Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗
Розділ XIV
ДОПОМОЖІТЬ РОБІНЗОНАМ ВСЕСВІТУ!
Академіка Хотенкова ще змолоду захопила проблема, яка позбавляла сну багатьох майстрів і учених, — таємниця страдіварок — скрипок, виготовлених славнозвісним Страдіваріусом.
Чого у страдіварок такий надзвичайний звук? Чим пояснити те, що жодна скрипка їх досі не перевершила?.. Ці питання дуже хвилювали молодого студента. Він часто відвідував Московську консерваторію, де заслухувався мелодійними тонами чудесних скрипок, і вирішив будь-що розкрити таємницю, навіть коли доведеться віддати дослідженню увесь свій вільний час.
Захистивши дипломний проект, Хотенков з запалом узявся за розв’язання цієї проблеми. Озброєний найточнішими інструментами, він дослідив понад сто скрипок — вимірював, розглядав їх під мікроскопом, складав хитромудрі таблиці. Однак незабаром його, як здібного інженера, Академія послала на будапештський завод “Астронавт”, де виготовлялись міжпланетні літаки. Для страдіварок лишалось усе менше й менше часу. Пізніше, коли Хотенков був обраний академіком, про таємничі скрипки довелося забути.
А втім, не назавжди. Коли його обрали головою астронавтичної секції Всесвітньої Академії і він приймав дослідницький заклад, його попередник, між іншим, згадав, що серйозно цікавиться скрипками Страдіваріуса. Вони потоваришували. Хотенков узяв з музею дорогоцінний інструмент. Але що далі, то частіше траплялось так, що, приготувавши прилади для дослідження, він забував про них і перетворювався на музиканта.
Так і в той знаменний переддень великих подій він стояв біля відчиненого вікна просторого кабінету і грав.
У солодкі мрії врізався голосний стукіт у двері. Хотенков з жалем поклав скрипку і пішов назустріч несподіваному гостеві.
На порозі стояв невисокий кремезний чоловік з широким обличчям.
— Доктор Заяц?! — вигукнув з подивом академік. — Яким вітром?
— Відгукнулись!.. Живі!
— Хто? — не зрозумів Хотенков.
— Наші. Живуть на планеті Кварті в сузір’ї Альфа Центавра А.
Хотенков щиро обняв Заяца, міцно потиснув йому руку:
— Отже, ви таки перемогли. Вітаю!
— Переміг, якщо можна так сказати. Але… — Заяц помовчав. — “Промінь” вийшов з ладу.
— Що ви кажете?! Як же це трапилось?
— Його пошкодив метеорит. “Промінь” тепер править за спостережний пункт і станцію зв’язку з Землею… Злочинці втекли і ховаються десь на планеті.
— Отже, Навратіл таки побудував гравітаційний передавач… — задумливо сказав академік.
Доктор Заяц мовчки кивнув, поклав на стіл кілька густо списаних аркушів:
— Це точний текст першого повідомлення, яке прийняв наш астрогравіметр на Петржалці.
Академік швидко перебіг очима рядки повідомлення:
— Зазнали аварії в незнайомому закутку Всесвіту, за мільярди кілометрів від своєї домівки… — прошепотів він після тривалої мовчанки. — А на довершення всього — небезпечні злочинці за спиною… Жахливо!
Заяц підійшов до відеофону і набрав номер.
— Зачекайте, — попросив Хотенков. — Перш ніж передамо повідомлення президії, я хочу прослухати все.
— “…Не турбуйтесь про нас, ми всі живі й здорові… — читав доктор Заяц. — Ми твердо переконані, що нам удасться побудувати примітивну ливарню, в якій виготовимо пошкоджені частини “Променя”. Поки що будуємо нове житло, бо печера, в якій живемо зараз, загрожує обвалом. Будинок поставимо з граніту, якого тут цілком досить. Вчора закінчили фундамент, сьогодні монтуємо підйомні крани. Сподіваємось, що до періоду дощів (за нашими підрахунками, він почнеться приблизно через півроку і триватиме місяців зо два) закінчимо всю будову, аж до внутрішнього обладнання. Після дощів розпочнемо будівництво нової атомної електростанції та ливарні. Всі креслення, за винятком кількох, уже готові… Життя на планеті, наскільки ми його вивчили, опишемо в докладному повідомленні, яке надішлемо пізніше. На цьому нашу сьогоднішню передачу закінчуємо. Сердечно вітаємо всіх близьких і далеких. Завтра, коли за нашим прогнозом стоятиме гарна погода з усіма трьома сонцями на ясному небі, викличемо вас знову.
Дослідницька станція “Кварта”.
— Відважні люди! Справжні вчені! — сказав з полегкістю Хотенков. — І все-таки я за них боюсь. Пробачте, тепер уже не можна гаяти часу.
Він швидко набрав номер. На екрані відеофону з я-вилось обличчя людини з високим чолом і пишною сивою бородою.
— Пробачте, товаришу президент, що турбуємо вас під час відпустки… Чи можемо ми з доктором Заяцом відвідати вас? Ми одержали важливе повідомлення з “Променя”.
— Чекаю на вас, — коротко відповів президент Академії. — Коли приїдете?
— Вирушаємо негайно.
— Тоді — до зустрічі.
Хотенков поквапливо засунув текст повідомлення в портфель, і обидва вчені піднялися ліфтом на дах лівого крила палацу, де стояло кілька вертольотів. Сіли в перший з них і через десять хвилин приземлились біля невеликої мальовничої вілли в долині поблизу Великих Павловіц, у моравській Словаччині.
Повідомлення з Кварти президент вислухав з напруженою увагою.
— Треба діяти негайно! — сказав він рішуче, коли Хотенков дочитав останню фразу.
Один натиск на кнопку загального виклику — і ось ввімкнулись автомати радіорелейних ліній світу. Поступово оживали численні екрани перед робочим столом президента Академії. На сивобородого вченого уважно дивились чоловіки й жінки усіх рас і національностей.
— Друзі, ми повинні негайно зібратись у палаці Академії, — повільно сказав президент. — Корабель міжзоряної експедиції зазнав аварії на четвертій планеті системи Альфа Центавра А…
Опівночі, на надзвичайному засіданні президії Всесвітньої Академії наук, вчені одностайно ухвалили терміново організувати рятувальну експедицію і одночасно просити всі народи світу співробітничати з ними в будівництві двох нових міжзоряних кораблів, подібних до пошкодженого “Променя”.
Звістка про експедицію, прийнята астрогравіметром Заяца, схвилювала увесь світ.
Через кілька годин на заклик Всесвітньої Академії відгукнулись сто тисяч працівників з усіх галузей промисловості. Найбільші заводи всього світу вступили в змагання за право виготовлення деталей зоряних кораблів.
Розділ XV
НЕНАДІЙНИЙ ГРУНТ
За європейським календарем був місяць лютий, а на Кварті в цей час літо сягало своєї вершини. Жовте сонце немилосердно пекло романтичний край, оранжеве також було яснішим і пекучішим, аніж у попередні місяці. Кривава Проксіма, як богиня стихій, щодня з розкішшю розряджала атмосферну електрику у громохких бурях з бенгальськими вогнями блискавиць.
Разом із спекою, яка добре-таки дошкуляла людям, усе повітря заповнили незліченні рої великих літаючих комах. Хоч-не-хоч, довелося знову надіти скафандри.
Група Алени Свозилової одразу ж вступила в бій з усією цією нечистю. Однак тільки-но поляризатори радіоактивного випромінювання знищили одну хмару, як прилетіла друга, ще густіша.
— Скоріше за все цей подарунок нам надсилають сусідні болота! — гнівався Фратєв. — Насамперед слід було б напасти на ворога там.
— Не знаю, чи допоможе оте радикальне втручання, — задумливо сказав Навратіл. — В кращому разі можемо провести дезинсекцію тільки найближчих боліт, а віддаленіші одразу ж вихлюпнуть нові мільярди непроханих гостей. Зрештою ми навіть не знаємо, з якої відстані ці комахи прилітають. Гадаю, що ефективніше було б встановити навколо будівництва радіоактивну заслону. Випромінювання не повинно бути надто інтенсивним, щоб не знищувати марно вищих істот, які випадково перелетять через захисний рубіж.
Другого дня на Накритому столі працювали вже без неприємних компаньйонів. Про них нагадували тільки мерехтливі тіні, що роїлись в повітрі за невидимою стіною випромінювання.
Один ворог був переможений. Але наприкінці лютого з’явився ще один, набагато небезпечніший, — тектонічні зрушення.
