Із щоденника - Михановский Владимир Наумович (книги без регистрации полные версии TXT) 📗
28 березня
Сьогодні неділя – день, вільний од занять. Власне кажучи, у відпочинку мають потребу наші конструктори й вихователі. Ми ж спроможні працювати протягом усієї доби, якщо вірити Мерлісу, моєму сусідові.
Мерліс спеціалізується як збирач інформації на нових планетах. Непогана спеціальність, хоча я не проміняв би на неї свою – штурмана нестаціонарних трас. А втім, я розумію, що така симпатія до спеціальності – теж наслідок навчання, чи, інакше кажучи, «виховання».
Ми часто перемовляємся з Мерлісом на ультракоротких хвилях. Він переглянув чимало мікрофільмів, незнайомих мені, й засвоїв безліч відомостей. Інколи ми влаштовуєм справжній телевізійний обмін. Та найбільше мені до вподоби грати з Мерлісом у яку-не-будь стратегічну гру, скажімо, в програмові шахи. Поза цим я люблю обговорювати з ним різні проблеми, за допомогою логічних побудов захищати свої погляди й спростовувати чужі. Це, власне, та сама гра!
Недільного ранку я поклав собі почитати.
Та ледве я засвоїв перші кілька сторінок, як пролунав короткий сигнал виклику. Я увімкнув відеофон: це був Мерліс.
– Важлива новина, – сказав він.
Я нашорошився.
– Головне випробування відбудеться не п’ятнадцятого липня, – проголосив Мерліс.
– А коли?
– Першого червня.
– Тобто на цілих півтора місяця раніше визначеного строку? – здивувався я.
– Ти гарно знаєш арифметику.
– Але відкіля ці відомості?
– То вже мій секрет, – відповів Мерліс голосом Миколи Михайловича.
Хитрий збирач інформації розклав акустичний спектр голосу нашого начштабу і потім синтезував його вимову. Микола Михайлович, коли почув свій голос збоку, тільки мовчки посміхнувся. Про це я дізнався від Антона Макаровича.
– Значить, таємниця? – спитав я.
– Авжеж.
– І ти мені її не розкриєш?
– Можливо, пізніше, – дипломатично відповів Мерліс.
Я знав, звідки Мерліс дістає останні новини. Він власноручно змонтував надзвичайної чутливості приймач, здатний ловити найслабкіші сигнали переговорного пункту штабу.
І кому воно спало на думку пересунути строки головного випробування? Та з’ясувати це годі було й думати: всі добре знали, що Мерліс надзвичайно впертий.
– А в чому, власне, річ? – запитав я.
– Та от бачиш… учора з району Плутона вернулась автоматична станція.
– Це мені відомо.
– Але тобі невтямки, що вона привезла цікаву інформацію. Фотокартки, як підозрюють, живих створінь… Радіосигнали, котрих ніяк не щастить розшифрувати…
Я починав здогадуватися, в чому річ.
– Мені поталанило спіймати повідомлення, – рівним голосом Миколи Михайловича казав далі Мерліс. – Щойно Координаційна рада Землі ухвалила послати на Плутон нашу партію.
– І для цього…
– І для цього вони поклали прискорити весь хід навчання, – закінчив Мерліс. – Бачиш, якби не я, ти дізнався б про це все тільки завтра.
