Менсфілд-парк - Остин Джейн (читать книги онлайн бесплатно полные версии .TXT) 📗

Узявши листа, вона одразу ж побачила, що він короткий, і подумала; що це просто поспіхом написане ділове повідомлення. Його зміст не викликав сумнівів; у першу мить вона вирішила, що її просто сповіщають про своє прибуття до Портсмута в цей самий день, і страшенно розхвилювалася, не знаючи, як їй тоді бути. Однак наступної миті вона заспокоїла себе надією, що Кроуфорди звернулися до її дядечка і отримали його дозвіл; і, ще не відкривши листа, вона відчула деяке полегшення. Але в листі говорилося про інше.

Фанні була вражена. Жоден зловмисний, підлий наклеп не доходив до неї, і тому багато що в цьому дивному листі лишалося незрозумілим. Вона могла лише здогадуватися, що це стосується Уїмпол-стрит і Кроуфорда, і припустити, що там сталося щось украй непристойне, якщо це викликає осуд світського товариства і, як побоюється міс Кроуфорд, може збудити її ревнощі, коли вона про це почує. Але міс Кроуфорд може не хвилюватися за неї. Їй тільки шкода учасників цього скандалу, і шкода Менсфілд, якщо поговір дійшов і туди; але вона сподівалася, що такого бути не може. Якщо Рашворти, як випливає з листа, поїхали до Менсфілду, навряд чи неприємна звістка їх випередила — чи то принаймні не справила там великого враження.

Що ж до містера Кроуфорда, вона сподівалася, що тепер він краще розумітиме самого себе, переконається, що він не здатний зберігати вірність коханій жінці, якою б вона не була, і посоромиться залицятися до неї далі. Це було так дивно! Вона вже почала думати, що він справді її кохає, що це не просто звичайне захоплення; і його сестра все ще запевняє, що він не думає ні про кого, крім Фанні. І все ж він, напевне, досить відверто виказував увагу її кузині, чимось серйозно скомпрометував себе; адже її кореспондентка не з тих, хто надто прискіпливий до дрібниць.

Їй було дуже не по собі; і так буде, поки вона не отримає нової звістки від міс Кроуфорд. Не думати про лист було неможливо; і вона не могла повідати про свої тривоги жодній живій душі. Міс Кроуфорд могла і не закликати її зберегти таємницю; вона могла покластися на її почуття обов'язку перед кузиною.

Наступний день не приніс нового листа. Фанні була розчарована. Вранці вона тільки про це й думала; та коли надвечір батько, як завжди, повернувся з газетою в руці, вона була настільки далека від того, щоб чекати з цього джерела будь-якої звістки, що якраз цієї миті відволіклася від своїх тривожних роздумів.

Вона замислилася про інше. Їй згадався перший вечір у цій кімнаті, коли батько так само сидів з газетою. Тепер свічка була вже не потрібна. Сонце не заходитиме ще півтори години. Вона з особливою гостротою відчула, що збігло вже три місяці; і яскраві сонячні промені, що пронизували вітальню, не звеселяли її, бо навіть сонце здавалося їй тут зовсім іншим, ніж у Менсфілді, в сільському привіллі. Тут його сила лише в сліпучому сяянні, у нещадному, виснажливому сяйві, яке лише висвітлює плями та бруд, що інакше були б непомітні. У місті сонячне світло не додає здоров'я й наснаги. Повітря в кімнаті було важке, задушливе; Фанні сиділа у стовпі летючого пилу, і погляд її ковзав зі стін, вцяткованих плямами від батькової голови, на подряпаний, понівечений її братами стіл, де стояла, як завжди, напіввимита чайна таця, недбало витерті чашки з блюдцями, молоко, у якому плавали синюваті шматки плівки, та хліб з маслом, що з кожною хвилиною ставав іще маснішим, ніж був спочатку від рук Ребекки.

Поки готувався чай, батько читав свою газету, а мати бідкалася над подертим килимом, — треба, щоб Ребекка його поцерувала; і Фанні вперше пробудилася від своїх роздумів, коли батько озвався до неї, замислено погмикавши над якоюсь статтею в газеті:

— Як там звати отих твоїх славетних кузенів у Лондоні, Фан?

Вона відповіла не одразу:

— Рашворти, сер.

— А чи не живуть вони на Уїмпол-стрит?

— Так, сер.

— Ну, то й хиндя його знає, що там у них коїться! Ось, подивино. — Він простягнув їй газету. — Гарна в тебе рідня, що й казати. Не знаю, що там собі сер Томас думає про такі речі; може, він надто шляхетний, світський джентльмен і не буде за це менше любити свою доньку. Та чорт забирай, якби вона була моя, я б її духопелив, поки мені стане сили. Гарна лупцівня — ось що чоловіка наставить на розум, та й жінку також, аби не викидали отаких коників.

Фанні прочитала про себе, що «з безмежним жалем наша газета мусить повідомити про подружній fracas [16] y сімействі містера Р. з Уїмпол-стрит; красуня місіс P., яка нещодавно пов'язала себе узами Гіменея й обіцяла стати чарівною володаркою світського товариства, покинула дім свого чоловіка у товаристві добре знаного містера К., близького друга й товариша містера P., і навіть редакторові нашої газети невідомо, куди вони вирушили».

— Це якась помилка, сер, — квапливо мовила Фанні. — Це, мабуть, помилка… Це не може бути правдою; певно, йдеться про інших людей.

Вона говорила з несвідомим бажанням хоч ненадовго врятуватися від ганьби; говорила з тією рішучістю, якої надає крайній відчай, оскільки говорила про те, чому не могла, не хотіла вірити. Вражена до глибини душі, вона не сумнівалася в правдивості прочитаного. Правда її приголомшила; і згодом вона дивувалася, що в таку мить змогла говорити, могла вільно дихати.

Містер Прайс був не надто збентежений цією новиною, тому навіть не схотів сперечатися.

— Може, й брехня, — погодився він. — Просто зараз стільки тих світських паній пускаються берега, що ні за кого не можна ручитись.

— Атож, краще сподіватися, що це неправда, — жалібно сказала місіс Прайс. — Це ж був би просто жах якийсь! Добро б я один раз казала Ребецці про цей килим, — та ж ні, я разів десять говорила, хіба ні, Бетсі? Тут і роботи всієї хвилин на десять.

Неможливо описати жах і сум'яття, що охопили Фанні, коли вона переконалася, що ті двоє насправді винні, і уявила собі, до якого лиха це може призвести. Спочатку вона перебувала мов у якомусь заціпенінні; проте щомиті все ясніше розуміла, яка біда скоїлася. Вона не могла, не сміла сподіватися, що в газетній статті написана неправда. Лист міс Кроуфорд, якого вона перечитувала так часто, що вивчила напам'ять, до страшного узгоджувався зі статтею. Завзяття, з яким міс Кроуфорд захищала брата, і її надія, що все владнається, і очевидне хвилювання — все це свідчило про ганебний вчинок; і міс Кроуфорд, мабуть, єдина жінка у світі, що здатна вважати дрібницею такий страшний гріх, здатна намагатися приховати його і бажати, щоб він лишився не скараним! Тепер Фанні зрозуміла свою помилку щодо того, хто поїхав до Менсфілд-парку, чи то, вірніше, про кого писала міс Кроуфорд: не про містера і місіс Рашворт, а про місіс Рашворт і свого брата.

Фанні здавалося, наче ніколи в житті їй не було так гидко. Вона не могла заспокоїтись. Думала про це весь вечір, не змогла заснути вночі. Вона то відчувала млість, то здригалася від жаху, її то кидало в жар, то обсипало холодом. Те, що сталося, було настільки жахливим, що подеколи вона всім своїм єством поставала проти цього, відмовлялася в це вірити, — це неможливо, такого не може, не повинно бути. Жінка, що всього лише півроку як вийшла заміж, чоловік, що вважав себе довіку пов'язаним, навіть зарученим з іншою — з її близькою родичкою; обидві сім'ї пов'язані нерозривними узами; всі вони такі близькі між собою! Надто страшним було це переплетіння провини, ганьби й нещастя, щоб так могли вчинити звичайні люди! І все ж вона розуміла, що так і є насправді. Легковажність Кроуфорда, його марнославство, давня прихильність Марії і відсутність твердих переконань в обох робили це можливим; і лист міс Кроуфорд засвідчував, що так і сталося.