Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович (лучшие книги .txt) 📗
Радіоприймач знову замовк. Цандер важко дихав. Він ледве підвівся. Новини приголомшили його.
Не чекаючи, поки прийде Ганс, Цандер кинувся до дверей і, забувши навіть причинити. їх за собою, без капелюха побіг униз кам’янистою дорогою ущелини крізь дощ з градом.
Цандер був уже біля печер. У каламуті дощу він налетів на щось м’яке, темне. Почулося невдоволене “ква”. Відскочив, роздивився і мало не зареготав, хоч був страшенно збуджений.
Назустріч йому йшла курйозна процесія чорних “капуцинів”. Позаду гордо виступав Ганс. До спини кожного “капуцина” було прив’язано мішок. Це Ганс, щоб полегшити і прискорити перенесення запасів їжі в ракету, використав ручних покірливих і слухняних птахів — “пінгвінів”. Цандер покликав Ганса. Вітер одніс слова вбік. Блоттонові, який визирнув з печери, вчулося, ніби Цандер крикнув: “Земля горить!” Що б це значило?..
— Земля говорить! — уже чітко прокричав Цандер.
Ганс схвильований підбіг до нього… Задиханий Цандер коротко розповів про свої переговори з Круксом і Голубом. Блоттон підслуховував.
Ганс схопився з місця і побіг на гору з такою швидкістю, наче за ним гналися всі звірі Венери. Стомлений Цандер не встигав за Гансом. “Пінгвіни” без “пастуха” тупцювали на місці і здивовано квакали.
Надійшов Вінклер.
— Гоп-гоп! — погнав він пернатих носіїв далі.
А Ганс, переплигуючи через калюжі, спотикаючись і падаючи, біг і біг, і серце в нього трохи не розривалося в грудях. У ракеті він упав майже непритомний, полежав, заспокоївся і кинувся до радіоприймача.
Він говорив з Марсом, з позаземною станцією, із Землею!..
Які чудові новини! Які грандіозні роботи, яке величне перетворення Землі!..
На екрані телевізора перед ним мерехтіли картини, від яких захоплювало подих…
Сріблястими плотами стояли готові до відльоту ракети-торпеди для штурму неба.
Навколо Землі кружляв маленький штучний Місяць, на якому провадилася захоплююча наукова робота.
Плавучі міста на велетенських котках перетинами океани. Вони вміщали багато тисяч пасажирів. Плавучі фабрики і заводи виробів, вихідну сировину для яких давало море.
На затіненому боці Землі, там, де була ніч, сяяли вогняні стрічки — шляхи земних стратопланів.
Пробиваючи крижані гори подібно до венеріанських розпечених “прасок”, уздовж північного узбережжя Євразії швидко йшли каравани “льодоплавів”.
З висоти штучного Місяця полярний і заполярний Сибір сяяв вогнями незліченної кількості електричних сонць-прожекторів, фабрик, заводів… Тайга, тундра горіли, мов небо в зоряну ніч…
Прямі поїзди мчали з Європи в Америку через Берінгову греблю…
Багатомільйонні армії робітників, озброєні складними машинами, наступали на льоди Гренландії, на тропічні джунглі, поліпшуючи клімат, завойовуючи нові площі для населення.
Висаджуючи в повітря, ламаючи кригу Антарктики, люди добували з-під землі незліченні багатства південно-полярних скарбів.
Велетенські “віадуки” на трьохсотметрових фермах, призначення яких Ганс не знав, тяглися на тисячі кілометрів.
В Атлаських горах, на Памірі, в Кордильєрах височіли труби “штучних циклонів” для використання дарової енергії вітру…
Штучні острови-аеропорти були розкидані по Атлантичному й Тихому океанах…
Багато гір — в Хібінах, на Уралі — наче розтанули наполовину, інші зникли зовсім, на рівнинах виросли штучні гори і загороди заввишки з велику гору для захисту полів і садів од вітрів. Ріки з виправленими річищами і нові канали вкрили Землю сріблястою мережею прямих ліній…
Оновлена Земля, і на ній інше людство — бадьоре, життєрадісне, вільне.
“Коли ж вони встигли все це зробити? — здивовано думав Ганс. — Чи справді на Землі час пішов уперед? Чи, може, тут позначився “соціальний закон відносності часу”, коли “невичерпні запаси людської енергії звільняються від кайданів війни і класової боротьби?..”
Задовольнивши трохи свою цікавість, Ганс міг почати розмову і про справу — про нинішній день.
Звичайно, він полетить на Землю на своїй ракеті. Він сам керуватиме нею. Він витримає екзамен на капітана міжзоряного плавання.
Хто полетить назад? Цандер, Фінгер, Вінклер, Мері, Жак, Текер з сім’єю… Можливо, Шнірер з дочкою. Хай подивиться філософ, що можна зробити з машинами, коли їх використовують не на шкоду людям. Інші — мотлох, непотрібні Землі. Вони хотіли знайти “нову землю”, хай і живуть на Венері, якщо зможуть.
— Отже, до скорого побачення!
Ганс, збуджений до краю, вибіг з ракети.
До зорельота підходив Вінклер з своїми “капуцинами”. Ганс кинувся до Вінклера, мов ошалілий, і стиснув його в обіймах. Радість його була така велика, що він сміючись почав обнімати навіть “пінгвінів”. Птахи тільки здивовано квакали — вони нічого не розуміли в світовій політиці.
— Божевільний, — промовив стиснутий в обіймах Вінклер. — Чи ти очманів?
Ганс приклав руки до грудей, потім простягнув їх до неба і вигукнув:
— Земля! Нова Земля!
XII. НА БАТЬКІВЩИНУ
Димить, потріскує нафтовий каганець, видовбаний у скелі. Гніт — витіпане волокно. Червонувате, мерехтливе полум’я освітлює трьох людей, що сидять на “матрацах” з моху. Бліде, виснажене лице з мішками під очима і сивою бородою. Квадратне, міцне обличчя рудобородого. І поруч загоріле, довгасте, породисте обличчя з чорними вусами й бородою, обрамлене розпатланим волоссям до плечей. Брудне лахміття на тілі. Дикуни? Бандити? Пустельники?..
Це король французької біржі — барон Маршаль де Терлонж. Це фабрикант, заводчик, землевласник, комерсант Стормер, “який тримав пів-Європи в кишені жилета”. Це вихованець Ітонського університету лорд сер Генрі Блоттон, лондонський лев, член аристократичного клубу, фланер Піккаділлі, чемпіон спорту, божок відданиць…
З сусідньої печери, жіночого відділення, чулося важке хропіння леді Хінтон.
Гидливо кривлячи обличчя і відпльовуючись, Блоттон курив сигару-самокрутку “венеріанського тютюну”.
— Становище змінилося, — тихо, як змовник, сказав він. — Нам доведеться розв’язати питання: залишатися на Венері чи повернутися на Землю?
— Я-якщо нас в-візьмуть…
— Зараз ми повинні розв’язати це питання для себе, а там побачимо, хто полетить. На Землі, на жаль, усе змінилося. Там нас чекає невесела доля…
— Може, воно не втратило там цінності? — сказав Стормер, перебираючи коштовне каміння при світлі вогню.
— Коли навіть не втратило, то у вас усе це просто відберуть.
— Зрозуміло.
— Але там нас уб’ють чи залишать живими — от питання. Я думаю, не вб’ють. Нас ізолюють, але життя подарують. Якщо ж нам подарують життя, то яке б воно не було, гірше, ніж тут, не буде.
— Отже, ви за повернення?
— Так, я за повернення.
Блоттон заздалегідь обдумав усе. Він побоюється менше за інших. Про задум убити Ганса і Вінклера “вони” не знають. Хіба не він, Блоттон, урятував Ганса і Вінклера від шестируких? У нього є навіть заслуги. А на Землі він був невинним, легковажним спортсменом, який не цікавився політикою, — принаймні доти, доки політика не зачіпала його інтересів.
У Стормера становище складніше.
— Кого не уб’ють, а кого може й уб’ють, — заперечив він.
Стормер уявив собі приліт на Землю. Повернення першої ракети з міжпланетної подорожі, звичайно, викличе сенсацію. Кінозйомки, паломництво до зорельота зацікавлених юрм, передача по телевізору, ілюстрації в журналах… Запитання: хто, звідки, що за люди?.. Стормера можуть упізнати…
Стормер навіть здригнувся і струснув головою.
— Я не лечу. Вам добре, Блоттоне… Ви не мали справи з робітниками. Та й барон теж. Він витав у вищих банківських сферах, і його не знають. А моє обличчя примітили. Думаю, добре примітили. Ні, вже краще я тут з шестирукими матиму справу.
— Ваше слово, бароне.
Маршаль гмукнув. Так, його не знають. Але роль банківського капіталу прекрасно відома… Барон теж відчував би себе безпечніше на Венері, ніж на Землі, якби…
