Година Бика - Єфремов Іван (книги бесплатно без TXT) 📗
— О ні! — вигукнула Родіс з непідробним ентузіазмом і цілком щиро, від чого володар був задоволений ще більше.
Чойо Чагас поцікавивсь у Родіс, як просувається картина. Вона здивувалася лише на мить. Інакше й не могло бути. Про її роботу «доносили», певно, не раз.
— Мені здавалось, що вона закінчена. Насправді ж доведеться переробити. Концепція помилкова! Щоб знайти шлях з інферно, потрібна передусім Міра, а не Віра.
— Шкода, — байдуже промовив Чагас, — я розраховував побачити її… цими днями.
Ер Во-Біа зненацька зашарілася, блиснувши очима.
Безцеремонно увійшов начальник «лілових» Янгар. Наблизившись до володаря, він став говорити йому щось упівголоса. Фай Родіс підвелася й відійшла до шафки, милуючись майстерністю старовинного малюнка. Чойо Чагас незадоволено відсторонив Янгара і запитав, чому пішла Родіс. Володар планети не любив, коли в його присутності люди вставали без дозволу.
— Я не хотіла вам заважати. На планеті Ян-Ях усе нагальне і все секретне.
— Даремно. Нічого важливого, — невдоволено мовив Чойо Чагас, у той час як Янгар втупився в земну гостю, аби збентежити її своїм холодним доглядом судді й ката.
Чойо Чагас різким жестом відіслав Янгара, сам же схилився на поручні ближче до Родіс.
Ер Во-Біа й далі скоса спостерігала за Родіс, врешті не витримала й напрямки запитала її, де і як на Землі навчають мистецтва зваби.
— Якщо ви маєте на увазі вміння поводитись і подобатись чоловікам у чарівній грі взаємного потягу — то з дитинства. Кожна жінка Землі вміє підкреслювати в собі те, що оригінальне, цікаве, красиве. Мені здається, що «зваба», яку маєте на увазі ви, — дещо інше.
— Це вміння закохати в себе чоловіка, — відказала тормансіанка.
— Тоді я не бачу різниці. Можливо, не лише вміння, а й вроджена здатність. Мені здалося, ніби ви промовили це слово з відтінком осудження, як про щось погане.
— Зваба якоюсь мірою завжди — обман, фальш. Я бачу вас уперше, але мені казали, що ви не така.
— Усі присутні, крім вас, бачили мене в інших подобах… різних.
— І яка ж справжня?
— Та, до якої я вдаюся найчастіше. Тут, на планеті Ян-Ях, я начальниця земної експедиції, історик, але й ця роль не постійна і з часом зміниться. На Землі я буду іншою, зовсім іншою! — мрійливо закінчила Родіс.
Ер Во-Біа піднесла до губ келих, відпила з нього і щось тихенько проказала Зет Угу. Подруга Чойо Чагаса зовні була ефектніша, ніж Родіс. Письменники й придворні поети Ян-Ях писали, що її привабливість діє як електричний струм. Її жіноче єство було просто-таки кричущим. Літератори Ян-Ях відзначали: вона викличає таке жагуче бажання, що навіть звір ка ланцюгу, побачивши її, здатен обірвати свою прив’язь. Ер Во-Біа випромінювала таємничість. Вона ніби стояла на тій межі, поза якою лежала заборонена зона. Тисячоліття ця жіноча таємниця обіцяла набагато більше, ніж віддавала, і все-таки залишалася привабливою навіть для бувалих у бувальцях людей.
Ер Во-Біа посміхнулась, і раптом на юній гладенькій шкірі з’явилися тонкі зморшки — свідчення того, що цій незвичайній жінці довелося немало пережити на своєму жіночому шляху.
Фай Родіс, незважаючи на маску магарані, лишилася тією ж прямою, відвертою і безстрашною жінкою, яка вразила володаря з першої зустрічі. Її внутрішньому світу, мабуть, була властива рівновага і вміння швидко відновлювати у собі спокій. Якості, можливі лише при надмірі психологічної міцності й волі. Саме тому, бувши контрастними викривленій психіці Ян-Ях, ці її чудові людські якості — цілковита відсутність неприязні, підозріливості чи самовдоволеності — усе ж таки не приваблювали до неї тормансіан. Незмінною лишалася прірва між нею та всіма іншими, навіть самим Чагасом. «Навіть з ним, великим і всемогутнім!» — з обуренням визнавав володар. Він пригадав уривок з розмови між інженером Таелем і Фай Родіс — про це йому доповіли свого часу. Родіс пояснювала Таелю, що на планеті Як-Ях геть відсутня одна з дуже важливих психологічних підвалин творчого життя — усвідомлення безконечності простору з його недосяжними межами і численними, ще не відкритими людиною світами. Бездонні глибини космосу існують навіть поза знанням Великого Кільця і в найнесподіваніших комбінаціях законів матеріального світу. Інженер відповів, що сама Родіс є для нього втіленням цієї безмежності, а її душа так само відмінна від їхньої психіки, як безконечність відрізняється від замкненого й нудного світу Ян-Ях, головний стрижень якого у суворій ієрархії.
«Розумний комплімент інженера, — думав володар, — але є інше, про що, бідолаха, звичайно, і гадки не має. Вона жінка одного кореня з усіма й тому неминуче мусить коритися волі й силі чоловіка. А втім, я не думаю, що ця холодна, весела й самовпев-нена дочка Землі буде такою ж доброю коханкою, як моя Ер Во-Біа. Та все ж треба спробувати!»
І, як усі володарі всіх часів і світів, голова Ради Чотирьох розпочав, не гаючись, здійснювати свій намір.
Він підвівся, і одразу ж підхопилися Зет Уг та Ген Ші. Ер Во-Біа лишилася сидіти, поклавши ногу на ногу й похитуючи черевичком із зірочкою-ліхтариком.
Промені ліхтариків, спрямовані вертикально, підезічували стрункі ноги тормансіанки, окреслюючи їх на всю довжину крізь тонку тканину сукні.
Фай Родіс, вважаючи прийом закінченим, теж підвелася, думаючи про картину у своїй кімнаті. Після бесіди з Таелем їй хотілося сьогодні ж узятися за пензлі й фарби. Але Чойо Чаґас заявив, що йому конче треба обговорити з нею важливе питання. Обидва члени Ради, вклонившись, зникли, покинувши свого голову, як видалося Родіс, із задоволенням. Ер Во-Біа підвелася, кинула погляд на Чойо Чагаса. Вона схвильовано дихала, оголивши у силуваній усмішці великі синюваті зуби. Та Чойо Чагас ніби й не помітив її закличного погляду. І тоді Ер Во-Біа рушила до виходу, не попрощавшись і не озирнувшись, ображена, розгнівана й лиха.
Чойо Чагас уперше в присутності Родіс зареготав, і вона здивувалася тому, як грубо пролунав його сміх. Володар відхилив середню завісу й вивів Родіс до сліпучо світлого коридора, де на лавах один проти одного сиділо двоє охоронців у зеленому вбранні. Не звертаючи на них уваги, Чойо Чагас пройшов до дверей у кінці коридора й заходився проробляти якісь маніпуляції із замком. Грубі двері відчинились, і Фай Родіс опинилася в особистих, нікому не доступних покоях володаря, захованих у товстих мурах палацу.
Величезна кришталева призма правила за вікно, відбиваючи вогненний призахідний обрій. Чойо Чагас натиснув важілець, призма повернулась, відкривши похмуре небо Торманса, а в кімнаті автоматично спалахнули жовтогарячі світильники. Велике п’ятикутне дзеркало відбило сріблясту магарані й поруч володаря в чорному, гаптованому срібними зміями вбранні.
Чагас ступив крок до широкої канапи, встеленої волохатим килимом з візерунком із сплетених кілець, спинився позаду Родіс й терез її плече поглянув на відображення у дзеркалі. Вона зрозуміла, що мало статися. Почату гру треба доводити до кінця, не створюючи заплутаних протиріч. Родіс відповіла володареві байдужим і поблажливим поглядом. Великі руки Чойо Чагаса обхопили її тонкий стан. Мить, і Родіс притулиться до нього спиною, покладе голову йому на плече… Нічого подібного не трапилося. Незрозуміла сила відкинула його руки, його самовпевненість миттю щезла, і ніби не було і бажання. Він навіть відсахнувся од неї, настільки це було вражаюче.
— Хай усе буде як досі, — ледь чутно промовила Родіс.
Чойо Чагас упав на диван, ніби спросоння шукаючи на столику куриво.
Фай Родіс спокійно, без слів сіла боком на краєчок канапи. Ошелешений Чойо Чагас закурив. Уперше за багато років він не знав, як повестись. Вдати, що нічого не сталося, чи розгніватись?
Родіс допомогла йому. Гра скінчилась, від магарані лишилося саме тільки біле сарі.
— Невже володар планети теж підвладний інстинктам, як і «найтемніший «кжи»? — запитала вона, засвоївши етимологію Ян-Ях.
