Сріблясте марево - Стась Анатолій Олексійович (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗
В душу Галея раптом заповз сумнів, нібито він робив щось не так, як треба. Врешті, хто він, Анрі Галей, учорашній сержант-па-рашутист розгромленого німцями десантного полку, втікач із табору військовополонених, рядовий боєць підпільної групи Опору?.. Чи він має якесь моральне право встрявати у течію життя і турбот незнайомих йому людей в чужому домі? Його ж послали на вулицю Червоних Троянд не для того, ніхто не вимагав від нього сушити голову і копатися в справах, які його не обходять. Може, справді — автомат у руки, та й сиди собі унизу в холі або десь там, у гущавині саду, пильнуй і прислухайся, як і належить солдатові на чатах, а все інше — не твого розуму клопіт…
Від цієї думки Галея розібрала злість, злість на самого себе.
Він різко штовхнув двері.
— Це ви, Жермен?
Голос належав Тронковському. Він сидів спиною до дверей, обхопивши голову руками. На довгому вузькому столі — безладно розкидані, пожмакані папери. На підлозі темніла купа попелу, зверху він ще жеврів і ворушився. Смерділо димом.
— Це я, пане Тронковський, — обізвався Галей, окинувши поглядом просторе приміщення. Над столом в стіні виднілися вмонтовані панелі з кількома рядками електро-рубильників. Товстий багатожильний кабель звивався на паркеті й зникав під підлогою. Приземкуваті кубічні скрині, у зріст людини заввишки, тулилися масивними боками одна до одної. Металеві куби, вкриті, наче шрамами, рубцями автогену, мали непривабливий, зловісний вигляд. На декотрих зелена фарба спучилася пухирями, на інших облущилась і потріскалася, неначе важкі тумби хтось обпалив добрячим вогнем.
Повернувши до Галея бліде обличчя, Тронковський сердито запитав:
— Ви прийшли умовляти мене?
— Де Кадіус? — перебив його Галей.
Поляк байдуже знизав плечима. Обминувши купу попелу, Галей присів на крайок столу. “Йому ще немає і тридцяти”, — подумав він і нахилився до Тронковського.
— Якого біса, Яне, ви прикидаєтесь підмайстром Кадіуса? Адже трокади відкрили ви. При чому ж тут професор?
У Тронковського зарожевіли щоки, в очах спалахнув подив, він дивився на Галея з виразом людини, яка мусила розгадати неждано ускладнений ребус. Так вони сиділи кілька хвилин і мовчки вивчали один одного. Нарешті на губах поляка заграла ледь помітна усмішка.
— Схоже, що професор не помилився, мабуть, ви й справді навчалися в нашому Технологічному… Якщо ви догадалися про все, то навіщо ж ваші запитання? — Тронковський повів рукою навколо себе. — Це його лабораторія, його дім, тут зібрано все необхідне для роботи. А у мене, крім мого мозку, нічогісінько… От вам і відповідь на ваше “якого біса”.
— Зрозумів. Ви починали ще там, в інституті?
— Так. Кадіус читав нам курс лекцій з теоретичної фізики. Ні, ні, невігласом його не назовеш, у нього аналітичне мислення, він жадібний до нових ідей, з ним почуваєш себе впевнено. Коли я прийшов до нього із своїми першими думками, що вже сформувалися в розрахунки, коли виклав йому свою гіпотезу… Він миттю вхопився за ці міркування, надав їм стрункішої форми, виступив з науковим повідомленням. Його ім’я замигтіло у пресі, про нього заговорили. Для мене, студента, професорів авторитет був імпульсом, що підігрівав кров. Я просиджував за роботою по вісімнадцять годин на добу, переді мною відкривалася така безодня новизни, такі вікна у дивовижне, що годі було помічати, як уміло і тонко Кадіус прилипає до моєї праці, втісується у мої думки, одночасно створюючи собі ореол глибокодумного першовідкривача, який щедро ділить власний досвід з улюбленим і таки не безталанним учнем… Робота посувалася навдивовижу швидко. Від теоретичних обгрунтувань я перейшов до експериментів. Результати приголомшили. Кадіус заборонив мені розголошувати отримані дані, все потрапляло за стінки сталевого сейфа, і я вже працював в атмосфері суворої секретності. І раптом — війна. Війська Гітлера вдерлися у Польщу. Я рвався додому, у Варшаву, але Кадіус довів мені, що пробиратися туди — безглуздя. Незабаром фашисти окупували і вашу країну. Ми з Кадіусом перебралися на його віллу. Тут я побачив цю лабораторію. Не знаю, коли він встиг її обладнати, але такого комплексу не було і в Технологічному… От вам і вся правда. А тепер ідіть. Раджу вам не затримуватися в цьому домі. Тут вам уже нічого робити.
Тронковський розправив плечі, випростався на весь зріст. Перед Галеєм стояла вже інша людина, зовсім не схожа на того зніченого чоловіка, який ще хвилину тому втомлено сидів за столом.
— Потерпіть мою присутність ще кілька хвилин, Яне! — Галей заговорив глухо, вимогливо. — Вам також треба якнайскоріше залишити віллу. Та перш ніж попрощатися, я прошу пояснити мені, що сталося б, якби ваше відкриття пустили в хід як зброю.
— Чоловіче, це несерйозно. Кадіус підтримує зв’язок із вашою підпільною організацією, і ви добре знаєте…
— Ви помиляєтесь, — похитав головою Галей. — Я і близько не бачив вашого Технологічного. Я навіть не закінчив гімназії. До війни я смикав важелі портального крана, вантажив барила з вином. Мені невідомо, про що доповідав та що обіцяв моїм товаришам по організації професор Кадіус. Але, якщо все це не містифікація, — він штовхнув черевиком шмат кабеля, — відкрийте мені очі, Яне Тронковський. Ви нічим не ризикуєте. Коли вже сам Кадіус ні дідька не тямить без вас, а він таки ж професор, то крановщика вам нема чого остерігатись і поготів.
На обличчі, обрамленому борідкою, знову промайнула усмішка.
— Не знаю чому, але я вам вірю… Гаразд. Хай буде по-вашому. Прошу!
Вони перейшли до зали і поринули у фіолетовий напівморок. Крутими сходами, що спіраллю вгвинчувалися у стелю, поляк підіймався вгору. Галей поспішав за ним, Під самим склепінням навколо кожуха гар-мати-циліндра нависали вузькі антресолі з поручнями. Підошви ковзали на металевому настилі. Поглянувши на скляний дах, Галей хотів спитати, чому шиби в ньому фіолетового відтінку, та в цей час заговорив Тронковський:
— Знаєте, як вам пощастило? Ви один із перших на землі бачите перед собою апаратуру, за яку уряди багатьох держав, не торгуючись, віддали б свої золоті запаси.
— За цей телескоп?
— Ні, це не телескоп. Хоч до небесних тіл, правда, таки має відношення. А взагалі — це капкан. Так, так, капкан. — Поляк поплескав долонею по металевій поверхні циліндра. — В його лабети потрапляють такі собі нікчемно малесенькі частинки, розмір яких не піддається людській уяві. Це і є трокади, як назвав їх професор Кадіус… Моя робота, пане Галею, полягала у дослідженні різного стану матерії. Мені вдалося відкрити такі її утворення, де ущільненість матерії перевершує 1094 грамів на кубічний сантиметр, тобто обсяг речовини стає менший від критичного радіуса, а це означає… — Тронковський помітив, як розгублено і безпомічно дивиться на нього Галей, і поспішив делікатно кинути: — А втім, розрахунки, певна річ, зараз ні до чого… Так-от: будь-яка маса матерії, — і велетенська зірка, і планета, і найкрихітніша її частка, — за певних умов здатні досягти неймовірного самоущільнення, речовина стискується до такого стану, що ламаються електрони, розчавлюються, як під пресом, ядра елемента. Утворений згусток конденсує в собі заряд енергії неймовірної сили, вона ніби дрімає, чекає свого часу. Трокади є повсюди — в рідині, в газуватому середовищі, у космосі; вони трапляються у вигляді безмежних океанів матерії і як її поодинокі краплинки. Звідси висновок: у природі існує невідомий науці вид енергії, що набагато могутніша за ядерну. Я йшов від цього. І ось результат, — Тронковський кивнув на “капкан”. — Частки дрімотної матерії втратили свою одвічну свободу. Тільки не подумайте, ніби вони снують як бджоли у цьому циліндрі. Трокади перебувають там, де й раніше перебували, але декотрі з них, які ближче, потрапляють у мої сіті. Потім здійснюється досить складна операція, щоб утримати їх та перенести у потрібну нам точку простору, а там, якщо захочемо, перетворити згустки на звичайну матерію. Таке перетворення дає миттєвий потік шаленої енергії. Відбувається вибух. Його не треба уявляти, це жахливо… Силу вибуху можна збільшити або зменшити, все залежить від маси трокад, а керувати процесом вивільнення енергії поки що неможливо — тут постає нова проблема. Енергія розкутих трокад колись приведе до технічної революції, а сьогодні вона здатна хіба що вчинити руйнацію, знищення, хаос.
