Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович (читать книги бесплатно .txt, .fb2) 📗

Шнірер, цей кабінетний вчений, нездатний, як Отто Ернст, один з “могікан”, до прямих дій, усе-таки служив своєму класу до останніх днів. Правда, в цього філософа були свої рахунки з капіталізмом — машини. Але ж у тому й полягала своєрідність його філософії — він намагався вирішити квадратуру круга про капіталізм без техніки і машин. Породжена нерозв’язними суперечностями, його філософія була досить плутана, але вона мала успіх, бо виконувала соціальне замовлення “могікан” і давала надію на якийсь “вихід” з тупика. А сам Шнірер дивився на себе мало не як на месію, покликаного врятувати капіталізм з петлі і вивести його в обітовану країну безхмарного вічного процвітання. Він серйозно вважав себе за охоронця мудрості Землі, тобто тієї філософії, яка потрібна була для ідеологічного виправдання і утвердження його класу. І цій ідеї філософ служив самовіддано. Тільки заради неї він наважився вирушити у цю надзвичайно небезпечну подорож. Тільки заради неї він, запеклий ворог машин, вирішив вдатися по допомогу до машини, віддати себе в її розпорядження, довірити їй своє “дорогоцінне для людства” життя. Рятуватися від машини на машині. Шнірер глибоко і болісно відчував цю суперечність, але іншого виходу не бачив.

— А якщо ми повернемось на Землю?

— І в цьому разі треба зберегти книги в надійному місці. А що може бути надійніше за “Ковчег”? Вони можуть знищити книги, перш ніж твій Отто і його соратники знищать їх. А я поверну Землі її скарби. Принесу з неба ці скрижалі мудрості і віддам їх людям, як Мойсей. Я просвічу затьмарену людську свідомість ось цим! — Він урочисто підняв угору томик власного філософського трактату про згубність матеріалізму. — Я повинен зберегти себе для людства, — патетично закінчив він і вже звичайним тоном спитав: — Ти зібралася?

— Ще ні. Але я не затримаю… Думаю, ми розлучаємося з Отто ненадовго. Він запевняє, що комуністи будуть розбиті і загинуть не пізніше як через два тижні після початку війни. “В нас усе готово, — сказав Отто.

— Тим краще, тим краще! — відповів Шнірер.

— Ну, йду збиратися! — сказала Амелі, Вона поцілувала батька в щоку, пройшла в свою кімнату, відкрила дорожню скриню і за одну хвилину кинула туди волейбольний м’яч, кілька тенісних м’ячів і ракеток, дві рушниці, патрони, два плавальних і спортивних костюми, гаванську гітару, маленький дорожній несесер, дві сукні, білизну, фотоапарат з запасом плівок — словом, усе те, що вона завжди брала, вирушаючи в свою звичайну подорож — на курорт.

Єпископ Йов Уеллер теж збирався в дорогу. Він має летіти на невідому планету. Він і досі не міг примиритись з цією думкою, призвичаїтися до неї.

Якось у суботу єпископ мирно сидів, заглибившись у складання недільної проповіді, в своїй затишній квартирі, де прожив два десятки років, коли економка доповіла, що його хоче бачити якийсь чоловік. Гадаючи, що його хтось хоче запросити виконати требу, єпископ сказав, щоб незнайомого впустили.

Ввійшов маленький, вертлявий чоловік.

— Честь маю відрекомендуватись. Я Генрі Пінч. Представник акціонерного товариства “Ноїв ковчег” і особистий секретар голови правління містера Семуеля Стормера.

— Це благодійне товариство? — спитав єпископ. Він уже забув про розмову в салоні леді Хінтон.

— Не зовсім, — відповів Пінч, сідаючи в крісло і соваючись на ньому. — Хоч до певної міри його можна назвати і благодійним. Врятування людей від страшної загибелі — хіба це не святе діло? Ви повинні летіти, сер єпископ, і якнайскоріше.

— Куди летіти? — спитав Уеллер.

— На небо.

Єпископ мимохіть відсунувся до спинки крісла. Що це — безглуздий жарт чи марення божевільного?

— Я не зовсім розумію вас.

— Я вважаю, що ви досить підготовлені до цієї пропозиції, — відповів Пінч, знову засовавшись у кріслі. — Леді Хінтон казала…

Єпископ згадав усе… Але невже це всерйоз?

— Я не маю наміру летіти на небо. Зовсім не маю наміру! — сказав єпископ таким тоном, наче йому пропонували вмерти. — Мені летіти? Зрозумійте, що це навіть не пасує до мого сану.

Пінч знизав плечима.

— Я вважаю, що це не зганьбить гідність вашого сану. Оскільки були прецеденти… пророк Ілля, наприклад, зробив політ на небо. Праведник, пророк. У ті часи звання пророка, гадаю, важило не менше, ніж тепер єпископа.

— Так, але… то було боже веління…

— А це веління леді Хінтон.

— Я дуже поважаю леді Хінтон. Це найкраща вівця в моєму стаді. Але ж вона в мене не одна. Я не можу залишити свою паству на поталу хижим вовкам.

— А якщо сама паства залишить вас?..

Єпископ зітхнув.

— Я згоден з вами. Храми відвідують дедалі менше, але, як сказано в письмі, “де один або два зібрані в ім’я моє, там і я серед них”.

— У “Ковчезі” буде двадцять чоловік. А коли ми висадимось на якусь планету, на Марс чи Венеру, ви візьмете на себе роль апостола, що проповідуватиме вчення Христове марсіанам або освітлюватиме світлом євангелія жителів Венери. Подумайте тільки: ви перший, хто прибуде з проповіддю християнства на інші планети Сонячної системи. І, можливо, сам Бог обере вас для цієї місії.

— Всемогутній Господь, коли вважатиме за потрібне, може зробити це й інакше. Але не торкатимемося таких важливих богословських питань, — відповів єпископ.

— Гаразд, — не здавався Пінч, — припустімо, ви відмовитесь летіти, незважаючи на наполягання леді Хінтон, яка не уявляє польоту без вас, “Лікар духовний, — каже вона, — так само потрібний, як І лікар тілесний. Хто даватиме мені поради, спрямовуватиме на стезю доброчинності? Хто звершить обряд шлюбу леді Еллен з лордом Генрі Блоттоном?.. Хто хреститиме народжених дітей, хто поховає мене, коли я умру?” Припустімо, ви не послухаєтеся цих доводів і залишитесь. Що чекає вас тут? Можливо, мученицький кінець…

— Я готовий прийняти вінець мученика, — промовив єпископ, зводячи очі до неба. — “Але нехай обійде мене чаша сія”, — прошепотів він сам до себе.

— Залишатися на Землі, особливо у вашому сані, — не вгавав Пінч, — надто небезпечно. В країні дуже напружене становище. Вона вже напередодні революції, на це нічого заплющувати очі. — Пінч сповз на край крісла і додав конфіденційним тоном: — Леді Хінтон має найдостовірніші вісті з вищих сфер, що падіння влади чекають з дня на день. У нас нема сил боротися. Не можна зволікати.

Єпископ відчув, що піт вкриває його чоло і холод пробігає по широкій спині.

— Я готовий на все, — сказав він. Пінч вклонився і вийшов.

Думка про місіонерську діяльність тішила єпископа. Він не вірив в існування марсіан, але на новій планеті він був би серед земних поселенців справжнім папою — намісником Христа. А хіба без християнства, взагалі без релігії можна підтримувати суспільний лад, який забезпечував би І йому і його “вівцям”, таким, як леді Хінтон, їх привілейоване становище? Але не тільки ця “висока місія апостола” змусила його наважитись узяти участь у польоті. Єпископ був наляканий не менш за Шнірера подіями, що швидко розгортались. Якщо революція переможе, в його сані йому доведеться скрутно. Тим більше… мабуть, цих проповідей не треба було виголошувати. А складена ним молитва про близьку загибель комунізму? Вона навіть, кажуть, була з відповідними коментарями надрукована в їхніх газетах… Ні, тікати, тікати… І єпископ старанно почав відбирати з своєї досить великої бібліотеки книги духовного змісту. Він склав на столі вже кілька великих книжок, коли задзвонив телефон.

— Пробачте за турботи. Алло! Так! Це знову я, Пінч. Я забув попередити вас, що коли ви надумаєте летіти, негайно відберіть речі, які вважатимете за потрібне взяти з собою, але не більше ста кілограмів. Таке розпорядження нашого головного інженера. У “Ковчезі” все зважено до останнього грама.

Єпископ з досадою повісив трубку.

Не більше центнера. Яке ускладнення! Адже, крім книжок, треба взяти ще чимало чого. Він подумав про свої звички. Йов Уеллер любив добре попоїсти. Чим годуватимуть у “Ковчезі”? Треба буде на всякий випадок узяти з собою дечого про запас. Ще більше любив і цінив єпископ тонкі вина і дорогі лікери. їх взяти просто конче потрібно. З своїм шлунком він не ладив так само, як і його найкраща “вівця” — леді Хінтон. Йому доводилось вдаватись до проносного, головним чином до мінеральних вод. Треба взяти хоча б ящик Зальцбруннена.