Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗
Заяц заперечливо похитав головою:
— Я був би радий, коли б твої слова справдились. Але хто з нас може сказати з певністю, де зараз “Промінь”?.. Ох, ота черепашача інформація! Можливо, екіпаж виявив у Всесвіті яку-небудь блукаючу планету і зупинився на ній для вивчення. На “Промені” не догадуються, що планеті Ікс загрожує небезпека, тому й не поспішають. А для наших сусідів у Всесвіті втрата часу може призвести до катастрофічних наслідків.
— Якщо взагалі вже не пізно… — тихо додала Заяцова. Запала обтяжлива пауза. Її порушив дзвінкий дитячий голос із спальні:
— Татусю, ти не забув, що сьогодні “Промінь” святкує річницю?
— Чи бачиш? — кивнула Заяцова. — Який батько, такий і син! Уже також прокидається вдосвіта… Чому не спиш, Юрко?
— Боюсь, щоб татко не пішов. Я обіцяв хлопцям з гуртка запитати, чи можемо ми прийти сьогодні о десятій в лабораторію подивитись репортаж… Татусю, правда ж, можна?
— Не знаю, не знаю… — почухав потилицю Заяц. — В мене на сьогодні стільки заплановано, що… За сьогоднішній репортаж ти мені краще вибач. Подивитись його можна добре і вдома або на вашому телевізорі в обсерваторії.
— Ні, татусю, краще в тебе, на Петржалці! — попросив хлопець. — Я вже друзям пообіцяв… Побачиш, тебе ніяк не потурбуємо. Адже це в день річниці, тату…
— Ну, хто встоїть перед вами, наукові працівники! — засміявся Заяц. — Але попереджаю, що вас до лабораторії не покличу. Лишитесь в кімнаті для гостей. Мені потрібна повна тиша.
Юрко з’явився у садку біля лабораторії Заяца ще о пів на десяту. Обійшов навколо будинку, зазираючи в вікна. Помітивши батька, який, схилившись над приладами, щось записував у блокнот, хлопець постукав у шибку і привітально помахав рукою. Потім побіг тротуаром до берега Дунаю, сів у траву і з насолодою підставив обличчя ранковому сонцю.
Блакитним небозводом снували вертольоти та конвертоплани, які цього чудесного недільного ранку переносили екскурсантів у наймальовничіші куточки природи; Дунаєм пливли прикрашені прапорцями плавучі готелі. Але Юрка сьогодні не приваблювали подорожі в незнані країни. Він нетерпляче поглядав на башту висотного будинку біля моста, — власне, на стрілки годинника.
“За п’ять хвилин десята, а хлопців ще нема! — думав він досадливо. — І треба ж їм запізнитись саме сьогодні!.. Ну, чекати не буду: хто пізно приходить, той сам собі шкодить!”
Юрко помчав до лабораторії, навшпиньки зайшов у довгасте приміщення з кількома рядами крісел, сів до круглого столика і ввімкнув телевізор. З проектора ринув потік променів. На протилежній стінці з’явилось неясне зображення. Хлопець ще трошки покрутив ручки настройки. І ось вирисувався малюнок космічного корабля з написом: “Промінь”.
— Через три хвилини починаємо телевізійну передачу для молоді, — оголосив диктор. — Як ми повідомляли минулої неділі, сьогоднішній репортаж про подорож “Променя” у Всесвіт буде ювілейним. Вісім років тому зореліт стартував з головного космодрому на Місяці й вирушив у далеку подорож. За останнім повідомленням, одержаним з “Променя”, всі члени екіпажу здорові, подорож відбувається точно за розрахунками академіка Навратіла… Юрко так захопився репортажем, що навіть не помітив, що він у приміщенні вже давно не один. А на екрані один по одному проходять кадри, передані свого часу з зоре-льота.
— Що глибше проникає “Промінь” у Всесвіт, то важче стає зв’язуватись з Землею, — продовжує диктор. — Як ви знаєте з школи, радіохвилі поширюються простором з швидкістю світла. А відстань, яку повинен подолати “Промінь”, вимірюється світловими роками. Тому на ці роки запізнюються повідомлення з “Променя”, а також наші передачі, надіслані завойовникам Всесвіту. А це — великий недолік. Зараз ми дізнаємось чому… Пригадаємо те, що трапилось три роки тому, в п’яту річницю подорожі “Променя” Всесвітом…
На екрані з’являється кабінет президента Всесвітньої Академії наук. Заходить академік Лєсной. Видно, що він схвильований.
— Товаришу президент, мені вдалось розшифрувати загадкові сигнали з Всесвіту. То — благання про допомогу. Істотам з Проксіми Центавра чомусь загрожує велика небезпека. Чому саме — я досі не зрозумів.
Президент вітає академіка з великим науковим досягненням, а потім запитує стурбовано:
— Ви переконані, що це справді прохання про допомогу?
— Так, сумніву немає… — простягає академік президенту котушку магнітофонної плівки з записами сигналів та товстий стос паперів. — На жаль, екіпаж “Променя” одержить це повідомлення надто пізно…
На екрані знову з’являється обличчя диктора.
— Це повідомлення, надіслане Академією екіпажу зо-рельота, й досі мандрує міжзоряним простором, а “Промінь”, за розрахунками академіка Навратіла, має сьогодні досягнути планети Ікс сонячної системи Проксіма Центавра. Будемо сподіватись, що небезпека, яка загрожувала нашим сусідам, уже минула.
На честь відважних завойовників Всесвіту сьогодні в усіх містах світу будуть влаштовані фейєрверки, а на небозводі засяє світловий напис: “ПРОМІНЬ” — ПЛАНЕТА ІКС”…
Шкода, що повідомлення екіпажу “Променя” про прибуття на планету Ікс надійде до нас тільки через чотири роки.
Поки хлопці у думці супроводять “Промінь” у його подорожі Всесвітом, доктор Заяц у сусідній кімнаті намагається теоретично осмислити практичні результати вчорашніх дослідів. Дещо в його обчисленнях не збігається.
— Ну, що ж… — говорить він сам до себе. — Ще раз повторимо дослід, а тоді й побачимо, де була помилка…
Доктор Заяц сідає до широкого пульта управління конструкцією і тягнеться до важеля, щоб увімкнути апарати. Проте його рука заклякає в повітрі: що трапилось з гравіметром?.. Яскраво-зелена лінія на екрані тремтить, хоч у лабораторії все нерухоме, потім починає витанцьовувати… Невже землетрус? Але сейсмограф цього не показує…
Доктор опускається в підвал, де на монолітній базальтовій брилі розташовані прилади. Ні, там усе гаразд. Повертається знову до свого кабінету. Тепер уже й сейсмограф поводиться, як при землетрусі.
“Бісова малеча!” — доктор розлючено біжить в кімнату для гостей. Ні, хлопці сидять тихенько, як мишенята, не зводячи очей з екрана. Вони сполохано озираються: доктор Заяц перечепився об стілець.
— Пробачте… Я гадав, що ви мені тут щонайменше трощите меблі… — ніяково пояснив доктор. — Бачите, щось незрозуміле діється з моїм гравіметром…
Він швидко набрав номер на відеофоні і, як тільки в маленькому віконці з’явилось обличчя літньої людини, сердито запитав:
— Даруйте, щось трапилось?.. Так, це Заяц… Де працюють з надпотужними вибуховими речовинами?
Людина на екрані здивувалась:
— Я не розумію вашого хвилювання, товаришу Заяц! Ви забуваєте, що сьогодні неділя… А потім, наскільки мені відомо, останнім часом з вибухівкою не працюють ніде… Момент!.. У мене зараз термінове зведення, викличу вас за хвилину.
Зацікавлені хлоп’яки посхоплювались з крісел і з’юрмились навколо відеофону. Збігло кілька хвилин, поки спалахнув червоний вогник виклику.
— Ви мали рацію, докторе! — голос мужчини на екрані тепер звучав стурбовано. — Зараз надійшло повідомлення, що на східному узбережжі Африки, між Порт-Шепстоном та Мгандулі, в небі з’явилось червоне сяйво, а потім пролунав сильний вибух, схожий на вибух атомної бомби… Викличу вас ще, коли дістану звістку від комісії, яка щойно вилетіла на місце нещасного випадку.
“Де б у наш час узялась атомна бомба? — міркував доктор Заяц. — І хто б експериментував з нею?”
Звістка була така приголомшуюча, що хлопчаки навіть втратили інтерес до недільного репортажу. Вони тихенько вмостились біля відеофону і разом з Заяцом чекали на повідомлення з Африки.
Збігали секунди, хвилини… Минула година.
— В Академії про нас, певно, забули; вже дванадцята. Ввімкнемо радіо, послухаємо останні вісті, може, почуємо щось нове, — запропонував Юрко.
Повідомлення про подію в Африці було передано першим. Диктор розповів те, що було вже відомо, а потім продовжував:
