Твори в п'яти томах. Том V - Владко Владимир Николаевич (мир книг .txt) 📗

Матове світло, що заливало м’яким промінням всі куточки зали, померкло. На центральній трибуні з’явився кремезний чоловік. Обличчя його було серйозне й зосереджене; він дивився уперед і, здавалося, мовби чекав на щось.

Потім вільним рухом підняв угору руку і почав говорити. Голос, підсилений потужними репродукторами, легко доходив аж до останніх лав.

Так почалися історичні збори у Палаці Конгресів. Усе, що відбувалося на цих зборах, бачили й чули люди по всіх куточках земної кулі. На майданах було встановлено величезні екрани ілюстрованих радіогазет. Люди скупчувались перед великими вуличними екранами і перед маленькими екранами хатніх телевізорів. Ціла земна куля слухала незвичайну промову…

— Безперечно, ви, товариші, знаєте в основному, чому вас скликано на збори, — так почав свою промову голова Всесвітнього комітету порятунку Землі. — І все ж таки для того, щоб всебічно висвітлити перед вами надзвичайну подію, яка має відбутися 21 червня цього року, я мушу повторити кілька широковідомих тверджень. Ви знаєте, що спостереження й обчислення ствердили, на жаль, усі висновки професора Гріверса. Знов-таки на превеликий жаль, я не можу додати нічого нового до його висновків. Комета максимально наблизиться до землі 21 червня, і, якщо нам не пощастить здійснити наш план, — кількість планет Сонячної системи зменшиться на одну…

Загальне зітхання пронеслося по велетенській залі, пронеслося по всій земній кулі, яка зосереджено слухала промову.

— Я хочу продемонструвати вам схему руху Комети протягом останніх п’ятнадцяти років, відтоді як вона з’явилася на земному небосхилі і її відкрив астроном Гріверс.

Доповідач знову підняв руку, — і темний кришталевий купол Палацу Конгресів ураз мов ожив. На його матовій блакиті спокійним світлом засяяли ясні зірки, одна з яких дедалі більшала. Саме на неї вказала вогняна стрілка, що, скоряючись руці доповідача, побігла темним штучним небом. Ця зірка весь час зростала; ось з її лівого боку майже несподівано з’явилося невеличке туманне здовження, що перетворилося потім на вигнутий хвіст.

Така була Комета в перші роки після своєї появи, — задумливо сказав промовець.

Зірки повільно пересувалися кришталевим небокраєм. А Комета все більшала і більшала. Ось вона вкрила своїм холодним сяйвом сусідні зірки, неначе витискаючи їх. Її хвіст розкинувся, як Чумацький Шлях. Легкий шум та потріскування привернули увагу глядачів до центра зали. Там на масивній підставці стояло химерне металеве приладдя, схоже на двоголову потвору. З численних отворів його лилося рожеве світло, що сягало склепіння Палацу, його штучного небокраю.

Те, що ви бачите перед собою, — всього тільки робота великого планетарія, влаштованого в нашій залі, — спокійно пояснював доповідач. — Зараз планетарій покаже вам орбіти Землі, планет і гіперболу Комети.

Вогняні лінії визначились на куполі Палацу. Насамперед витягнутий еліпс земної орбіти, яким летіла невеличка блакитнувата куля — Земля. І збоку ліворуч яскрава, майже пряма лінія гіперболи Комети. Вона проходила на відстані половини радіуса земної орбіти.

По лінії гіперболи швидко посувалась Комета, тягнучи за собою велетенський хвіст. Вона наближалася разом із Землею до найопуклішої частини еліпса.

— Я не хочу зупинятись на подробицях, — сказав доповідач, — і тому обмежуся лише кількома найголовнішими вказівками. Багато хто, безперечно, пам’ятає той безмежний жах, який охопив людство по оголошенні повідомлення астронома Гріверса. Згадки про щасливі наслідки зіткнення Землі з відомою кометою Галлея в 1911 році нікого не могли заспокоїти. Адже комета Гріверса — велетенське небесне тіло неймовірної густини…

Знову настала пауза. Доповідач зробив широкий жест рукою:

— Взагалі комети завжди готують нам несподіванки. Уявіть собі величезне тіло, що вільно пересувається в просторі між зірок і багатьох Сонячних систем по незамкненій кривій лінії — гіперболі. Якщо комета не дуже велика, то, проходячи повз нашу, скажімо, Сонячну систему, вона скориться силі притягання Сонця. Комета змінює свій шлях, вигинає його, гіпербола перетворюється спочатку на параболу, криву, теж ще не замкнену, але вже схожу на витягнутий еліпс. А потім, якщо комета зовсім маленька, вона під впливом притягання Сонця облітає навколо нього і змінює свою криву на замкнений еліпс. Так Сонце, цей “ловець комет”, ловить комету. Вона починає обертатися навколо нашого світила по еліпсу, відходячи від Сонця у просторінь і незмінно повертаючись до нього через певні проміжки часу. Так трапилося з кометою Галлея, кометою Енке та іншими кометами, виловленими нашим Сонцем з світового простору та перетвореними на супутників нашої Сонячної системи. Вони регулярно повертаються до Сонця і найчастіше змінюють при тому свій вигляд. Комети — не стійкі небесні тіла. Вони помалу розпадаються, перетворюючись спочатку на скупчення болідів, потім на хмарки космічного пилу, що мчить далі по еліптичній орбіті щезлої комети. Саме так трапилося з кометою Галлея. На жаль, усе не так з нашою гігантською Кометою.

Доповідач ледве помітно зітхнув — і загальним зітханням відповіла йому зала.

— Непрохана гостя неухильно наближалась, вона, щороку зростаючи, перейшла до південного зеніту, до сузір’я Жертовника, потім промчала біля сузір’я Павича, невпинно прямуючи до Землі. Порятунку для Землі, здавалося, не було. Та ось інженер Андрєєв висунув фантастичний на перший погляд проект порятунку Землі: за допомогою найсильніших вибухів обернути Землю ніби на велетенську ракету і відштовхнути її від Комети. Правдивіше, не відштовхнути, а тільки нейтралізувати притягання Комети. Для цього інженер Андрєєв запропонував використати ядерні бомби, заклавши їх у глибокі свердловини, розміщені трьома концентричними колами навкруг Південного полюса — 80-і і 70-ї паралелі і Полярного кола, що збігається, як відомо, з лінією паралелі 66,5. Ось схема проекту інженера Андрєєва.

Знову над доповідачем простяглися світлові промені — і в повітрі рельєфно визначилась опукла поверхня Південної півкулі Землі з нанесеними на ній вогняними колами свердловин, в які мали закласти ядерні бомби.

— Свердловини з ядерними бомбами скеровано у глиб Землі по похилих лініях — ніби три вкладені один в один конуси, вершини яких лежать на уявній земній осі.

Нащо потрібні ці три конуси свердловин, начинених найпотужнішими ядерними бомбами? Шлях Комети лежить ніби перпендикулярно до лінії земної осі або під невеликим кутом до неї. Якби ми могли протиставити притяганню Комети якусь силу зворотного напрямку, скеровану вздовж земної осі, то така сила нейтралізувала б притягання Комети й утримала Землю на її місці в орбіті. Але звідки взяти цю силу?..

Інженер Андрєєв геніально запропонував перетворити Землю в момент найвищого притягання Комети на грандіозну ракету. Ракета ні від чого не відштовхується. Вона сама штовхає себе зворотною дією вибухів, які відбуваються в ній. Не обов’язково, щоб ракета була довгаста. Вона може бути й кругла, як Земля. Саме конуси свердловин в Антарктиці і стануть, на думку інженера Андрєєва, розрядною частиною ракети-Землі. Найменший, перший конус буде викинуто із Землі як перший ракетний вибух. Потім — другий і третій. Ракета-Земля за допомогою цих трьох вибухів нейтралізує силу притягання Комети в момент найбільшої близькості цього тіла до нашої планети. Притягання Комети стане надто мале, щоб зірвати Землю з її орбіти. Отже, вся земна куля перетвориться на велетенську ракету вагою 6000 трильйонів тонн. А розрядною частиною ракети буде вся південна полярна область до 66-ї паралелі. Сміливо пожертвувавши південною полярною областю, ми врятуємо земну кулю з її населенням. Комета понесе з собою в небесні невідомі простори тільки частину Землі, яку ми їй добровільно віддамо.

На кілька секунд запанувала тиша. Всі були вражені повідомленням.

— Утворений п’ять років тому Комітет порятунку Землі, який керував здійсненням проекту Андрєєва, передбачив усі можливі небезпечні наслідки. Немає сумніву, що ядерні вибухи в південній півкулі викличуть сильний землетрус, який прокотиться трьома наростаючими ударами по Землі з півдня на північ. Одночасно треба ждати велетенської морської хвилі, що тричі підніметься в океанах і спричиниться до небувалої поводі на побережних смугах материків. Усе це загрожує найсерйознішим лихом. Але в людства немає іншого виходу. Вибирати нема з чого. Що ж зробив Комітет порятунку Землі?