Таємниця двох океанів - Ткач Д. (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
Коли б поважний учений не перебував у такому радісному стані, він, мабуть, звернув би увагу на незвичайну блідість Горєлова, на хворобливу натягнутість його посмішки, на те, як часто він проводив рукою по лобі, немовби стираючи з нього піт слабості. А втім, ентузіасти, не шкодуючи себе, нерідко так само ставляться й до інших. У всякому разі було цілком ясно, що вчений зовсім забув і про електризацію, і про масаж, і про грязьові ванни, які він ще недавно так настійливо рекомендував своєму колишньому пацієнту. В результаті всі лишилися дуже задоволені розмовою, яка почалася так бурхливо і закінчилася всім на втіху.
— Цой, голубчику, — дружньо звернувся вчений до свого лікаря і помічника, коли капітан вийшов із відсіку, — дай, будь ласка, Федорові Михайловичу список видів тварин, яких ми намітили собі для особливо ретельних шукань на глибинах. Передусім викресли все, уже знайдене нами. Дай йому також для ознайомлення всі наші альбоми, зарисовки, атласи. Виділи для Федора Михайловича і постійний екскурсійний мішок з інструментами та приладдями.
Коли після двогодинної бесіди з Цоєм Горєлов вийшов із лабораторії, він швидко попрямував до своєї каюти, важко навантажений матеріалами і спорядженням. Він квапливо відімкнув замок дверей, ретельно потім замкнув їх за собою і з полегшенням склав усе принесене на круглий стіл, що стояв посеред каюти. Каюта була невелика, довгаста, з ліжком і шафою для одягу біля правої стіни, умивальником і туалетним столиком з великим дзеркалом — біля лівої. Над ліжком висів чудової роботи акварельний портрет молодої жінки з ніжним красивим обличчям і владним поглядом великих чорних очей. Біля стіни проти дверей, під великим круглим ілюмінатором, зараз наглухо закритим зовнішньою шторою, стояв невеликий письмовий стіл з письмовим приладдям, стоячим настільним портретом тієї самої молодої жінки і великою старомодною друкарською машинкою.
Звільнившись від вантажу, Горелов важко опустився на стілець і, затиснувши голову між долонями, довго сидів з заплющеними очима, іноді погойдуючись, як піл час тяжкого зубного болю. Нарешті він піднявся, постояв з хвилину, опустивши голову і обпершись кулаком на стіл, потім стрепенувся і рішуче взявся за тільки що принесені ним книги, альбоми, атласи. Годин зо три він пильно, не відриваючись, працював над ними, уважно вивчав художнє зображення представників підводної фауни і флори, робив виписки, копії з малюнків, складав списки, класифікував.
Потім він устав, сильно потягнувся і взявся за екскурсійний мішок. Він уважно передивився усі його внутрішні і зовнішні кишені з інструментами і приладдям, звільнив одну із внутрішніх кишень, переклав усе, що там було, в іншу. Потім попрямував було до письмового столу, але на півдорозі зупинився, оглянувся і пішов до дверей, спробував, чи добре вони замкнуті, прислухався і, мабуть, заспокоєний тишею в коридорі, повернувся до письмового столу і взявся за друкарську машинку. Довго розбирав її, добрався до центра дошки під кругом тонких літерних важелів. Там був невисокий металевий ящик, пофарбований під загальний синюватий колір машинки. Горєлов відгвинтив ящик від дошки, відклав набік, знову зібрав машинку і спробував її роботу. Все було на місці, механізм діяв добре, як завжди, — відсутність крупної деталі зовсім не помічалась. Горєлов узяв ящик і, задумливо зважуючи в руці його непомірно велику вагу, пробурмотів:
— Тиск диявольський. Чи витримає? Не те, що в Саргассах, біля поверхні…
Від звуку власного голосу він здригнувся, злякано оглянувся, потім повернувся до екскурсійного мішка, вклав скриньку в порожню внутрішню кишеню, прикрив її там кількома дрібними інструментами і старанно застебнув кишеню. Замкнувши мішок, Горєлов засунув його під ліжко і пішов снідати в їдальню.
Повернувшись через півгодини до своєї каюти, він переодягся в робочий костюм, висунув до відказу один з ящиків письмового столу і відігнув його задню стінку. За нею відкрився вузький потайний ящик. вийнявши звідти кілька довгих тонких деталей хитромудрої форми і моток тонкого ізольованого проводу, він розтикав усе це по кишенях екскурсійного мішка.
З мішком, перекинутим на перев'язі через плече, Го-рєлов зайшов у центральний пост управління і, оформивши перепустку у вахтового лейтенанта Кравцова, попрямував у госпітальний відсік.
— Благослови, влади-ико-о! — насмішкувато прогудів він густим дияконським басом, наближаючись до ліжка зоолога. — Прийшов за вашим напученням, Арсене Дави-довичу. Як не як, перший самостійний виліт вашого пташеняти!
Зоолог повернувся до нього, радісно засміявшись.
— Благословляю! Благословляю! Бажаю успіху! Вам Цой все передав? — він простяг Горєлову руку для потиску.
Тут тільки Горєлов помітив капітана, який сидів осторонь. Він вклонився йому.
— Пробачте, Миколо Борисовичу! Одразу не помітив вас.
Капітан привітно посміхнувся.
— Нічого, нічого, Федоре Михайловичу. Приєднуюсь до побажань Арсена Давидовича.
– Ідіть, ідіть, Федоре Михайловичу! — збуджено промовив зоолог. — Ех, заздрю вам! Ну, нічого! Скоро разом будемо працювати на тривалій глибоководній станції.
Капітан здригнувся і підвів очі. Він пильно глянув на зоолога і Горєлова, потім знову опустив повіки, швидко перебираючи пальцями свою золотисту борідку.
Ще раз попрощавшись і одержавши від зоолога багато додаткових настанов, Горєлов вийшов із відсіку, нещільно причинив за собою двері і застиг на місці біля них, немовби задумавшись.
До його вух приглушено, але досить розбірливо долетіло:
— Арсене Давидовичу, надіюсь, ви нікому не говорили про майбутні тривалі зупинки підводного човна?
Коротка мовчанка немов свідчила, що це запитання застало зоолога зненацька. У Горєлова завмерло серце.
— Що ви, що ви, капітане… — почулося, нарешті, квапливе бурмотіння зоолога. — Для чого я став би говорити? Адже я знаю… Ви ж мене попереджували…
Горєлов полегшено зітхнув і жорстко посміхнувся. Капітан помовчав. Потім долинув його спокійний голос:
— Ну і гаразд! Не забувайте і надалі про це.
Горєлов відділився від дверей і все з тією ж жорсткою посмішкою твердими, упевненими кроками швидко попрямував до вихідної камери.
— Хто-небудь з команди є зараз за бортом? — запитав еін Матвєєва, який швидко і спритно, незважаючи на перев'язану руку, допомагав йому одягати скафандр.
— Так точно, товаришу військінженер! Шелавін і біля нього Марат з Павликом.
— Давно вийшли?
— З півгодини, не більше.
— Куди вони направились?
— Точно не знаю, товаришу військінженер… Кудись на зюйд.
— Ага! Ну гаразд. Дякую.
Опинившись за бортом, Горєлов запустив гвинт на п'ять десятих ходу і взяв курс просто на північ. Відпливши кілометрів з двадцять від підводного човна, він якийсь час наполегливо полював на дні і на різній висоті над ним. Він хапав усе, що здавалося йому незнайомим, наповнюючи мішок рибами, морськими їжаками, голотуріями, гідрополіпами, глибоководними раками, придонними молюсками. Через годину він, мабуть, вирішив, що попрацював достатньо. Щільно замкнувши мішок, Горєлов зв'язався по радіо з центральним постом на кораблі, визначив з допомогою лейтенанта своє місцеперебування і повідомив йому, що збирається попрацювати ще трохи, годинку-другу, після чого знову зв'яжеться з підводним човном і тоді повернеться додому.
Відключившись, Горєлов натягнув на руки електричні рукавиці, перевірив готовність ультразвукового пістолета і, запустивши гвинт на десять десятих ходу, понісся на схід, піднімаючись все вище і вище над дном. Попереду перед ним тягся з півдня на північ великий підводний хребет. Десь тут, високо здіймаючись над його рівним гребенем, була вершина, відкрита Шелавіним. Горєлов довго і марно шукав її. Нарешті, знайшов і, пустивши кисень у повітряний мішок, піднявся на неї. За глибиноміром вона знаходилась лише на тисячу сто метрів від поверхні океану.
