Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Фантастика и фэнтези » Ужасы и мистика » Бранці мороку - Шевченко Наталка (читать книги онлайн полностью без сокращений .txt) 📗

Бранці мороку - Шевченко Наталка (читать книги онлайн полностью без сокращений .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Бранці мороку - Шевченко Наталка (читать книги онлайн полностью без сокращений .txt) 📗. Жанр: Ужасы и мистика. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Я не знаю, Аліно. Але точно можу сказати, що чим швидше ми закінчимо, тим краще.

— Ну це я й сама розумію. Сподіваюся, усе вийде.

— Я теж.

Михайло вже був на березі. Він практично навколішки доповз до лебідки й увімкнув її, а сам втомлено всівся поруч. Провислий трос почав натягуватися. Я уп’ялася у нього поглядом, заклинаючи не застрягнути й не обірватися. Ось він натягнувся, як товста чорна струна, і здається, щось дійсно почало здійматися з дна. Але одночасно з цим до озера потягло і наш джип.

— От падлюка, — лайнувся Михайло, якого бампер почав штовхати у спину. Він знову скочив на ноги й вимкнув лебідку. — Лі, будь ласка, принеси мені одну з тих колод, — чоловік махнув рукою в бік місця, де ми зазвичай смажили шашлики та копчені сосиски. Там лежало кілька дровеняк, які слугували нам сидіннями. — Треба підкласти під колесо, бо так діла не буде.

Я, як могла швидко, виконала наказ — діставшись до місця наших посиденьок, вхопила найбільше поліно, яке могла потягнути, й щосили пошкандибала з ним назад, бо страх, що охопив мене поруч із будинком, просто перехопив подих. Так маленька дитина боїться чудовиськ у темному кутку своєї кімнати... От тільки я знала напевно, що моє чудовиско насправді існує. Але обійшлося. Михайло запхав дровеняку під переднє колесо, і все почалося спочатку. Цього разу спроба виявилася більш вдалою. Коли барабан лебідки почав накручувати оберти, наближаючи до нас те, що до цього часу ховалося під водою, джип здибився, подібно до гордовитого мустанга, але залишився на місці.

— Аліно!

Я підійшла до Тетяни, яка за весь цей час так і не змінила своєї пози. Вона дивилась на будинок, як вартовий, що вивів на прогулянку смертельно небезпечного злочинця.

— Сталося те, чого я й боялася, — похмуро мовила вона, все ще не зводячи очей з дому.

— Що? Що ти відчуваєш?

— Він збирається матеріалізуватися. Орест.

— Як це? — не зрозуміла я.

Таня повернулася до мене.

— Він загнаний у кут, Аліно. Щойно Михайло закінчить, щойно ми витягнемо рештки Ореста з машини — він просто зникне, піде спочивати навіки. І тому зараз він збирається здійснити мас-енергетичний перехід, набути матеріальної форми і знищити нас фізично. Коротше кажучи, якщо ми не завадимо, він перетвориться на цілком справжнього бабая, який нас усіх з’їсть.

— О Господи, — пробурмотіла я. — Як же це можливо?

— Я тільки чула про такі випадки, — відповіла Таня, — та ніколи не стикалася. Але, поза усяким сумнівом, зараз відбувається саме це. Я не думала, що в нього вистачить сил для подібного. Схоже, він живиться енергією дітей.

— То що, все марно? — Я озирнулася на озеро, де червоний дах «Ниви» кривавою плямою проступив на темній поверхні води.

— Ні в якому разі. Продовжуйте. Незважаючи ні на що, — Таня раптом зірвалася з місця і рішуче закрокувала до будинку. Я кинулася за нею, як курча за квочкою, гукаючи навздогін:

— Стривай, куди це ти?

— Затримати його перетворення, наскільки зможу. Спробую перекрити йому енергетичні канали.

— До біса терміни! Ти що, збираєшся увійти в цей дім?

— Саме так.

— Та це ж справжнісіньке ідіотство!

— Так, — вона зупинилася на мить. — Але це єдине, що може зараз допомогти. Головне — не припиняйте тягнути. Щойно ви його витягнете — все зникне, тому хай Михайло поквапиться.

І вона попрямувала до будинку, ледь не бігцем — маленька принцеса, що за власним бажанням йде у печеру дракона. Я кілька разів вигукнула її ім’я, хоч зовсім не сподівалася, що вона повернеться чи принаймні озирнеться. Це вихопилося автоматично. Тетяна прийняла рішення, і мені залишалося лише погодитися з ним. Я завжди довіряла фахівцям у тих галузях, де сама нічогісінько не тямила. Михайло кепкував з мене через це, та я вважала за краще покластися на професіоналів. З такими думками я рушила назад, до чоловіка, який, стоячи біля джипу, стривожено визирав мене. Він крикнув мені щось запитальне, мабуть: «Куди це вона зібралася?», і я вже відкрила рота, щоби відповісти, що то її справа, а ми маємо якнайшвидше завершити свою власну. Аж тут почалося.

Я впевнена, що сигналом до початку бурі стало зникнення Тані в будинку. Раптом усе перетворилося на великий оскаженілий калейдоскоп, і я опинилася в його центрі. Небо вибухнуло громом, і під спалахи блискавок нас накрило такою зливою, що здивувався б навіть Ной. Почався справжнісінький шторм, сила якого зростала прямо пропорційно довжині змотаного лебідкою троса. Здійнявся вітер, і навколо нас загрозливо затріщали дерева. Тигра, який до цього оскаженіло гасав між нами, всіляко плутаючись під ногами, протяжно скрикнув, геть як людина, і забився під днище джипа, рятуючись від негоди. Ми з Михайлом ледве втримувалися на ногах, і, вчепившись одне в одного, спостерігали за кабіною «ниви», що черепашачими темпами, але все ж таки виповзала з води. Нашим залитим водою очам вона здавалася аморфною червоною плямою, яку жадібно облизували хвилі, не бажаючи відпускати свою давню здобич без боротьби. Будинок майже повністю зник за завісою дощу, крізь яку час від часу пробивалося миготіння якогось незрозумілого світла у його вікнах. В унісон із цією загадковою ілюмінацією під нашими ногами почала шалено пульсувати земля. Чи, можливо, це пульсував мій запалений мозок? І хиталася я не тому, що ґрунт вислизав у мене з-під ніг, а тому що ці самі ноги вже відмовлялися тримати мене? Я не була впевнена. Світ зійшовся на відкритій нашим очам частині кузова «ниви». Я вже бачила салон, схожий на великий, повний каламутної води акваріум, де примарно коливалися два людиноподібні силуети на передніх сидіннях. У мене забракло сил лишатися на місці. Я кинулася у ставок, і безтямно схопилася за задній бампер обома руками, марно намагаючись пришвидшити цей виснажливо повільний рух. Михайло крикнув мені щось, чого я не розчула за ревінням знавіснілої зливи, а потім, опинившись позаду мене, спробував відірвати мене від бампера. Йому це вдалося, але наступної миті я вирвалася з його обіймів й у два кроки підскочила до дверцят з боку водія. Неслухняні пальці вхопилися за брудну металеву ручку, смикнули її, зіслизнули, вхопилися знову, і нарешті з третьої спроби мені вдалося відчинити двері. Хвиля чорної смердючої рідини вихлюпнулась із салону просто мені на ноги, але я ледве це помітила.

Орест — вірніше, те, що від нього залишилося, — сидів за кермом і нагадував радше городнє опудало, аніж те, що колись було людиною... Та чи було? Його прогнилу грудну клітку перетягував пасок безпеки, але зараз я на це чхати хотіла. Я просто вчепилась руками у цю відразливу, розм’яклу масу і почала рвати її на себе, аж доки вона безформним шматом сморідної плоті не ляпнулася мені під ноги. І тоді з диким реготом я заходилася танцювати на цих рештках, вчавлюючи їх у пісок.

Лють заповнила мене по самісіньку маківку, не лишаючи місця для жодних інших почуттів. Відраза, огида, мораль — усе кудись зникло, розчинилося у крутому окропі скаженої ненависті, що крутила мене, знесилену, у цьому божевільному танку. «Я віддаю тебе землі, паскудо — слиз до слизу, бруд до бруду! Так, як ти на це заслужив!» — ця римована відхідна вила у мене в голові голодним псом. Ґрунт піді мною дибився, вигинався горбочками і гойдався так, ніби піді мною була спина велетенського слона, що несамовито вибивав гопака, але це вже не могло мене зупинити. Я зупинилася б, тільки померши. Одночасно з моїм найсильнішим стрибком дім утробно заревів, наче дідько з хворим шлунком, здригнувся, надсадно кашлянув, і з його вікон в усі боки водоспадом полетіло бите скло. Я заточилася і впала прямо на це зогниле місиво. І мене огорнула тиша. Припинився дощ, ущух вітер, земля більше не здригалася під нами, навіть лебідка замовкла — мабуть, її вимкнув Михайло. Я підняла голову, і кілька виснажливо довгих секунд мені ввижалося, що дім повільно осідає, так, ніби плавиться його фундамент, але чи то повітря коливалося переді мною, чи сльози застилали очі — чортів дім встояв. На жаль.

Перейти на страницу:

Шевченко Наталка читать все книги автора по порядку

Шевченко Наталка - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Бранці мороку отзывы

Отзывы читателей о книге Бранці мороку, автор: Шевченко Наталка. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*