Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (читать книги онлайн бесплатно регистрация .TXT) 📗
— Так, міс! — Айт відкотив манжет правого рукава комбінезона і витяг круглу металеву коробочку. — Це — магнітна нитка з записом усієї Наради наймудріших. Збережіть на згадку.
— О, це справді цікаво, Псойс! — Мей взяла коробочку, покрутила її в руках. — І тут записано навіть мій авантюрний виступ?.. Проте навіщо вона мені? Заберіть.
Айт мовчки повернувся, згорбився і почвалав до дверей, вмить перетворившись на дряхлого, немічного старика.
Його серце співало. Він був винагороджений за всі страждання і муки, бо сьогодні знову знайшов колишню Мей. Лише на кілька секунд вона втратила владу над собою, проте цього було досить, щоб розкрити все.
Звісно, то був сліпий випадок, що саме слова Мей наштовхнули на розв'язання, здавалося б, нерозв'язної проблеми. «Зафіксовано кожен рух…» Чий? Містера Кейз-Ола. Серед мільйонів кадрів кінохроніки «Містер Кейз-Ол» обов'язково знайдуться й такі, де він відмикає свій сейф. При великому збільшенні можна буде, мабуть, розібрати й число на цифрових коліщатках. Звичайно, людина неспроможна перебрати всі кадри, але ж це цілком легко зробить електронно-обчислювальна машина!
Ні, Айт поспішав недарма. Треба знайти хоч один кадрик-зразок, заправити його в апаратуру, а потім машина, автоматично перемотуючи котушку, сама вирізатиме все, що потрібно. З завданням треба впоратися не більш як за годину, бо інакше не варто й пробувати.
Айтові щастило: вже у третій переглянутій ним котушці вогнетривкої плівки він надибав на те, що шукав. Правда, рука Кейз-Ола закривала майже все число, але дві цифри, 7 і 1, проступали чітко. Це був перший крок до перемоги.
Клацали перемикачі незліченних реле колосальної радіотехнічної споруди, яка закривала всю бічну стіну кабінету містера Кейз-Ола.
Машина зупинялась на мить, вирізала потрібний кадрик, склеювала плівку і знову починала перемотувати її. Айт вставляв крихітний прямокутничок у спеціальний проектор на столі і розглядав його в лупу.
— Гм… Добре… Вісімка.
Число виникало поволі, бо майже на кожному кадрі пальці Кейз-Ола закривали всі цифри.
Цифра за цифрою заповнювали рядок із шістнадцяти крапок, який мав одкрити Айтові одну з найбільших таємниць містера Кейз-Ола. Нарешті, з'явилась і остання цифра.
Айт написав усе число — 7 157 945 832 127 464, забрав вирізані кадрики, подав сигнал електронно-обчислювальній машині відправити котушки з плівкою у сховище і аж тоді полегшено зітхнув.
Цілком ясно, що в малахітовому сейфі Кейз-Ол тримає не тільки заповіт, а й ще щось далеко важливіше. Втратити випадок зазирнути туди — злочин.
Поглядаючи на списаний цифрами рукав спідньої сорочки, Айт неквапно обертав коліщатко, поки з'явилось потрібне число. Помилка могла коштувати життя: хто знає, чи не заревуть сигнальні сирени, чи не пролунає влучний постріл. Але доводилося рискувати.
Задзижчали мотори, дверцята сейфа, завтовшки в зріст людини, відчинилися. Тепер треба натиснути на правий одвірок, як це робив на тих же кадрах Кейз-Ол, вимикаючи, мабуть, охоронні пристрої.
Айт зробив крок уперед. У великій довгій камері спалахнуло світло.
Полиці, полиці й полиці. Стоси паперів, шеренги коробок з магнітофонними нитками. Коли опублікувати ці найпотаємніші записи, здригнеться все людство. Але Айт не торкався нічого. Він був певен, що десь тут є значно важливіший документ. І він таки знайшов його.
Ніша. На верхній полиці — великий засургучований конверт з написом: «Заповіт». На нижній — товстелезна тека, на обкладинці якої чітко виведено: «Операція «Блискавка».
Айт схопив теку. Гарячково розв'язав стьожки, гортав сторінки, не сприймаючи, власне, того, що бачить. Та ось йому в мозок вдарило написане спокійним, рівним почерком Кейз-Ола: «Момент атаки на СКД — 25:00 9.2.16 р. А. е.»
Усе попливло в Айта перед очима. Навіть магнітофонний запис Наради наймудріших — ніщо порівняно з оцим рядком цифр, який визначає життя і смерть мільйонів людей.
Айт перечитав останні рядки вдруге, обережно зав'язав теку, з усіма засторогами замкнув сейф, ще раз перевірив, чи не лишив якихось зрадливих слідів у кабінеті, і вийшов.
Через півгодини, з'явившись до Кейз-Ола за його викликом, Айт узяв із сейфа і подав містерові нікому не потрібний і абсолютно нешкідливий заповіт.
Екзамен було складено успішно.
Кільце звужується
Легенько клацнув автоматичний календар. Число 20 в його віконечку змінилося на 21. Почалась Третя декада Першого місяця Шістнадцятого року Атомної ери. До визначеного містером Кейз-Олом часу атаки на Союз Комуністичних Держав лишилося рівно чотири тисячі двісті двадцять п'ять годин.
Ще зовсім недавно Айт вважав: досить забити Кейз-Ола — і війни не буде. Потім стало зрозумілим, що війни прагнуть усі двісті наймудріших. Тепер мимохіть наповзав страшний висновок: людської крові прагне вся капіталістична система.
Ні, оті бесіди з комуністами-каторжанами не минули марно для Айта. Вони були тільки першим поштовхом, коротким спалахом світла в темряві. Айт тоді не погодився з комуністами і почав шукати свій власний шлях. Він рухався помацки, спотикався і падав… і все одно мимохіть наближався до тієї дороги, якої хотів уникнути.
Нуль годин три хвилини. Сидить Айт біля столу, чекаючи на виклик «Матері», а думки полетіли аж ген у захмар'я над Монією.
Рідна країна, проклята країна, дивна країна, повна чудес, повна протиріч! Твої чесні трудівники скніють у безвісти, а нероби розкошують. Твої вчені, щоб не вмерти з голоду, створюють найжахливіші засоби знищення, а ті, на чиїй совісті лежать мільйони жертв, організовують комітети захисту бродячих котів та будують мармурові пам'ятники дохлим цуцикам.
Але найстрашнішим, найжахливішим протиріччям є те, що саме Монія — країна, яка досягла неймовірного розквіту лише завдяки тому, що ніколи не воювала, — тепер з упертістю самогубця прагне війни.
Через чотири тисячі двісті двадцять чотири години дев'яносто сім хвилин, саме тоді, коли, як пам'ятав Айт, на майдани міст Союзу Комуністичних Держав вийдуть святково одягнені люди, щоб відзначити свій День Перемоги, з чистого неба обрушиться смерть…
Одночасний вибух трьох тисяч трьохсот атомних та водневих бомб!.. Жах!.. І все це з волі одного Кейз-Ола!.. Та невже він такий всемогутній?
Ні, якщо операція «Блискавка» здійсниться, прокляття людства ляже на всю Монію. Кейз-Ол винен найбільше. Але винні й ті, хто, навіть не бажаючи війни, вигадували, конструювали і будували засоби знищення.
Уряд СКД повинен дізнатись про грізну небезпеку заздалегідь. Але як передати таку звістку? Як переконати, що вона не провокаційна, а правдива?
Клацає та й клацає електричний годинник на столі. Нуль годин тридцять хвилин. «Мати» все не викликає свого старого «Сина». Айт вже починає трохи хвилюватися, але заспокоює себе: мабуть, це випадкова затримка. І він чекає, думаючи про те, як розв'язати питання, від якого аж голова тріскається.
Він потрапив у становище людини, яка, несподівано опинившись посеред нафтового озера, встигла підхопити пошпурену диверсантом запалювальну бомбу. Вже повзе димок, ось-ось гримне вибух… Що робити? Тілом не затулиш: і сам загинеш, і пожежу не спиниш. До берега не докинеш — далеко. Ще хтось мусить спіймати цю бомбу на льоту, перекинути далі, в безпечне місце. І цей «хтось» повинен бути незрадливим, хоробрим та сильним.
Ех, коли б не загинув Лайн-Еу, все було б по-іншому! Його замінила невідома «Мати». Але хто її підтримує? Чи знайде вона спосіб передати кудись оті кілька цифр, щоб усе людство дізналося, що йому загрожує. Кому ж передати?
Коли б Айт міг, він закричав би зараз на всю Монію: «Комуністи, друзі! Я шукаю вас! Ви дуже, дуже потрібні, бо я вірю тільки вам!»
Ні, на заклик не відгукнеться ніхто. Комуністична партія жорстоко переслідується, і якщо вона існує, то лише тому, що дотримується найсуворішої конспірації. На Зорі Кейз-Ола Айтові траплялася нагода зблизитись з комуністами, проте він по-дурному відсахнувся, а тепер хоч і жалкує, та вже пізно.
