарешті, підвівши голову і дивлячись в очі Майгіну, сказав:

— Ви розповіли і показали мені дивні речі. Але я не скажу вам, що це не вкладається у моїй голові. Навпаки, все, що я почув, добре узгоджується з… З чим узгоджується, дозвольте поки що не говорити. Боюсь, що ви вважатимете мене за божевільного… Я повинен перевірити одну неймовірну гадку; яка спала мені на думку, коли ви розповідали…

У цю хвилину він був схожий на одержимого: патлатий, неголений, з палаючими очима.

— Але для того щоб перевірити, потрібен час, а ви, якщо я не помиляюсь, збиралися незабаром вирушати на південь? — обережно спитав Берсеньєв.

— Ні! — вигукнув той і спохватився. — Тобто я хочу просити у вас дозволу залишитися поки що тут, щоб разом з вами вивчати ваше відкриття.

Майгін міцно потиснув йому руку:

— Ми від щирого серця будемо раді…

Берсеньєв дружньо посміхнувся і хитнув головою.

Але Петя і Нене не стрималися від прояву своїх почуттів.

Студентові мисливець одразу ж здався надзвичайно цікавою людиною, і, тиснучи руку Костянтинову, він сказав зривистим голосом:

— Я певен, що ми разом з вами розгадаємо цю загадку стародавньої північної цивілізації!..

А Нене сунув у руку мисливцеві цукерку з підвалів підземного міста і, усміхнувшись, сказав:

— Їж… Карош… цукор…

Вночі, коли лягали спати і Костянтинов пішов у палатку (геологи ніяк не наважувались переїхати жити у підземне місто), Берсеньєв тихо сказав Майгіну:

— А знаєте, Андрію, він зовсім не схожий на мисливця.

— Хто ж він, по-вашому? — спитав Майгін.

— Не знаю, хто, тільки не мисливець…

* * *

…Минув ще тиждень. Протягом цих днів Костянтинов не виходив з підвалів підземного міста. Він знайшов там якісь великі відділення, заставлені машинами і величезними апаратами. Коли Майгін і Берсеньєв одного разу спустилися до нього, він здався їм водолазом, який оглядає машини затонулого корабля. Переходячи від одного механізму до іншого і час від часу дивлячись у якісь креслення, витягнені з рюкзака, він щось записував і робив складні обчислення. Зазирнувши у його блокнот, вкритий математичними формулами, Майгін сказав:

— Ого! Вища математика…

Костянтинов суворо подивився на молодого геолога і відповів:

— Так. У мене тут вища. А це, — він показав на машини, — математика найвища.

Геологи не набридали йому ніякими передчасними розпитуваннями, відчуваючи, що цей несподіваний захожий знає про підземне місто щось таке, чого не знають вони, і тому вирішили набратися терпіння і чекати, коли він закінчить свої дослідження. Самі ж вони розподілили між собою різні об’єкти у підземному місті і теж щодня вивчали їх.

Нарешті якось Костянтинов оголосив, що він закінчив вивчення механізмів у підвалах міста.

— Пам’ятаєте, друзі мої, коли ви вперше розповідали мені історію вашого відкриття і показали перші об’ємні картини ілюзійного апарата, я сказав вам, що повинен перевірити одно неймовірне припущення. Я закінчив перевірку. Моя здогадка підтвердилась. І про це я завтра доповім вам.

— А чому не сьогодні? — спитав Петя.

— Тепер ніч. Якщо я вам скажу сьогодні, ви не спатимете. А спати вам треба. Бачите, до чого мене довели безсонні ночі, — Костянтинов показав на свої запалі щоки. — А крім того, — додав він посміхаючись, — мені хотілося б зробити своє повідомлення нашому маленькому науковому товариству у більш урочистій обстановці.

— Згоден! — сказав Майгін.

— Я теж, — підтримав Берсеньєв і додав, лукаво усміхаючись: — І все ж мушу признатися, що вперше зустрічаю мисливця, який носить у своїй сумці креслення, знає інтеграл Ейлера і урочисту обстановку наукових товариств.

Костянтинов розсміявся чудним хрипким сміхом, не змінивши при цьому суворого виразу свого аскетичного обличчя.

— Ви сумніваєтеся, Клавдію Володимировичу, що я мисливець? Даремно. Я справді мисливець. Тільки моя дичина якась неземна. Про це теж розповім вам завтра. А тепер на добраніч.

І він попрямував до своєї палатки.

* * *

Другого дня Берсеньєв, Майгін, Петя і Костянтинов зібрались у блакитному котеджі з “саркофагами”. Петя поставив на круглий стіл келихи з яскраво-червоним напоєм, цукерки і кольорові коржики, які приніс Нене з підвалу будинку. Костянтинов розклав біля себе свої креслення, блокноти і почекав, поки Майгін і Берсеньєв сядуть за стіл.

— Якщо ви, колеги, не заперечуєте, — сказав він, — я запропоную порядок денний нашої наради.

Берсеньєв ствердно хитнув головою. Майгін не витримав і засміявся:

— Анафема! Як урочисто! Прямо тобі академія. І далекосхідний Дон-Кіхот у ролі президента підземної наукової асамблеї. Слухайте, Костянтинов, ви або трошки, або зовсім божевільний. Але, слово честі, ви мені подобаєтесь!

— Ви теж, — посміхаючись, відповів Костянтинов.

— Божевільний?

— Ні. Подобаєтесь мені. Та ми ще встигнемо освідчитися, любий Майгін. А тепер почнемо нараду. Першим повинен виступити наш юнак. — Костянтинов глянув на Петю. — Хай скаже, які страви він поставив на цей стіл. Потім шановний Клавдій Володимирович доповість нам про свої спостереження над немеркнучими світилами цього підземного міста, а тоді ви, Майгін, розповісте про нові картини “ілюзіону”, які ви бачили. Останнім доповідатиму шановному товариству про свої дослідження я…

— Добре, — почав Петя. — Я скажу. Але ви їжте. Це дуже смачні їства. Я назвав їх “А-о”, бо так називала їх жінка, яка в “ілюзіоні” частувала своїх гостей. Запивайте “вітном”. Це якийсь поживний і освіжаючий напій, схожий на вино. Тому я і назвав його “вітном” від слова “віта” — життя. Звичайно, цю їжу і питво повинні ще дослідити хіміки, а найголовніше — дізнатися, чому вони так довго зберігаються, не псуючись… Я пересвідчився, що одного коржика досить, щоб заспокоїти голод майже на цілий день. Нене за кілька днів, проведені в підземеллі, зовсім переродився. Ви пам’ятаєте, який він був? У мене теж раніше завжди болів шлунок, а тепер їм ці коржики, і все наче рукою зняло.

Перейти на страницу:

Гребнев Григорий Никитич читать все книги автора по порядку

Гребнев Григорий Никитич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Втрачений скарб. Інший світ отзывы

Отзывы читателей о книге Втрачений скарб. Інший світ, автор: Гребнев Григорий Никитич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*