Менсфілд-парк - Остин Джейн (читать книги онлайн бесплатно полные версии .TXT) 📗
Він не зневірився у своїх силах; він і не думав здаватись. У нього були всі підстави для такої стійкої прихильності; він знав, що їй притаманні всі ті щасливі риси, які виправдають найсміливіші надії на щастя з нею; її нинішня поведінка, що свідчила про безкорисливість та шляхетність вдачі (чесноти, які він вважав дуже рідкісними), лише посилила його бажання і зміцнила рішучість. Він не знав, що серце, яке він прагне завоювати, вже не вільне. Про таке він навіть не міг здогадуватися. Він вважав, що Фанні ще ніколи не замислювалася про подібні речі настільки, щоб це могло бути небезпечним для неї; що її захищала юність, юність душі, такої ж прекрасної, як її зовнішність; що її скромність заважає їй правильно зрозуміти його наміри і що вона все ще приголомшена раптовістю його зізнання, якого аж ніяк не очікувала, і новизною становища, про яке не могла навіть мріяти.
Хіба це не означає, що, коли його вірно зрозуміють, він досягне успіху? Він щиро в це вірив. Таке кохання, як у нього, кохання такої людини, як він, не може залишитися без відповіді — і вельми скорої; і його так втішала думка про те, як скоро він змусить Фанні його покохати, що інша думка — про те, що зараз вона його не кохає, не дуже його бентежила.
Однак Фанні зазнала у своєму житті надто багато випробувань, щоб знаходити у них якусь втіху, і тому для неї це було незбагненним. Вона зрозуміла, що він справді не схильний відступатись; але як він може, після тих слів, що вона змушена була йому сказати? Вона ж казала, що не кохає його і не може кохати, і певна, що не покохає ніколи; що це не може бути інакше, що їй нестерпно про це говорити, і вона дуже просить його більш ніколи про це не згадувати і дозволити їй зараз піти, і нехай це питання вважається вирішеним раз і назавжди. Але він правив своєї, і тоді вона додала, що, на її думку, вони люди настільки різні, що взаємних почуттів між ними просто бути не може, і що вони не підходять одне одному ні за своєю вдачею, ні за вихованням, ні за звичками. Так вона й сказала — серйозно та щиро; і все ж цього було замало, бо він одразу ж почав заперечувати, що вдача в них така вже різна і що вони в нерівному становищі, і рішуче мовив, що все одно буде любити її і не втрачатиме надії!
Фанні знала, що вона хоче сказати, але не могла вірно судити про те, як це було сказано. Її манера говорити була невиправно делікатною; і вона навіть не могла уявити, наскільки ця делікатність пом'якшує суворий зміст її слів, її сором'язливість, вдячність і почуття такту призвели до того, що кожне з її слів замість байдужості виражало потяг до самозречення; принаймні здавалося, що вона прагне завдати йому меншого болю, ніж собі. Містер Кроуфорд більше не був колишнім містером Кроуфордом, тим потаємним, підступним, зрадливим кавалером Марії Бертрам, що викликав у Фанні відразу, кого їй було гидко бачити й чути, в кому вона не знаходила нічого доброго і чиї таланти — хоча б навіть талант зачаровувати інших — вона навряд чи визнавала. Тепер це був містер Кроуфорд, що любив її палкою, безкорисливою любов'ю; чиї почуття були благородні й щирі; чиє уявлення про щастя було втілене у шлюбі з любові; хто невтомно оспівував її чесноти, розкривав їй свої почуття, доводив — наскільки це можна довести словами, причому такими словами й тоном, з таким виразом, на який лише здатна людина талановита, — що він зачарований її ніжністю та добротою; і, на додачу до всього, тепер це був той містер Кроуфорд, що допоміг Уїльямові отримати офіцерське звання!
Ось як усе змінилося; проти цього не підеш! Вона могла зневажати Кроуфорда раніше, з благородним гнівом згадуючи про Созертон чи про театр у Менсфілд-парку; але зараз він мав право очікувати іншого ставлення до себе. Вона мусить бути люб'язною та поблажливою. Мусить відчувати, що їй зроблено честь, і, думаючи про себе та брата, почуватися вдячною. Тому вона відповідала йому так співчутливо й схвильовано, а слова відмови раз у раз мішалися з іншими, сповненими такої вдячності й жалю, що для марнославної й життєрадісної вдачі Кроуфорда байдужість Фанні — чи то принаймні ступінь цієї байдужості — була аж ніяк не очевидною; і він поводився зовсім не так нерозумно, як то здалося Фанні, коли на завершення бесіди запевнив її, що не полишить своїх намірів і буде так само щиро сподіватися на її прихильність.
Він відпустив Фанні з великою неохотою; та в його погляді не було відчаю, що суперечив би його словам і дав їй надію, що він не поводитиметься так нерозважливо, як обіцяв. Тепер вона розгнівалася. Її розсердила його впертість, така себелюбна і невеликодушна. Йому знов бракує такту й уваги до інших, а це ж колись так вражало її, здавалося їй таким огидним. Він знову скидався на того Кроуфорда, якого вона так засуджувала колись. Так, йому вочевидь бракує чуйності й людяності, коли йдеться про його власну втіху; та що й казати! Вона завжди знала, що в нього немає принципів, які могли б пробудити у ньому почуття обов'язку, якщо вже серце на те не здатне! Навіть якби вона була вільна — якою, певно, їй і слід почуватися, — йому ніколи не завоювати її прихильності.
Так думала Фанні, думала серйозно та з сумною ясністю, сидячи у Східній кімнаті біля милостиво подарованого їй розкішного полум'я, розмірковувала про минуле, про нинішні події і про те, що має статися, і в смутній тривозі розуміла лише одне — що ніколи, ні за яких обставин не покохає містера Кроуфорда і що чудово отак сидіти біля вогню і думати на самоті.
Сер Томас був змушений, чи то змусив себе, почекати до завтра, щоб дізнатися, що відбулося між молодими людьми. Наступного ранку він побачив Кроуфорда і почув від нього докладну розповідь. Перше, що він відчув, було розчарування; він сподівався на краще, думав, що година таких палких благань, звернених таким чоловіком, як Кроуфорд, до такої вразливої дівчини, як Фанні, має спричинити більш помітну зміну; але його скоро заспокоїли рішучі твердження і життєрадісна наполегливість закоханого, і, побачивши, що головний учасник події поводиться так упевнено, сер Томас і сам невдовзі повірив в успіх його старань.
Він, у свою чергу, не забув нічого, що могло б прислужитися у цій справі, — був доброзичливим, ґречним, щиро хвалив Кроуфорда, віддавши належне стійкості його намірів, та похвалив і Фанні; він-бо нічого у світі так не бажає, як цього союзу. У Менсфілд-парку Кроуфорд завжди буде жаданим гостем; нехай лише його власні судження й почуття підкажуть йому, як часто він має сюди приходити — зараз чи в майбутньому. Усі родичі його племінниці, всі її друзі можуть бути лише одної думки з цього приводу і бажати лише одного; і всі, хто її любить, будуть схиляти її до такого рішення. Були сказані всі підбадьорливі слова, кожне з них було сприйняте з радісною вдячністю, і обидва джентльмени розпрощалися, мов найкращі друзі.
Задоволений тим, що тепер усе йде належним чином і можна сподіватись на краще, сер Томас вирішив більше не говорити про це з племінницею і не втручатися до цієї справи відкрито. Він знав її вдачу і вірив, що найкраще подіє на неї доброта. Нехай умовляння звучать лише з одного боку. Поблажливість усіх рідних, при тому що Фанні, звичайно, не сумніватиметься щодо їхньої волі, може бути вельми корисною. Прийнявши таке рішення, сер Томас скористався з першої ж нагоди, щоб сказати Фанні з лагідним сумом:
— Ну, Фанні, я знову бачився з містером Кроуфордом і почув від нього, як ваші справи. Він непересічна особистість, і чим би усе це не скінчилося, ти маєш розуміти, що його прихильність до тебе має особливий характер; хоч ти ще надто молода, щоб знати мінливу, нетривку, непостійну природу любові, якою вона буває зазвичай, і тому не можеш дивуватись, як я, тій дивовижній стійкості, з якою він зустрічає поразку. Це тому, що він тебе справді кохає; він не бачить у цьому якоїсь особливої заслуги, та, мабуть, так воно й є. Але, зробивши такий гідний вибір, він все ж таки вартий поваги за свою відданість. Якби його вибір був не таким бездоганним, я, певно, засудив би його за таку впертість.
