Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович (читать книги онлайн бесплатно регистрация .TXT) 📗
Частина третя
Загибель Уранії
Сила проти сили
Темні ночі над Монією, над усією Пірейєю!
Примха природи, дивна несправедливість: майже всі планети системи Двох Сонць мають по кілька супутників, і тільки одна з них — Пірейя — пливе у космічному просторі самотня.
Де ти, грайливе місячне проміння, що сповнює пітьму сріблястим сяйвом, прозорим і чистим, як юнацькі мрії? Де ти, Місяцю — сонце закоханих?!
Нема такого супутника у Пірейї. Тож чи не тому так яскраво мерехтять над планетою незліченні зорі, грають-виграють уночі всіма барвами райдуги весняні квіти, світяться комахи.
…Крихітний світлячок, кумедний живий ліхтарик, помітив у темряві своє відображення, кинувся до нього та й ударився об прозору холодну перепону. Відразу ж по тому почувся радісний вигук:
— Є!.. — а ще через секунду збентежене: — Ні, це світляк…
На плескатому даху невисокого будинку стоїть телескоп, примітивний, застарілий прилад, з допомогою якого астрономи-аматори бачать не стільки те, що є насправді, скільки уявлюване.
Біля телескопа троє. Один, не випускаючи з зубів цигарки, щось неквапно обчислює в блокноті, освітленому кишеньковим ліхтариком. Другий, коротконогий товстун, нетерпляче тупцює поруч. А третій, припавши оком до окуляра телескопа, похапливо пересуває трубу приладу вздовж уявної лінії від зеніту на північ і назад. Мабуть, шукання триває довго, бо товстун не витримує:
— А дайте-но я зазирну, Літтл. В мене очі гостріші.
— Одну хвилинку, Торн… — професор Літтл прискорює рух телескопа по небесній сфері. — Я ж в юності мав сяку-таку практику з астрономії.
— Ні, досить, досить.
— Постривайте… — телескоп зупинився, потім трошки пересунувся праворуч. — Є!
— Світляк? — іронічно запитує Торн.
— Гляньте самі! — Літтл неохоче поступається місцем. — Ну, що?
Торн мовчить. Мовчить довго, затамувавши подих. І, нарешті, вимовляє так, ніби не вірить власним очам:
— Кольрідж, погляньте…
Той неквапно ховає блокнот, підходить до телескопа. В полі зору — звичайна картина зоряного Всесвіту.
— Неймовірно! — вигукує Кольрідж.
Аж біля краю кадра видніється невеликий світлий диск. Так собі — крихітна тарілочка, що швидко повзе поміж зірок. Без телескопа її важко навіть помітити. Але поява цього незвичайного небесного тіла знаменує факт неймовірної ваги: Союз Комуністичних Держав запустив свій перший населений штучний супутник.
— То поясніть мені, зрештою, що це за фокус? — не витримує Літтл. — Не могли ж комуністи побудувати його за одну добу?!
Академік Торн мовчить, посмоктуючи згаслу люльку. А Кольрідж сухо каже:
— Фокусу немає, Літтл. Є факт: ми, монійці, у Космос плазуємо, немов сліпі щенята, а комуністи знялись одним стрибком, і їх уже не наздоженеш. Не наздоженеш, Літтл!.. Ми побачили зараз те, що перевершує найдерзновеннішу фантастику: перемогу людини над силою всесвітнього тяжіння. Я певен, що оцей штучний супутник будувався, може, років десять. Але у безповітряний простір він піднявся навіть не за добу, а за кілька годин. Саме піднявся — повільно й легко, мов повітряна куля.
— Не вірю! — Літтл знову кинувся до телескопа.
— Даремно не вірите! — пирхнув Торн. — Отак і я двадцять років тому не вірив, коли мій вчитель, славетний Ейнт, радив мені взятися за гравітацію. Він твердив, що сила тяжіння викликається наявністю в ядрах атомів гравітонів — часток, які й досі не виявлені, але в принципі можуть бути усунені з тіла. А я, дурень, — він ляснув себе по великому опуклому лобі, — не повірив… І от маю: над Монією вільно пролітає штучний супутник комуністів. У першу-ліпшу мить з нього можуть пошпурити такий гостинець, що аж зашкварчить усе навколо.
— Он воно як! — іронічно засміявся Кольрідж. — Академік Торн занепокоєний можливістю прямого влучання атомної бомби в атомний центр Монії — Лос-Алайн!.. А чи не думаєш ти, що й комуністи мали право бути незадоволеними, коли над їхньою територією почала щодня пролітати Зоря Кейз-Ола?
Похмурі і мовчазні спускались оці троє з плескатого даху котеджу.
Але це була тільки одна з несподіванок, які приготувала їм ніч.
Ще з веранди друзі почули настирливі сигнали телевізофону.
Дзвонив професор Карейл — астроном, який перший повідомив їх про появу штучного супутника СКД.
— Де вас чорт носить?! — закричав він люто. — Негайно вмикайте телевізор!
— Що сталося, Карейл?
— Вмикайте, я вам кажу!
— На яку хвилю?
— На яку завгодно!
Кольрідж знизав плечима і ввімкнув телевізор.
Перебігли по екрану кольорові смуги, оформились у чіткі контури червоного прапора. І водночас прозвучали незнайомі мелодійні позивні.
— Та це ж прапор комуністів! — вигукнув Літтл.
— Увага! Увага! — почулося з динаміків. — Ви слухаєте й дивитесь передачу з штучного супутника Союзу Комуністичних Держав. Передаємо звернення Уряду СКД до президента, Сенату і всіх громадян Монії. Вчора, п'ятдесят третього числа Першого місяця Шістнадцятого року Атомної ери, о тридцятій годині за міжнародним часом з території СКД стартував гравітоліт Зоря Надії — літальний апарат, побудований на новому, невідомому раніше принципі регулювання та усунення сили всесвітнього тяжіння.
Рвонувся вгору червоний прапор на екрані. Відкрив залиту світлом Сонць долину поміж височезних гір, спокійне блакитне озеро, а на його поверхні — сріблястий диск з численними віконцями-ілюмінаторами на ободі, з баштами радіотелескопів та радіолокаторів у центрі. Споруда була велетенська. Катер, який відпливав од неї, здавався мало не цяткою.
Не почулося жодного звуку, не пробігли навіть хвилі на дзеркальній поверхні води, коли гравітоліт піднявся над озером і, легенько погойдуючись, поплив навскоси вгору.
— Зоря Надії, — говорив диктор, — вийшла на орбіту сьогодні, п'ятдесят четвертого числа, о сімнадцятій годині двадцять дві хвилини за міжнародним часом…
На екрані тепер виднілася зоряна пустеля і величезний, яскраво освітлений диск на фоні запнутої в блакитний серпанок Пірейї.
— Штучний супутник СКД — це наукова лабораторія в Космосі та проміжна станція для майбутніх подорожей у Всесвіт. Однак, зважаючи на не спростовану досі урядом Монії чутку про те, що нарада мільйонерів під керівництвом Кейз-Ола вирішила розпочати війну проти СКД, уряд Союзу Комуністичних Держав доводить до відома всіх, що гравітоліт Зоря Надії обладнаний найсучаснішою зброєю і на всяку спробу вжити силу проти нього відповість використанням сили…
Картину зоряного неба закрив червоний прапор, пролунали позивні Союзу Комуністичних Держав. Програма повторювалась.
Кольрідж вимкнув телевізор, сів у крісло, втомлено заплющив очі.
— Сила проти сили… — сказав він тихо, ні до кого не звертаючись. — Ну, то як ви тепер розцінюєте пацифізм містера Кейз-Ола?
— Зрозуміло як… Тепер кожному дурневі ясно, що магнітофонний запис Наради наймудріших — фальшивка комуністів, бо інакше вони б не посилались на неї.
— Мабуть, я таки не дурень, бо мені це й досі не ясно… І ще мені не ясно, Торн, навіщо ти розповів Кейз-Олу про антиречовину? Я просив тебе не робити цього…
Не було нічого образливого в тоні голосу Кольріджа — відчувались тільки смуток та безнадія людини, яка зневірилась у всьому на світі. Але на академіка Торна ця фраза вплинула як удар батога. Він почервонів, схопився на ноги, закричав пискляво:
— Досить!.. Досить!.. Зрештою, інститутом керую я!
— Он як ви заговорили, Торн! — криво посміхнувся Кольрідж. — Ми були друзями сімнадцять років… Сімнадцять років мені здавалося, що ми робимо спільну справу, в якій є часточка і моїх зусиль… Ну, то що ж — маю честь!.. — він неквапливо підвівся, сумовитим поглядом обвів кімнату і вийшов.
— Даремно, Торн! — похитав головою Літтл. — Я дуже добре знаю Кольріджа: якщо він пориває, то назавжди. А це був ваш справжній друг… Мені шкода вас, Торн!.. На добраніч!
