Хліб із хрящами - Бриних Михайло (серии книг читать онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
— Ти, знаєш, краще потренувався би спершу. — прокоментував цей намір Васька.
— Це як?
— Ну, влаштуйся на роботу кудись, де надгрібки виготовляють, — і перевертай їх, скільки влізе. Там цих брил неміряно, якщо й розтрощиш пару штук, — ніхто не помітить. Навіть якщо, цеє, з особливим цинізмом, — радив далі Байт Раббіт.
— Да попустись, Сатурн, чого тобі на свою жопу пригод шукати? Тобі, напевно, Ізіда рідко дає, да? — Жека саме комбінував смертельну тугу за допомогою мі-ре. Його примочка звучала паршиво, але похоронну атмосферу сяк-так підтримувала.
Санька лише криво посміхнувся.
— Треба камеру десь намутить, щоб викласти потім відео вконтакті, — додав Жека, загадково підморгнувши Ізіді, — вона слухняно занотувала це побажання, хоч і перепитала:
— Яке відео?
— Саме те, про яке ти подумала, ги-ги, ваше домашнє, — розвеселився Жека.
— У-у-у-учора на офсайті Six Feet Under новий кліп ви-ви-ви-вивісили, на Ко-ко-ко-командмент, к-кльовий, тільки м'яса м-а-а-ало. Та й п-пісня, чесно кажучи, ла-ла-лажова... — спробував змінити тему Даня Інферно. Бували такі дні, коли навіть короткі фрази давалися йому дуже важко, хоча загалом він непогано справлявся зі своїм заїканням.
— Угу, та і весь альбом — лажовий, якщо чесно. Краще б вони далі кавери писали, а не дрочили один одному. Розвалюється банда, мать їх, — Жека відклав гітару вбік.
— Нічого не розвалюється, не нада гнать.
— Та по-по-пофіг, якщо чесно, мені вза-а-а-а-агалі не ясно, чому Ба-ба-барнс із Каннібалів звалив.
— Пива принеси, — озвався Байт Раббіт, звертаючись кудись під стелю.
— Це ти кому? — насторожився Жека.
— Та собі, кому ж іще..
— Ага. Тягни в-в-все, щоб не бі-бігать, воно ж уже о-о-о-о-остило нібось.
За кілька хвилин усі мовчки присмокталися до пляшок. Міцний "Славутич" вимагає повної зосередженості.
— Пацани, а давайте Дятла слуханем, — запропонував Жека. — Раббіт, ти ж ноут взяв?
— Взяв. Тільки ж у мене не анлім, шоб відоси і радіо постійно ганять.
— Нічого, я забашляю, в мене стіпуха завтра. Включай Дятла.
— Хто такий Дятел? — запитала Ізіда.
— Ти не знаєш?! — дуетом здивувалися Жека і Байт Рабіт.
— Це чувак такий прикольний, радіостанцію замутив десь у селі. В інтернеті можна слухать. Він ще парить, що на ФМ можна зловити, но по-моєму — це гоніво. Радіо Живих Мерців називається. Він там дезятину різну пускає і про кінець світу постійно базарить. Такі прогони, що нашому Сатурну ще копать і копать, — пояснив Жека. — Я вчора вночі включив, там така тілєга була! У мене аж встав, я тобі кажу! Він тіпа в якомусь селі під Києвом окопався, де чорті шо твориться. А в гостях у нього священик був, натуральний, це взагалі круть! Він, правда, невнятно щось мичав, але похоже на то, що в тому селі дійсно жопа якась. Там тіпа завод вино-водочний, і якось це виробництво на людей впливає, що всі мруть масово. А гоніво в тому, шо всі санітари кажуть, вроді немає ніякої епідемії. Як завжди... Чого у нас ще чекати? їм навірняка завод забашляв. Хоча ясно, що це по-любому вірус!
— Ого, ніфіга с-с-с-собі.
— У тебе що, на всякі віруси встає? Треба Жеку якомусь консиліуму показати, це ж нечуване збочення.
— Побрий піську.
— Блін, не хоче конектитись. О, пішло наче!
* * *
— Щойно пролунала композиція титанів ґрайнд-кору, гурту "Напалм Дез", назва якої — "Тайм вейтс фор ноу слейв". В ефірі Радіо Живих Мерців і я, ді-джей Дятел... Я тут ковтнув водички й подумав, що вперше за два роки мені якось не дуже весело від назви власної станції. В селі Міцне Київської області, звідки ми виходимо в ефір, випав сніг, і хоча грудень тільки розпочався, морози вже такі, що й мертвих трясе... Так, жарт варто визнати за невдалий, хоча тут насправді щось пішло не так. Схоже на те, що кінець світу, в пошуках якого наша станція подорожує селами вітчизни, передумав ховатися... і перейшов у контрнаступ. Може, це навіть не кінець світу, але мешканцям села від цього не легше. Протягом останніх днів я повідомляв, що смертність у селі Міцне дедалі більше нагадує загадкову епідемію, хоча жодного медичного підтвердження цієї версії немає. Три дні тому, після того, як на старому сільському цвинтарі якісь невідомі осквернили могилу, викравши останки похованої там Мотрі Ропай, сталося ще два аналогічних випадки. Один — на тому ж таки старому кладовищі, а інший — уже на новому цвинтарі, неподалік заводу "Кремінь", де тільки на днях відбулися перші поховання... Міліція поки що поширює версію про вандалізм, хоча... Вони самі в це не вірять. Громада села Міцне сьогодні зібралася під сільрадою з вимогою закрити лікеро-горілчаний завод "Кремінь", із яким місцеві мешканці пов'язують всі ці незрозумілі смерті та зникнення останків із могил на цвинтарях. Голова сільради, Микола Волощук, нібито сьогодні ж мав зустрітися з керівництвом заводу. На цей час жодної інформації про його місцеперебування немає. Як і невідомо, чи відбулася ця зустріч. Нагадаємо, що минулого тижня у селі був ще один неприємний інцидент. Двадцять дев'ятого листопада, на зйомках рекламного відео, яке здійснювала на замовлення заводу "Кремінь" одна київська студія-продакшн, трагічно загинув відомий актор театру та кіно Микола Семенович Зінченко, якого просто під час зйомок зарубав сокирою один із мешканців села.
Усі ці події спричинили лавину різних чуток, які посилюють паніку. Так, зокрема, шкільний сторож, Іван Загородній, розповідає про те, як учора вночі ледь не загинув. Він повертався додому з гостей і саме проходив повз новий цвинтар, коли почув за огорожею якесь шарудіння. Від дерева відокремилась людська тінь. Він стверджує, що чув, як рипів сніг під ногами цієї істоти. Загородній переконаний, що вона рухалася йому назустріч. Сторож гукнув до неї, та у відповідь почув лише якісь нерозбірливі звуки, схожі на гарчання. Смертельно наляканий, він кинувся навтьоки. Підбігши до найближчої хати, спинився, щоб відновити дихання. Коли озирнувся, то побачив, як людська постать, облишивши гонитву, попрямувала до прохідної заводу "Кремінь".
Звісно, мало хто сприймає на віру розповідь сторожа, який, попри похилий вік, любить залити очі, та й, за власним зізнанням, повертався він із гостей під градусом.
На цьому поки що всі новини, але наша пряма трансляція апокаліпсиса триває, залишайтеся на дабі-дабі-дабі зомбірадіо дот юей разом із командою "Дез"та композицією "Філософер".
* * *
— Ні-ні-ніфіга собі, — повторив Даня, поки Шульдінер виконував своє віртуозне соло. — Там що, в на-на-на-натурі зомбаки з-завелись?
— Ага, і зелені чоловічки. Знаю я те село Міцне, тому й не дивуюсь, — озвався Вайт Раббіт. — Мої родаки цієї весни хотіли там хату купить, ну, шоб як дача була. Але передумали. Там відколи завод запустили, люди спиваються масово, от і глючить усіх безпробудно.
— Я, кстаті, пив цей довбаний "Кремінь", чуть не здох вранці, такий бодуняра був, — кивнув Жека. — Нічого дивного, що народ мре від цієї бормотухи. Там, напевно, в усьому селі ні в кого вже не стоїть. Цікаво, чи там тьолки є.
— А мерців хто з могил витягає? Теж космонавти? — це вже Сатурнум.
— Ага, Саня, це сам Вельзевул із лопатою по кладовищах бігає, в нього якраз передноворічне загострення некрофілїї. Кого викопає — то спершу вжик-вжик, а потім ковтає, шоб ніяких слідів не було.
— Та яка різниця, що там насправді твориться! — раптом схопилась на ноги Ізіда. — Ви прикиньте, як це все виглядає: ніч, похилі хрести, сніг, повний місяць...
— Молодий місяць зара, — уточнив Раббіт.
— Та пофіг, ви уявіть! Цвинтар, поруч — заводські труби, стіни... Чорний дим зловісно клубочиться в небо... І раптом — піднімається фігура, від неї на сніг падає довга тінь... А на пагорбі, над усім цим, стоїте ви, з гітарами... Це ж який кліп можна зняти!
