Чарівний бумеранг - Руденко Микола Данилович "Микола Руденко" (читать книги онлайн бесплатно полные версии TXT) 📗
Звичайна логіка підказує, що астероїдна речовина протягом сотень тисячоліть повинна була поступово розпорошуватись і таких нищівних падінь ставало дедалі менше й менше. Це пояснює, чому земна людина, яка кілька мільйонів років тому була вже людиною, а не мавпою, дістала змогу розвинути свою цивілізацію лише в останні тисячоліття. Як тільки припинилось винищення людства, розвиток цивілізації почав набирати величезних прискорень…
Раніше, коли вчені гадали, що людство з'явилося на Землі кілька десятків тисячоліть тому, можна було нехтувати старовинними свідченнями про катастрофи. Бо й без них усе складалося дуже добре: на оволодіння засобами праці людина витратила десятки тисячоліть, а цивілізація почала розвиватися п'ять-шість тисяч років тому. Отже, шлях від людиноподібної мавпи до цивілізованої людини нібито весь час ішов по висхідній лінії, не зазнаючи помітних провалів. В такій історичній схемі не лишалося місця не тільки для багатьох попередніх катастроф, а навіть для останньої, яка знищила могутню цивілізацію Атлантиди.
Сьогодні нам відомо, що вже кілька мільйонів років тому в розпорядженні людини перебували засоби мисливства і вогонь. Незважаючи на ці відкриття, історична схема за останні піввіку майже не зазнала уточнень. Чомусь вважається нормальним, що ми, розтягуючи дитинство людського розуму майже до безмежності, ніяк цього не обґрунтовуємо і не пояснюємо. А вже навіть на початку нашого століття така історична схема викликала заперечення. Можна згадати хоча б того ж таки В. Брюсова: він був великий знавець різних культур і розумів, що їхня спільність не може бути випадковістю…
Хіба ж оця інерція не є мимовільне узаконення недовіри до людського розуму? Хіба розумній істоті потрібно кілька мільйонів років, щоб пройти шлях від кам'яної до бронзової сокири? Де ж тут логіка? Піввіку тому ми погоджувалися, що для цього досить десятка тисячоліть. Сьогодні ж, пересвідчившись, що це були не тисячі, а мільйони років, з легкістю погодились: потрібні були мільйони… Невже між тисячами і мільйонами немає істотної різниці?
Ні, друзії Людина не повинна принижувати власний розум. А це означає, що ми не маємо жодного права відкидати старовинні свідчення про катастрофи, бо лише вони здатні пояснити неймовірно складний шлях людства до його сучасних здобутків…
Голос. Скажи, Миколо, чи зараз може повторитись подібна катастрофа?..
Микола. Зараз уламки Фаетона не становлять помітної загрози. По-перше, великих уламків лишилося дуже мало. Їх можна полічити на пальцях. Усі вони здобули стійкі орбіти. По-друге, наша космонавтика вже сьогодні здатна відвернути небезпеку. Досить послати назустріч одну-дві ракети з потужними водневими бомбами — і велетень розлетиться на дрібну порохню.
Але повернімось до спроби виліпити модель Фаетона. Нам здається, що той, хто бере за основу для цієї моделі сучасну масу астероїдної та пилової речовини, робить велику помилку. Хіба ж не ясно, що могутній сусіда Фаетона Юпітер досить помітно «збагатився» за рахунок планети-самовбивці? Якщо й досі на Землю щодоби випадає 100 тисяч тонн фаетонської речовини, то скільки ж її випало протягом сотень тисячоліть на Юпітер? Адже ж він більший від Землі у 1340 разіві Цілком зрозуміло, що його гравітаційні можливості теж незрівнянно більші.
Падали уламки Фаетона також на інші планети. Немало їх зникло і в розпечених надрах Сонця…
Коли врахувати всі ці аргументи, то стане ясно, що Фаетон був не менший від Землі, а може, навіть значно більший. Це вже само собою вирішує питання про атмосферу і воду. І води, і атмосфери там було цілком досить, щоб могло зародитись органічне життя. А чи досить було сонячного тепла?..
Є переконлива теорія Джона Дарвіна (син Ч. Дарвіна) про еволюцію систем небесних тіл. На підставі цієї математичної теорії планети протягом мільярдів років поволі відходять од Сонця… Джон Дарвін, обґрунтовуючи свою теорію, ще не знав, що вона колись допоможе внести деякі уточнення у вчення його батька. Але про це згодом…
Голос. Чому ж у метеоритах не знаходять слідів органічного життя?
Микола. Правильно… Не знаходили аж до останнього часу. Так само, як не знаходили води. А зараз вода знайдена у великій кількості.
Зрозуміло, ми ніколи не матимемо в руках крижаного метеорита: він просто не долетить до земної поверхні. Але в деяких метеоритах виявлена вода, що входить до складу мінералів. Вона становить близько 9 процентів ваги цих метеоритів. Досить розжарити мінерал — і він віддасть нам космічну воду. Отже, якби Сіхоте-Алінський метеорит, що важив 100 тонн, був такою мінеральною губкою, ми б мали у своєму розпорядженні близько 9 тонн космічної води. Цілком досить для невеликого плавального басейну!..
Голос. Хіба всі метеорити — залишки Фаетона?.. Хіба вони не прилітають з інших куточків галактики?..
Микола. Ні, не прилітають… Ось що каже академік В. Г. Фесенков, висловлюючи думку більшості астрономів світу: «Метеорити належать до Сонячної системи. Вони ніколи не могли бути захоплені із міжзоряного простору, а виникли від розпаду планети, яка створилася раніше між орбітами Марса і Юпітера».
Те ж саме можна сказати про космічний пил, який ми бачимо у смузі астероїдів.
Пилові хмари за межами сонячної системи — це вже інші утворення. Вони дуже далеко від нас. Вони йдуть своїми шляхами, які не перетинаються із шляхом нашої планетної системи…
Тепер про сліди органічного життя в метеоритах. 9 травня 1961 року у литовському місті Клайпеді в квартиру до робітника А. Золотова через вікно влетів камінь завбільшки з кулак. Це був метеорит, але метеорит незвичайний — так званий вугільний хондрит. Чи треба доводити, що вугілля створюється лише за умов широко розвиненого органічного життя?..
Тривають суперечки про знахідку в метеоритах п'яти типів водоростей. Американські вчені запевняють, що таких водоростей на Землі немає. Якщо це буде доведено, тоді стане цілком ясно: в океанах Фаетона було життя…
Голос. Коли ж загинув Фаетон?
Микола. На це відповідають атомні хронометри. Вони показують вік мінералів від початку їхнього застигання. Зрозуміло, що застигання планети відбувається нерівномірно: поверхневі шари застигають раніше, а глибинні — значно пізніше. Але переважна маса планети перебуває в розпеченому стані.
Американець Ф. Панет у 1950 році за допомогою атомного методу дослідив вік 51 метеорита. Деякі з них показали, що від початку їхнього застигання минуло близько 7 мільярдів років. Це означає, що Фаетон був удвоє старший від Землі! Адже ж на Землі поки що не знайдено мінералів, які мали б більше ніж 3,5 мільярда років. Крім того, хіба ми можемо бути певні, що 7 мільярдів — це остаточна межа? А може, колись падали іще старші метеорити?..
Що ж до моменту загибелі, то тут є такі міркування. Зрозуміло, що під час вибуху мусила розлетітись у космічний простір не тільки планетна кора — в космос вихлюпнулася глибинна розтоплена маса. В холоднечі космосу ці бризки гарячої речовини повинні були одразу ж застигнути. Отже, чим молодший метеорит, тим більше він наближає момент катастрофи до наших часів. Наймолодший метеорит Ф. Панета показав вік 75 мільйонів років. А зараз наші вчені мають у своєму розпорядженні метеорит, який перетворився із розтопленої маси на тверду лише 19 мільйонів років тому. Зрозуміло, що катастрофа на Фаетоні не могла статися раніше, ніж застиг цей шматочок речовини. Та це не означає, що вона не могла статися пізніше. Може, колись упаде на Землю іще молодший метеорит…
Голос. Уже є відомості про метеорит, вік якого становить близько 1 600 000 років. Він молодший, ніж земна людина. Я потім покажу статтю Л. Г. Кваші…
Микола. Спасибі! От бачите… Значить, катастрофа сталася за людської пам'яті. Це пояснює походження міфа про загибель Фаетона…
Є ще одна цікава деталь, йдеться про супутники Марса. Вони крихітні: діаметр Фобоса — 8 кілометрів, Деймоса — 15. Обидва вони перебувають у площині екватора — в тій площині, яка найзручніша для запуску штучних супутників. Вони обертаються дуже близько до екватора: Фобос, наприклад, перебуває на відстані 9 тисяч кілометрів. Це відстань від Москви до Тихого океану!.. Він оббігає Марс лише за сім годин — тобто втроє швидше, ніж планета встигає обернутись навколо своєї осі. Це не вкладається ні в які закономірності Сонячної системи. Рухатися так швидко здатні тільки штучні супутники…
