Нейтрино залишається в серці - Безорудько Віктор Григорович (полные книги txt) 📗
Вольовий товариш з району став за стіл, обіперся об нього обома руками, трохи нахилився вперед і поглянув на кожного з нас сталевим поглядом. Під таким поглядом у людини можуть повзати мурахи по спині і вона починає почувати себе зовсім не людиною, а Гвинтиком. Закручуй його. Закручуй твердою рукою.
Та, дивна річ, нікому, хто тут сидів, не хотілося, щоб його закручували. Карась усміхався якимсь своїм думкам, Прюст дивився кудись у простір. Він не помічав вольового товариша з району. У мене також на обличчі було щось схоже на іронічну посмішку. Лише Чубарик, витягнувши коротку шию, перетворився зараз на організм, який здатний не тільки слухати, а вбирати, всмоктувати в себе все, що скаже вольовий товариш. Чубарик сидів струнко.
— Так ось, товариші, є така думка…
Я не втерпів і запитав:
— Прошу уточнити, чия думка?
Вольовий товариш з району розгубився. Він одразу не зрозумів смислу мого запитання. Багато років він починав свої промови цим реченням, і завжди воно діяло несхибно, а тут раптом таке запитання. Вольовий товариш просвердлив мене очима.
— Чия думка? — перепитав він. — Чия? Ну, коли вам так хочеться знати, моя думка. Особисто моя думка.
Під поглядом Чубарика зараз випаровувався б метал — він намагався тим поглядом мене стерти з землі, перетворити на порохняву. А в Карася очі сміялися. Він був веселою людиною, оцей велетень Карась.
— Є така думка, — знову почав вольовий товариш з району, — людино-роботи, яких ви тут змайстрували, повинні представляти на іншій плянеті не просто людину. Ми повинні підготувати з них пропагандистів і агітаторів, — промовець поглянув на нас з недовірою, мовляв, до таких, як ви, мабуть, не дійшов зміст моєї пропозиції. —Це завдання надзвичайної ваги. Коли іксияни не прилетіли до нас, певно ж — їхній рівень нижчий за наш. Наші роботи мусять переконати іксиян, що головне на першому етапі —піднести матеріяльні блага. Ми їм повинні допомогти в цьому. Треба, щоб наші роботи одержали максимум знань по передовій аґротехніці та інтенсифікації тваринництва. Там, на новій плянеті, також повинні боротися за піднесення культурницької роботи. Тому роботи мусять бути освіченими людьми. Тобто, я хотів сказати, вони мусять мати нашу ідеологію і високий освітньо-культурний рівень. А точніше — вони не повинні переносити з нашої Землі сміття на іншу плянету.
Ми всі засміялися. Тільки Чубарик не зрозумів дотепу вольового товариша. Він з подивом поглянув на нас. Чубарик не звик сміятися раніше, ніж засміється представник з району.
— Ви це здорово сказали про сміття. Цілком згодний. Ну, а що ви думаєте про таке: зараз ще точно ніхто не може сказати, які там розумні істоти, — Карась поглянув на мене, — на іншій плянеті. А може, там комахи? Тоді як нам бути?
— Комахи? — вольовий товариш з району розгубився. — Які комахи?
— Цього ніхто не знає. Ну, можливо, там величезні мурахи правлять світом.
— Знаєте, я не хочу уточнювати. Але гадаю: є наші комахи і не наші. Ми будемо мати справу з нашими комахами. А коли вони розумні і можуть навіть надсилати нам радіосигнали, то вони зрозуміють посланців Землі. На цьому дозвольте закінчити. Пробачте, я мушу йти.
Мені здалося, що вольовий товариш з району чимось незадоволений. Він дивився сердито не тільки на нас, а й на Чубарика. Мовляв, для чого ти мене сюди покликав? Адже ці люди зовсім не підготовлені до мого виступу.
Біля порога він зупинився і додав:
— Вам потрібен еталон, з якого мають брати приклад роботи? Я раджу вам використати товариша Чубарика. До побачення.
Вольовий товариш ще раз поглянув на кожного з нас. На прощання він пригвинтив мене поглядом до стільця.
У кабінеті запала тиша.
— Звичайно, проти того, що тут було сказано, важко заперечувати, — сказав я.
— А хто тут збирається заперечувати? — поглянув на мене Чубарик. — Установка є установкою. Директиви треба виконувати, а не обговорювати.
— Цілком згодний з попереднім промовцем, — сказав Карась. — Звичайно, Чубарик чудовий еталон. Але такі, як він, нехай залишаться на Землі. Вони тут потрібні. Я думаю, що наш шановний завідуючий кадрами не заперечуватиме проти цього.
Чубарик на знак згоди хитнув головою. Його лисина засяяла. Окуляри також. Він не відчув іронії в голосі Карася.
— І крім того, виховання роботів забирає надто багато часу, а такого зайвого часу, на жаль, Чубарик не має. Він перевантажений основною роботою. Тому нам доведеться обміркувати питання глибше.
— Я думаю, — почав Прюст; він шморгнув носом і на якусь мить замовк, — я так думаю: сучасник повинен мати ясну і чутливу душу. Саме чутливу. Я не помилився. Він повинен уособлювати в собі знання і мрії. Саме мрії. Саме я це хотів сказати. Роботи там, на іншій плянеті, повинні жити і працювати так, як наш сучасник на Землі. Еталон ми повинні шукати не в літературі. Ні. В літературі, на жаль, ще такого еталону немає. Ми ще не можемо уяснити, чи сучасник має цілком позитивний характер, чи він має ще й негативні риси. І коли він має такі негативні риси, то скільки процентів це повинно складати? А в житті є багато передових сучасників. Але вони такі, що ми ще не знаємо, як відкривати їхні душі і переносити в літературу. Отже, ми повинні самі знайти такі еталони, і нехай вони будуть вихователями роботів.
Говорили ми всі. Але ніхто нічого не додав до пропозиції Прюста. Тільки Чубарик мовчав.
Після наради Чубарик запропонував мені зайти до нього. В своєму кабінеті він дав волю почуттям. Коротенькими ніжками він ходив з кутка в куток і говорив:
— Чули? Ви чули? Це ж демагогія! У нас, коли хочете знати, демократичний централізм. Директиви зверху треба виконувати. Ви гадаєте, я не зрозумів наміри Карася? Зрозумів. Він навмисне мене відсунув од цієї справи. Так? Але я не буду миритися з гнилими лібералами. Ви представник преси і повинні засудити подібні явища. Поки я відаю кадрами — не допущу, щоб у нас розплоджувався лібералізм. Я виведу Карася на чисту воду.
Тут я вже не витримав — засміявся. Чубарик дивився на мене отетеріло і сердито.
— Ви сказали дуже дотепно. Справді, карасям потрібна чиста вода.
10. Сучасна пастораль. Антиковбаса. Ромашки і Чвоха
Дуже приємно жити в одній кімнаті з Прюстом. Чи стану я від цього геніяльним? Звичайно, ні. Я тільки розповідатиму колись своїм онукам і правнукам, що був найближчим приятелем геніяльного письменника. Це коли мої онуки та правнуки згадуватимуть про Прюста.
Навіть сплять генії не так, як усі інші люди на Землі. Принаймні Прюст весь час уві сні щось бубонить, посміхається і підморгує бровами. Він ніби з кимсь веде цікаву розмову. Може, його і вві сні відвідує муза і дає йому тверді творчі установки?
О восьмій Прюст прокидається. Він одразу хапає бльокнота і починає писати. Пише віл швидко й дрібно. Я якось запитав його, що він занотовує щоранку.
— Сни. Ах, юначе, я завжди бачу чарівні сни. Бачу пастуха і доярку. Ідеальна пастораль нашого двадцятого сторіччя. Тільки, розумієте, у них дуже багато отого… ну, як вам сказати, отого, як вам сказати — коли мова йде про нашу літературу, то це називають інтимним життям героїв, а коли про західну, то кажуть — секс. Багато у них отого інтимного сексу. Чим це пояснити? Чому вони мені такими сняться?
— Дуже просто — у всіх творах пастухи та доярки тільки й дбають про кормоодиниці та про підвищення надоїв молока. А їм хочеться позбутися пісного. Ну, ото вони і приходять до вас у снах. Там їх не зачепить редактор та критик.
Прюст поглянув на мене здивовано, ніби я ще раз відкрив закон тяжіння.
— Можливо. Ви говорите дуже слушні речі —все це, можливо, так. Коли я творю, у мене теж бува — дивись, героя та героїню починає тягнути на інтимні почуття. Я на них одразу — вуздечку. Вони поспішають у гречку, а я їх назад та на збори. Сидіть і слухайте доповідь!
— І вони сидять?
— Сидять. А коли знову починає прориватися у них інтимне та особисте, — я їх на нараду передовиків у район. Сидіть та одержуйте цінні подарунки за свою працю. Про багаж та внутрішнє життя думайте. А дурницями не треба займатися. Або ж відправлю їх на сесію заочників. Там їхня внутрішня секреція перетворюється на прагнення стати відмінником. Це щоб на виробництві він чи вона були маяками, а в навчанні —відмінниками. І ви знаєте, допомагає. Мучаться, правда, мої герої страшенно. Разом з ними мучуся і я, але, зрештою, вони стають ідеальними і зовсім забувають про всілякі інтимні штучки. Я пригнічую їхні біологічні процеси.
